Науково-практичний коментар до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття 3.      Право на звернення до суду за захистом

1. Кожна особа мас право в порядку, встановленому
цим Кодек­
сом, звернутися до суду за
захистом своїх порушених, невизнаних або
оспорюваних прав, свобод чи
інтересів.

2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть
звертатися
органи та особи, яким
надано право захищати права, свободи та
інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

3.Відмова від права на звернення до суду за захистом
є недійсною.

1. Конституційне право громадян на судовий захист
закріплюєть­
ся насамперед у ст. З
ЦПК. Можливість особистого звернення в суд
залежить від наявності у того, хто звертається, цивільної процесуальної правоздатності і
дієздатності. Однак важливо, щоб у того,
хто
звертається за судовим захистом, була не тільки правоздатність
узагалі, а й правоздатність у конкретній справі,
тому що комен­
тована стаття вказує на право лише заінтересованої особи
(такої,
що звертається за захистом своїх
прав) звернутися за судовим за­хистом. Юридичною заінтересованістю володіють
тільки ті особи,
що звертаються до
суду, які є учасниками спірних матеріальних правовідносин, або кому законом
надане право порушення справи в інтересах інших осіб (ст. З ЦПК). Як видається,
твердження, що останні з перелічених не є заінтересованими, а лише наділені цим
правом для захисту інтересів інших осіб, є спірним. ЦПК відно­сить цих
учасників процесу до осіб, що беруть участь у справі,
тобто наділяє їх юридичною заінтересованістю, проявом якої і є їх право
порушити цивільну справу.

2.  Наука цивільно-процесуального
права протягом усієї історії 
розвитку розробляє поняття
процесуальної заінтересованості, тоб­
то
процесуального інтересу. Підсумком цього розвитку і стало за­
кріплене ст. З ЦПК правило про те, що усяка особа
вправі в поряд­ку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом своїх порушеного,
невизнаного або оспорюваного права, свобод чи інте­
ресів. Наявність
процесуальної заінтересованості, як передумова порушення позовної справи у суді, буде у сторони в тому випадку, якщо вона є стороною у спірному матеріальному
правовідношенні
і вважає, що її суб\’єктивне право порушено, не визнане
чи оспо­рюється. Зазначені поняття повинні
тлумачитися з позицій цивіль­
но-правової науки, оскільки вони є матеріально-правовими
за своєю суттю (див.: гл. З розділу І ЦПК).
У цивільно-процесуальній науці ці поняття використовуються деколи: частіше при
розмежу­
ванні видів судочинства.

Так,
об\’єктом захисту позовного провадження є порушене, не­визнане або оспорюване право, об\’єктом захисту в окремому про­вадженні – охоронюваний законом інтерес, а
предметом судової діяльності при захисті охоронюваного законом інтересу є
встанов­
лення визначених юридичних фактів та стану з метою подальшо­го здійснення заінтересованими особами своїх
суб\’єктивних прав.
Захист порушених
прав чи свобод осіб здійснюється, наприклад, в
порядку, передбаченому
розділом VII ЦПК.

3.  Заінтересовані
особи при зверненні до суду зобов\’язані дотри­муватися встановленого процесуальним правом порядку звернення
до суду за захистом порушеного,
невизнаного чи оспорюваного пра­
ва, свобод чи інтересів (див.
коментар до глави 2 розділу
III ЦПК).



4. Істотною
гарантією захисту права є положення статті про те,
що відмова від права на звернення до суду є
недійсною. Проце­
суальний закон
вважає, що не мають правових наслідків угоди чи умови договорів про відмову від
можливості звернутися до суду із
заявою
про захист своїх прав. Він допускає відмову від судового
захисту або в ході розгляду справи, або в тих
випадках, якщо заін­
тересовані особи
вирішили звернутися чи зверталися за захистом права до інших юрисдикційних
органів, наприклад, третейського
суду (ст. ст. 130, 174, 175 ЦПК).

5. Право на
звернення з позовом до суду є одним із найваж­
ливіших елементів
процесуальної правоздатності громадянина, а не
його дієздатності, як вважають деякі юристи. Тому закон і не
допускає не тільки обмеження навіть у судовому
порядку, а й само­
обмеження в цивільній процесуальній правоздатності.