Науково-практичний коментар до ст. 166-3 Кодексу про адміністративні правопорушення України

Заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції, примушування підприємців до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об\’єднання підприємств, а також до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку, встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону республіки в інший, надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару, обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів, встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі до п\’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об\’єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері господарської діяльності. Стаття 10 Господарського кодексу України визначає, що одним із основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, є антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб\’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб\’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Об\’єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні органами влади та управління дій, які є дискримінаційними стосовно підприємців. Перелік таких дій визначено у диспозиції статті. За своїм змістом він дублює положення, викладені у ч. 1 ст. 31 Господарського кодексу України.

Суб\’єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Суб\’єктами правопорушення є посадови особи органів влади та управління.