Науково-практичний коментар до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається про¬типравна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Коментар:

У цій статті Кодексу міститься поняття адміністративного правопорушення з метою забезпечення правильного й обґрунтованого застосування заходів адміністративної відповідальності. Адміністративне правопорушення законодавець позначає ще одним терміном: «адміністративний проступок», що дає можливість зіставити поняття «проступок» і «злочин», що мають принципові, істотні розходження. Водночас і проступок, і злочин за своєю суттю є діяннями протиправними, тобто правопорушеннями.

Законодавець розкриває поняття адміністративного проступку шляхом визначення його основних характеристик. Це насамперед дія або бездіяльність, що при наявності певних ознак розглядається законом як порушення встановлених правил поведінки громадян у певних сферах громадського життя. До таких правил, наприклад, належать правила поведінки в громадських місцях, зокрема на громадському транспорті, правила дорожнього руху, правила торгівлі, санітарні, протипожежні правила, норми й правила, спрямовані на забезпечення безпеки робіт в окремих галузях промисловості, у сільському господарстві тощо. Особливе значення для всього суспільства має дотримання вимог законодавства в сфері охорони праці і здоров\’я населення, охорони, використання природних ресурсів тощо. Треба зазначити, що ці правила встановлюються як законами України, так і підзаконними правовими актами (наприклад, Правила благоустрою території населеного пункту, які розробляються для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються органами місцевого самоврядування, Правила торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України та Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105 тощо). Дія або бездіяльність посадової особи або громадянина найчастіше безпосередньо пов\’язана з невиконанням тих або інших правових приписань, що містяться в зазначених правилах.Адміністративне правопорушення завжди є протиправною дією (бездіяльністю), тобто діянням, забороненим законом або іншим нормативним правовим актом. Громадянин, що вчинює протиправну дію, порушує свій конституційний обов\’язок, оскільки норми ч. 1 ст. 68 Конституції України встановлюють, що кожен зобов\’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У свою чергу виконання цього обов\’язку обумовлює необхідність дотримання всіх правил, прийнятих у встановленому законом порядку. Оцінка порушення вимог законів і підзаконних актів як протиправного діяння обумовлює необхідність застосування відповідного примусового заходу і притягнення винного у вчиненому до одного з видів юридичної відповідальності, у цьому випадку – до адміністративної відповідальності.

Закон розглядає протиправну дію (бездіяльність), вчинену певною особою, як адміністративний проступок лише в тому випадку, якщо має місце вина цієї особи, тобто якщо вчинене було здійснено навмисно або з необережності. Наявність вини є невід\’ємною ознакою складу адміністративного проступку. Форми вини докладно розглянуті в ст. 10 і 11 Кодексу (див. коментар до зазначених статей).

У коментованій статті розкривається й соціальна характеристика адміністративного проступку як діяння, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління. Треба при цьому враховувати, що в тексті статті знайшли відбиття не всі об\’єкти протиправних посягань, до яких, зокрема, необхідно віднести і природне середовище, природні ресурси, пам\’ятки історії та культури.

Адміністративне правопорушення з погляду його складу може бути проаналізоване у такий спосіб. Структура цього складу містить: 1) об\’єкт правопорушення (суспільні відносини в тій чи іншій сфері, на нормальний розвиток яких посягає правопорушення); 2) об\’єктивну сторону (конкретні дії, що виразилися в порушенні встановлених правил); 3) суб\’єкт правопорушення – конкретна осудна фізична особа, що досягла 16-річного віку; 4) суб\’єктивну сторону складу (є ставленням особи до вчиненого нею діяння, тобто вину у формі умислу або необережності). Всі перераховані ознаки визначають у сукупності склад адміністративного правопорушення (проступку).

Об\’єкт адміністративного правопорушення – це те, на що воно посягає, чому воно завдає шкоди. Адміністративний проступок завдає шкоди або створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які і становлять об\’єкт проступку. Засобами адміністративної відповідальності охороняються суспільні відносини, які регулюються нормами не лише тільки адміністративного права, а й багатьма іншими: цивільного, екологічного, трудового, фінансового тощо.

