Науково-практичний коментар до ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття 10.    Змагальність сторін

1. Цивільне судочинство здійснюється на засадах
змагальності
сторін.

2. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі,
мають рівні
права щодо подання
доказів, їх дослідження та доведення перед судом
їх переконливості.

3. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона по­
силається як на підставу
своїх вимог або заперечень, крім випадків,
встановлених цим Кодексом.

4. Суд сприяє всебічному і повному з\’ясуванню
обставин справи:
роз\’яснює особам,
які беруть участь у справі, їх права та обов\’язки,
попереджує про наслідки вчинення або невчинення
процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим
Кодексом.

1.
Коментована стаття закріплює обов\’язок суду створюва­ти всі необхідні умови для
встановлення об\’єктивної істини по кожній
цивільній справі, для всебічного, повного і об\’єктивного
з\’ясування
обставин справи, прав і обов\’язків зацікавлених осіб. Основою цього служать обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та докази, що
наводяться на підтверд­ження цих обставин. Тому ця стаття і передбачає розгляд
і вирі­
шення цивільних справ у судах на засадах змагальності.

2. В юридичній
літературі все більшого поширення набувають спірні,
як видається, погляди про те, що раніше суд був зобов\’язаний
з\’ясовувати
дійсні обставини справи, але зараз цей обов\’язок за­коном не передбачений, а
тому і принцип об\’єктивної істини не притаманний цивільному процесуальному
праву. Ці твердження є дуже спірними, по-перше,
тому, що багато статей ЦПК (наприклад,
ст.ст. 213, 132, 137)
передбачають саме обов\’язок суду встановити об\’єктивну істину у справі.
По-друге, закон передбачає для суду, який не встановив об\’єктивну істину в
справі, несприятливі про­цесуальні наслідки у вигляді скасування
необгрунтованого і неза­конного рішення
(ст. 309 ЦПК). Тому видається переконливою дум­
ка О.Т. Боннера (див. «Установление обстоятельств
гражданского дела».
М.
2000. –
С. 83-85) та інших процесуалістів, які відстою­ють
принцип об\’єктивної істини, що включає істинність як уста­новлених обставин
справи, так і правової оцінки об\’єктивно вста­новлених
обставин справи, а також їх правильну соціально-правову
оцінку. Інша
річ, що суду не завжди необхідно встановлювати всі факти у справі, а достатньо
лише тих, що зазначені в гіпотезі ма­теріальної норми права, яка регулює спірні
правовідносини. У ць­ому разі судова істина буде неповною, але все одно повинна
бути об\’єктивною. Іще у XII сторіччі Румі Джалалиддін зазначав:\”я пови­нуюсь истине одной, лиш ей султану всех
султанов\”, а П.Я.Чаадаев
віддав належне істині наступним
твердженням: „Прекрасная вещь любовь
к отечеству, но есть еще нечто более прекрасное
это лю­бовь к
истине\” (тут
і далі у
роботі використані посилання на авторів
по книгам Павла Таранова «Мудрость трех тысячелетий» та «Фи­лософия сорока пяти поколений».
Изд-во АТС. М, 1998» 18

До того ж, Пленум Верховного Суду України постійно
вимагав від судів викорінити випадки порушення норм процесуального за­
конодавства і, насамперед, норм про всебічне,
повне і об\’єктивне
з\’ясування дійсних обставин справи (див. п. 9
постанови № 1 від 12.02.93 р. «Про підсумки
роботи судів за 1992 р. і завдання судів,
що випливають з постанови Верховної Ради України від 26 січня 1993 р.
«Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради
України з питань правопорядку і заходи посилення
боротьби зі
злочинністю» зі змінами від 03.12.97 p.).

3.       Частина 4 коментованої статті закріплює й інший
важливий
обов\’язок суду (судді) роз\’яснювати особам, що беруть участь у справі, їх права і обов\’язки, попереджати їх про
наслідки здійснен­ня чи нездійснення процесуальних дій. Видається, що такий
самий обов\’язок покладено на суд і відносно осіб, які сприяють здійснен­
ню правосуддя: експертів, свідків, перекладачів і
т. ін.

4. І третій обов\’язок суду (судді) – сприяти особам,
що беруть участь у справі, та іншим учасникам процесу в здійсненні їх прав
щодо обгрунтування обставин, витребування і
надання в судове за­
сідання необхідних доказів і т. под.

5. Назва даної статті викликає заперечення.
Змагальність є од­
ним із головних
принципів цивільного судочинства. Формальною
стороною його є те, що справи розглядаються шляхом спору сторін (і не тільки їх, а й інших осіб, які беруть
участь у справі), конку­
ренції їх
фактів та доказів. Тому якщо довести визначення змагаль­ності цивільного
судочинства з урахуванням викладеного та змісту
коментованої статті, то потрібно зазначити, що принцип змагаль­ності
цивільного судочинства зводиться до виявлення у змагаль­ній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі, і
суду при здійсненні прав та виконанні обов\’язків у визначенні кола обставин, які мають значення для вирішення
справи, а також
по збиранню, дослідженню та оцінці доказів, які
підтверджують чи спростовують зазначені
обставини. Принцип змагальності за­
безпечує
повноту дослідження обставин справи, яка розглядається
судом.