Науково-практичний коментар до ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття 8.       Законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи

1. Суд вирішує справи відповідно до Конституції
України, законів
України та міжнародних договорів, згода на
обов\’язковість яких надана Верховною Радою України. 

2. Суд застосовує інші нормативно-правові акти,
прийняті від­
повідним органом на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
встановлені Конституцією
та законами України.

3. У разі виникнення у суду сумніву під час розгляду
справи щодо
відповідності закону чи
іншого правового акта Конституції України,
вирішення питання про конституційність якого належить до юрис­дикції Конституційного Суду України, суд
звертається до Верховного
Суду
України для вирішення питання стосовно внесення до Консти­
туційного Суду України подання щодо
конституційності закону чи
іншого правового акта.

4. У разі невідповідності правового акта закону
України або між­
народному договору,
згода на обов\’язковість якого надана Верховною
Радою України, суд застосовує акт законодавства, який мас вищу юридичну
силу.

5. У разі невідповідності закону України міжнародному
договору,
згода на обов\’язковість
якого надана Верховною Радою України, суд
застосовує міжнародний
договір.

6.   Норми права інших держав суд
застосовує у разі, коли це
встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на
обов\’язковість якого надана Верховною
Радою України.

7. Якщо спірні відносини не врегульовані законом,
суд застосовує
закон, що регулює
подібні за змістом відносини (аналогія закону), а
за відсутності такого – суд виходить із загальних
засад законодавства
(аналогія права).

8. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів
відсутності,
неповноти, нечіткості,
суперечливості законодавства, що регулює
спірні відносини.

1.
Коментована стаття встановлює правила відносно систе­ми нормативних актів,
якими суд повинен керуватися при роз­гляді та вирішенні цивільних справ. Ця
система складається з: 1) Конституції України, відповідно до якої суд повинен
вирішу­вати справи; 2) законів України (див. коментар до ст. 2 ЦПК); 3) інших
нормативно-правових актів, прийнятих відповідним органом у відповідному
порядку; 4) міжнародних договорів, згода на обов\’язковість яких надана
Верховною Радою України; 5) норм права інших держав у випадках, встановлених
законами України чи міжнародними договорами, згода на обов\’язковість яких
надана Верховною Радою України. Окремою підставою вирішення цивільних справ
судом може бути аналогія закону та аналогія права.



2. У випадках, коли при вирішенні конкретної
справи суд не знаходить норми права, що регулює дані спірні відносини, комен­
тована
стаття допускає аналогію закону і аналогію права. Безу­мовно те, що в цьому разі йдеться про застосування за аналогією норм
матеріального права: цивільного, сімейного і т. ін. Питання
про
допустимість аналогії норм цивільного процесуального права є дуже спірним. Автор коментаря вважає можливим у
виняткових
випадках застосування за
аналогією і норм цивільного процесу­
ального права.

3. Застосування
закону за аналогією означає, що суд, за від­
сутності норми права, що
регулює спірне відношення, розглядає і
вирішує цивільну справу на підставі норми права, що регулює
подібне
відношення.

4. Застосування
права за аналогією можливе тоді, коли немає норми права, що регулює і дане
спірне відношення, і подібні від­носини. У цьому разі суд вирішує цивільну
справу, виходячи із за­
гальних засад і змісту законодавства України.

5. Аналогія
закону і аналогія права є одним із способів запов­
нення прогалин у праві. Вони не є ідеальними
способами, але до внесення доповнень у законодавство все-таки дозволяють здійс­
нювати
захист права у деяких випадках.

     6.  Дана
стаття встановлює також певну ієрархію законів та ін­ших нормативних актів у разі їх конкуренції, віддаючи перевагу нормам міжнародного права та Конституції України. У разі сум­ніву щодо відповідності застосовуваного при
вирішенні справи за­
кону Конституції України суд за клопотанням учасників процесу чи зі своєї ініціативи зупиняє провадження в справі і звертається з вмотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду Украї­ни, який згідно зі ст. 150 Конституції
України має право порушити 
перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України законів та інших
нормативно-правових актів.
Таке рішення може бути прийнято судом будь-якої інстанції і на будь-якій стадії процесу. Суд безпосередньо
застосовує Конститу­
цію, якщо: зі змісту її норм не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; закон, що діяв до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; пра­вовідносини, розглянуті судом, законом
України не врегульовані, а 
нормативно-правовий акт, прийнятий
Верховною Радою чи Радою
міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних справ, суперечать Конституції України (див. п. 2 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від
1 листопа­
да 1996 р. «Про
застосування Конституції України при здійсненні
правосуддя»).

7. Якщо суд, який вирішує справу, впевнений, що
нормативно – правовий акт не відповідає
закону України або міжнародному до­говору, то він застосовує закон України чи
міжнародний договір,
згода на обов\’язковість якого надана Верховною
Радою України, як акти законодавства вищої юридичної сили. У порівнянні зако­ну України з такими договорами останні мають вищу
юридичну
силу.

8. Умови
застосування норм права інших держав викладені у
частині 6 статті 8 ЦПК.
Стаття 8 Закону України № 2709-IV від 23
червня 2005 року «Про міжнародне приватне право» визначає правила встановлення
змісту норм права іноземної держави. По-перше, зміст норм права іноземної
держави встановлюється згідно
з їх
офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній
державі. По-друге, з метою встановлення змісту нор­ми, суд може звернутися до
Мінюсту України чи інших компетен­тних органів або залучити експертів.
По-третє, ті особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи,
що підтверджу­
ють зміст норм права
іноземної держави, й іншим чином сприяти
судові у встановленні змісту
цих норм. По-четверте, якщо зміст норм
права іноземної держави у розумні строки не встановлено,
незважаючи на вжиті перелічені дії суду,
застосовується право Ук-­
раїни.