Об\’єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливі наслідки, причинний зв\’язок між діянням і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.

Основною і обов\’язковою ознакою об\’єктивної сторони є протиправне діяння, відсутність її виключає склад будь-якого адміністративного правопорушення. Це може бути як дія (наприклад, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях), так і бездіяльність, коли закон вимагає активних дій (ухилення свідка від явки в суд або орган попереднього слідства чи дізнання). Всі інші ознаки мають факультативний характер, тобто вони обов\’язкові лише в тих випадках, коли прямо передбачені законом. Так, шкідливі наслідки і причинний зв\’язок обов\’язкові тільки для так званих матеріальних складів проступків, у результаті яких завжди заподіюється матеріальна шкода (наприклад, дрібне розкрадання, пошкодження телефонів-автоматів, потрава посівів тощо). Більшість адміністративних правопорушень характеризується недодержанням різних загальнообов\’язкових правил, коли діяння становить склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків матеріального характеру (порушення правил охорони праці, торгівлі, дорожнього руху, митних, паспортних, санітарних тощо). Ці склади формулюються в статтях особливої частини розділу II КпАП лише вказівкою на протиправну дію чи бездіяльність («порушення правил», «невиконання правил» тощо). В деяких статтях міститься вказівка лише на шкідливі наслідки («пошкодження», «знищення», «псування» тощо), діяння розуміється саме собою.

Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обов\’язковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу проступку (наприклад, окремі діяння визнаються адміністративними правопорушеннями лише в разі вчинення їх в громадському місці, часто в КпАП називається спосіб вчинення проступку – грубе, злісне порушення, прихована передача тощо); в інших випадках вони можуть визнаватися обставинами, які пом\’якшують або обтяжують відповідальність (наприклад, вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин обтяжує адміністративну відповідальність).

Окремі статті КпАП передбачають адміністративну відповідальність за незакінчені дії (ст. 188 – за спробу передачі заборонених предметів у виправно-трудові установи і ст. 209 – за приготування до контрабанди), загальної норми про стадії адміністративного правопорушення немає, що цілком виправдано.

Суб\’єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов\’язана із його вчиненням психічна діяльність особи. До ознак, які характеризують суб\’єктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення.

Вина – основна і обов\’язкова ознака суб\’єктивної сторони будь-якого адміністративного проступку. Це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності. Поняття цих форм вини розкривається в статтях 10 і 11 КпАП. Мотив і мета вчинення адміністративного правопорушення – факультативні ознаки суб\’єктивної сторони складу проступку. Під мотивом розуміється усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона керувалася під час вчинення проступку. Мета – це протиправний результат, наслідок, якого прагне досягти особа вчиненням адміністративного правопорушення. Мотив і мета частіше за все до складу проступку не входять, хоча в деяких випадках лише вчинення діяння з певним мотивом або метою становить склад адміністративного правопорушення (наприклад, ст. 103і КпАП передбачає відповідальність за самовільне використання з корисливою метою електричної чи теплової енергії або газу, ст. 132 – за самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів чи інших машин, що належать організаціям, тощо). Окремі статті КпАП передбачають відповідальність за вчинення діяння в разі відсутності певної мети: ст. 44 – за незаконне придбання або зберігання наркотичних засобів без мети збуту і ст. 176 – за виготовлення або зберігання без тієї самої мети самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення або апаратів для їх виготовлення. В деяких статтях КпАП мотив і мета проступку не називаються, але маються на увазі (наприклад, дрібне розкрадання, азартні ігри, проституція завжди мають корисливі мотив і мету).

