Науково-практичний коментар до ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття
31.    Процесуальні права та обов\’язки
сторін

1. Сторони мають рівні
процесуальні права і обов\’язки.

2. Крім прав та обов\’язків,
визначених у статті 27 цього

Кодексу, позивач мас право протягом усього часу розгляду

справи змінити під­ставу або предмет позову, збільшити або

зменшити розмір позовних вимог,
відмовитися від позову,

а відповідач мас право визнати позов повністю або частково,

пред\’явити зустрічний позов.

3.   Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій
стадії

цивільного процесу.

4. Кожна із сторін має
право вимагати виконання судового рішен­
ня

в частині, що стосується цієї сторони.

5. Заявник та
заінтересовані особи у справах окремого проваджен­
ня

мають права і
обов\’язки сторін, за винятками, встановленими у

розділі IV цього
Кодексу.



 

1.   Коментована стаття закріплює принцип процесуальної

рівно­правності сторін. Сутність його у тому, що сторони

у цивільному процесі наділяються рівними можливостями

щодо
відстоювання своєї позиції в цивільній справі. У поєднанні

з принципами диспозитивності
та змагальності і досягається

дійсна рівність сторін у процесі.

2. Сторони
входять до кола осіб, які беруть участь у справі,

а тому вони наділяються тими
ж самими правами (див. комен­тар

до ст. 27 цього Кодексу). Однак, внаслідок
свого особливого

становища у справі (див. коментар до ст. ЗО цього Кодексу), за­кон

наділяє їх додатковими правами щодо впливу на
хід розгляду
справи.

3.  Позивач
має право пред\’явити позов, протягом усього роз­гляду

справи по суті змінити
підставу і предмет позову, збіль­шити або

зменшити розмір позовних вимог або
відмовитися від позову.

Останнє право є найбільш істотним, тому що впливає на
закінчення

справи (див. коментар до ст. 130 цього Кодексу). Від­мова від

позову – це одностороннє волевиявлення
позивача, спря­
моване на

врегулювання спору і закінчення справи в
будь-якій її стадії.    

4.  Відповідач має право визнати позов повністю або
частково. Це

також одностороннє волевиявлення, спрямоване на врегулю­вання

спору. Однак, на відміну від розпорядчої дії позивача, виз­нання

позову, навіть якщо воно прийнято судом,
тягне не припи­
нення справи,

а
винесення рішення про задоволення позову.

5. Позивач і відповідач можуть закінчити справу
мировою уго­
дою.

Мирова угода – це
двостороннє волевиявлення, спрямоване на

врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Визнання судом

мирової угоди, так само як і прийняття відмови
від позову, тягне

закриття
провадження по справі (ст. 205 цього Кодексу). Мирова

угода може бути укладена
сторонами на будь-якій стадії процесу,

а також у виконавчому
провадженні.

6. Зазначені розпорядчі дії (відмова від позову,
визнання позову

і мирова угода) є обов\’язковими для суду лише тоді, коли вони

не суперечать закону та не порушують прав і охоронюваних законом

інтересів.

7.   Коментована стаття прирівнює за
процесуальними правами

до сторін деяких осіб, які беруть участь у справах окремого

про­вадження, за деякими винятками (див. коментар до
розділу

VI цьо­го Кодексу). Ці винятки
обумовлені непозовним характером

справ, розглянутих у порядку цього виду провадження.