Науково-практичний коментар до ст. 20 Кодексу України про адміністративні правопорушення
Стаття 20. Неосудність
Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.
Коментар:
Необхідною умовою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність вини у особи, що вчинила адміністративне правопорушення. Особи, що страждають психічними розладами й у силу цього не здатні усвідомлювати характер вчинених ними дій або оцінювати їх соціальне значення, а також не здатні керувати своїми діями через поразку вольової сфери психіки, не можуть діяти умисно або необережно, тобто виявити вину в адміністративно-правовому змісті.
Осудність – це психічний стан людини, який передбачає, що під час вчинення злочину людина може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. В Україні Діє презумпція психічного здоров\’я, відповідно до якої кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законодавством. Психічні розлади – це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті; тяжкий психічний розлад – розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам\’яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати навколишню дійсність, свій психічний стан і поведінку. Отже, психічнохворий (душевнохворий) – людина, яка страждає від психічного розладу. Це узагальнена назва розладів психічної діяльності людини; вона й з\’ясовується у законодавстві як медико-біологічний критерій неосудності.
Осудність є обов\’язковою ознакою суб\’єкта адміністративного правопорушення. Між осудністю й виною є тісний взаємозв\’язок. Осудність, як і вина, – невід\’ємний елемент складу адміністративного правопорушення. Осудність – ознака складу адміністративного правопорушення, що характеризує його суб\’єкт; вина – ознака складу, який характеризує суб\’єктивну сторону. Осудність, як і вина, характеризується певними ознаками: інтелектуальними й вольовими. Вольова ознака юридичного критерію неосудності – нездатність особи під час вчинення адміністративного правопорушення керувати своїми діями (бездіяльністю) – означає нездатність людини діяти з своєї волі, відповідно до своїх уявлень, переконань, нездатність утриматися від імпульсивних, мимовільних й інших подібних діянь. Інтелектуальна ознака юридичного критерію неосудності означає нездатність особи під час адміністративного правопорушення усвідомлювати фактичний характер і суспільну шкідливість вчинюваних діянь (бездіяльності) та їх наслідків.
Якщо під час провадження адміністративних справ виникає питання з приводу психічного стану особи, за відповідним рішенням суду призначається судово-психіатрична експертиза, яка проводиться в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, центрах судово-психіатричних експертиз, відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз), які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів. Зазначені заклади охорони здоров\’я виконують функції судово-експертних установ або підрозділів.
Проведення судово-психіатричних експертиз в експертних установах (підрозділах); обов\’язки, права та відповідальність експерта; організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначаються законами України «Про судову експертизу», «Про психіатричну допомогу», Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним кодексами, КпАП, а також Порядком проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров\’я України від 8 жовтня 2001 р. № 397.
Експертизу в експертній установі (підрозділі) виконує лікар – судово-психіатричний експерт (далі – експерт) одноособово або у складі амбулаторних (стаціонарних) судово-психіатричних експертних комісій (далі – комісія). Посади експертів та голів комісій встановлюються згідно з чинними нормативними документами Міністерства охорони здоров\’я. Склад комісій затверджується наказом керівника експертної установи (підрозділу). Експертиза може проводитись амбулаторно (зокрема, посмертно), стаціонарно, у судовому засіданні. Предметом експертизи є визначення психічного стану осіб, яким призначено експертизу, в конкретні проміжки часу і щодо певних обставин, що становлять інтерес для органів слідства та суду. Експертизи мають призначатися відповідно до зони, яка обслуговується певною експертною установою (підрозділом). У разі повторної експертизи або неможливості чи недоцільності проведення експертизи в експертній установі (підрозділі) за зоною обслуговування особа або орган, які призначають експертизу, вказавши відповідні мотиви, можуть доручити її виконання експертам іншої експертної установи (підрозділу). Роботу експертної установи (підрозділу) контролює Міністерство охорони здоров\’я України, МОЗ Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров\’я обласних, Севастопольської міської державних адміністрацій та Головне управління охорони здоров\’я Київської міської державної адміністрації. Науково-методичне забезпечення здійснюється Міністерством охорони здоров\’я через Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ.
У разі вчинення особою у стані неосудності адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю (ст. 247 КпАП). Заходи адміністративного стягнення або громадського впливу щодо неосудних застосовуватися не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають.
Leave a Reply