Науково-практичний коментар до ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України
Стаття 8. Законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи
1. Суд вирішує справи відповідно до Конституції
України, законів України та міжнародних договорів, згода на
обов\’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Суд застосовує інші нормативно-правові акти,
прийняті відповідним органом на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією
та законами України.
3. У разі виникнення у суду сумніву під час розгляду
справи щодо відповідності закону чи
іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд
звертається до Верховного Суду
України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо
конституційності закону чи іншого правового акта.
4. У разі невідповідності правового акта закону
України або міжнародному договору,
згода на обов\’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який мас вищу юридичну
силу.
5. У разі невідповідності закону України міжнародному
договору, згода на обов\’язковість
якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний
договір.
6. Норми права інших держав суд
застосовує у разі, коли це
встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на
обов\’язковість якого надана Верховною
Радою України.
7. Якщо спірні відносини не врегульовані законом,
суд застосовує закон, що регулює
подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних
засад законодавства (аналогія права).
8. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів
відсутності, неповноти, нечіткості,
суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
1.
Коментована стаття встановлює правила відносно системи нормативних актів,
якими суд повинен керуватися при розгляді та вирішенні цивільних справ. Ця
система складається з: 1) Конституції України, відповідно до якої суд повинен
вирішувати справи; 2) законів України (див. коментар до ст. 2 ЦПК); 3) інших
нормативно-правових актів, прийнятих відповідним органом у відповідному
порядку; 4) міжнародних договорів, згода на обов\’язковість яких надана
Верховною Радою України; 5) норм права інших держав у випадках, встановлених
законами України чи міжнародними договорами, згода на обов\’язковість яких
надана Верховною Радою України. Окремою підставою вирішення цивільних справ
судом може бути аналогія закону та аналогія права.
2. У випадках, коли при вирішенні конкретної
справи суд не знаходить норми права, що регулює дані спірні відносини, коментована
стаття допускає аналогію закону і аналогію права. Безумовно те, що в цьому разі йдеться про застосування за аналогією норм
матеріального права: цивільного, сімейного і т. ін. Питання про
допустимість аналогії норм цивільного процесуального права є дуже спірним. Автор коментаря вважає можливим у
виняткових випадках застосування за
аналогією і норм цивільного процесуального права.
3. Застосування
закону за аналогією означає, що суд, за відсутності норми права, що
регулює спірне відношення, розглядає і
вирішує цивільну справу на підставі норми права, що регулює подібне
відношення.
4. Застосування
права за аналогією можливе тоді, коли немає норми права, що регулює і дане
спірне відношення, і подібні відносини. У цьому разі суд вирішує цивільну
справу, виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
5. Аналогія
закону і аналогія права є одним із способів заповнення прогалин у праві. Вони не є ідеальними
способами, але до внесення доповнень у законодавство все-таки дозволяють здійснювати
захист права у деяких випадках.
6. Дана
стаття встановлює також певну ієрархію законів та інших нормативних актів у разі їх конкуренції, віддаючи перевагу нормам міжнародного права та Конституції України. У разі сумніву щодо відповідності застосовуваного при
вирішенні справи закону Конституції України суд за клопотанням учасників процесу чи зі своєї ініціативи зупиняє провадження в справі і звертається з вмотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який згідно зі ст. 150 Конституції
України має право порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України законів та інших
нормативно-правових актів.
Таке рішення може бути прийнято судом будь-якої інстанції і на будь-якій стадії процесу. Суд безпосередньо
застосовує Конституцію, якщо: зі змісту її норм не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; закон, що діяв до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; правовідносини, розглянуті судом, законом
України не врегульовані, а нормативно-правовий акт, прийнятий
Верховною Радою чи Радою
міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних справ, суперечать Конституції України (див. п. 2 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від
1 листопада 1996 р. «Про
застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).
7. Якщо суд, який вирішує справу, впевнений, що
нормативно – правовий акт не відповідає
закону України або міжнародному договору, то він застосовує закон України чи
міжнародний договір, згода на обов\’язковість якого надана Верховною
Радою України, як акти законодавства вищої юридичної сили. У порівнянні закону України з такими договорами останні мають вищу
юридичну силу.
8. Умови
застосування норм права інших держав викладені у частині 6 статті 8 ЦПК.
Стаття 8 Закону України № 2709-IV від 23
червня 2005 року «Про міжнародне приватне право» визначає правила встановлення
змісту норм права іноземної держави. По-перше, зміст норм права іноземної
держави встановлюється згідно з їх
офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній
державі. По-друге, з метою встановлення змісту норми, суд може звернутися до
Мінюсту України чи інших компетентних органів або залучити експертів.
По-третє, ті особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи,
що підтверджують зміст норм права
іноземної держави, й іншим чином сприяти судові у встановленні змісту
цих норм. По-четверте, якщо зміст норм
права іноземної держави у розумні строки не встановлено, незважаючи на вжиті перелічені дії суду,
застосовується право Ук-раїни.
Leave a Reply