Суб\’єктом адміністративного правопорушення чинний КпАП визнає фізичну осудну особу, яка досягла на момент вчинення проступку віку, з якого настає адміністративна відповідальність. Ознаки, які характеризують суб\’єкта проступку, поділяють на загальні і спеціальні. Перші властиві будь-якому суб\’єктові. Суб\’єктом проступку може бути, по-перше, лише фізична особа, людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Необхідно зауважити, що в наш час численні штрафні санкції в адміністративному порядку застосовуються також до юридичних осіб, тобто законодавством вони вже визнаються суб\’єктами адміністративної відповідальності. В нормативних актах не визначено загальних положень їх відповідальності. Дія КпАП України поширюється тільки на фізичних осіб. Тому в наш час стоїть нагальна проблема належно врегулювати підстави, заходи та процедури адміністративної відповідальності юридичних осіб. По-друге, суб\’єктом адміністративного проступку може бути не будь-яка особа, а лише осудна. В законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає з визначення неосудності. В ст. 20 КпАП під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану 3 огляду на це можна зробити висновок, що осудність – це здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, а значить і нести за них відповідальність. По-третє, суб\’єктом проступку може бути особа, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку

Крім цих загальних ознак у конкретних складах, суб\’єкт може характеризуватися ще й додатковими специфічними властивостями. Такі суб\’єкти називаються спеціальними. До них можна віднести, наприклад, посадових осіб, водіїв, керівників, капітанів суден, батьків, військовозобов\’язаних тощо.

Важливе значення для правозастосовчої практики має розмежування понять «адміністративне правопорушення» і «злочин». Стаття 11 Кримінального кодексу України визначає, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб\’єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Отже, загальними ознаками адміністративного правопорушення і злочину є вина, протиправність та суспільна шкідливість. Крім того, багато спільного й в характері заходів впливу (штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи, передбачені в ст. 24 КпАП як заходи адміністративного стягнення, а в ст. 51 Кримінального кодексу України – як види кримінального покарання). Однак порівняння близьких за характером діянь – адміністративних правопорушень і злочинів – чітко показує їх відмінність у ступені суспільної небезпечності, а відповідно, і різний ступінь суворості однойменних заходів впливу. Так, особлива важливість ряду об\’єктів, наприклад, основ національної безпеки України, життя людини, виключає визнання посягань на них адміністративними правопорушеннями. Тому державна зрада, вбивство, тяжке тілесне ушкодження можуть вважатися лише злочинами. Посягання на інші об\’єкти, наприклад, власність, громадський порядок, господарську діяльність, можуть бути як злочинами, так і адміністративними правопорушеннями. Однак у цих випадках їх правову природу визначають тяжкість шкоди, небезпечність способів, форма і ступінь вини, мотиви, мета, повторність та інші ознаки. Основним критерієм розмежування злочину та адмі¬ністративного правопорушення є така юридична категорія, як суспільна небезпека. До того ж необхідно враховувати елементи суспільної небезпеки: її ступінь (обсяг), а також кількісний фактор (повторність, рецидив правопорушення). Адміністративні проступки відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпеки, відсутністю великої шкоди для суспільства, яку завдають йому злочини. Ця різниця проявляється у всіх ознаках протиправних діянь обох видів: об\’єкті, об\’єктивній стороні, суб\’єкті та суб\’єктивній стороні.

Різний ступінь суспільної небезпеки, спричиненої одним і тим суспільним відносинам адміністративними проступками та злочинами, можна проілюструвати порівнянням дрібного хуліганства за ст. 173 КпАП та хуліганства за ст. 296 Кримінального кодексу України. Об\’єктом протиправних посягань цих правопорушень є суспільні відносини в сфері громадського порядку. Проте при вчиненні кримінально караного хуліганства спостерігається більша дезорганізація суспільних відносин, ніж при дрібному хуліганстві, оскільки в першому випадку дії правопорушника мають брутальніший харак¬тер, виражають його явну неповагу до суспільства, іноді поєднуються з виключним цинізмом, з особливою зухвалістю тощо. Дрібне хуліганство виражається в нецензурній лайці, в непристойній поведінці, в образливому чіплянні до громадян у громадських місцях.

Необхідно також ураховувати, що не спричиняють адміністративної відповідальності протиправні дії, які подібні за своїми ознаками до адміністративних проступків, але не є такими. Маються на увазі дії, які відбуваються в обставинах крайньої необхідності та необхідної оборони (див. коментарі до ст. 18 і 19), а також у стані неосудності (див. коментар до ст. 20).