Науково-практичний коментар до ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття 33.    Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів

1.  Суд за клопотанням позивача, не припиняючи
розгляду спра­ви, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо
позов пред\’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом,
або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу
особу
як співвідповідача.

2.  Після заміни відповідача або залучення до участі
у справі спів­
відповідача справа за
клопотанням нового відповідача або залученого
співвідповідача
розглядається спочатку.

1. Стаття 105 ЦПК 1963 p. називалась «Заміна неналежної сто­рони», тобто вона регулювала питання про поняття
неналежних позивача та відповідача, встановлювала умови та порядок їх замі­ни.
Коментована стаття деяких питань не вирішує, деякі питання вирішує вельми
спірно, що, безумовно, викликає проблеми при її застосуванні. По-перше, вона з
незрозумілих причин не регулює
питання про неналежного позивача, умови
та порядок його замі­ни. Якщо тлумачити
коментовану статтю у тому сенсі, що відтепер
заміна неналежного позивача у цивільному судочинстві є немож­ливою, таке
вирішення проблеми буде протирічить головним його
засадам, тим більше, що ст. 52 КАС України, який
прийнято значно пізніше, ніж ЦПК, і введений у дію разом з ЦПК, передбачає як
за­
міну неналежного відповідача, так
і заміну неналежного позивача.
Якщо
в адміністративному судочинстві заміна неналежного пози­вача передбачається,
було б правильним вважати, що в цивільно­
му процесі таке положення хоча б допускається, оскільки законом воно
не заборонене. Можливість заміни неналежного позивача буде забезпечувати оперативність цивільного судочинства та еко­номію матеріальних і процесуальних засобів при
розгляді справи.

По-друге, коментована стаття, як умову заміни
неналежного відповідача, у першому реченні частини 1 передбачає клопотання
позивача про заміну, а у другому реченні цієї частини – згоду пози­вача.
Безумовно, згода позивача є умовою заміни як неналежного
позивача, так і неналежного відповідача тому, що
ініціатором замі­ни неналежної сторони може бути не тільки позивач, але і суд,
і, як
уявляється, особи, які беруть участь у справі.

По-третє, залучити належного відповідача суд не
може як спів­
відповідача, як
зазначено у тому ж другому реченні частини пер­
шої коментованої статті. Співвідповідачами можуть бути ті особи, які
пов\’язані поміж собою спільним обов\’язком. Не можуть бути співвідповідачами дві особи, з яких одна
визнається судом такою, яка не має відповідати за позовом, і друга – такою, яка
має відпові­
дати за позовом.

З урахуванням викладеного вважаємо, що коментовану
статтю
слід розуміти і застосовувати таким чином.

2. В
момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи є сторона належною. Неналежний позивач – це особа, якій не належить
право вимоги за пред\’явленим позовом, а неналежним відповідачем є особа, яка не повинна відповідати за пред\’явленим позовом. Якщо при розгляді справи суд установить,
що сторона є неналежною, виникає необхідність її заміни. Умовою такої заміни



є згода позивача, тому що саме в його інтересах порушено цивіль­ну справу. Після заміни сторони розгляд справи
починається зано­
во, тому що
належній стороні, яка вступила у справу, необхідно з
нею ознайомитися.

3. Заміна
неналежного позивача можлива в п\’ятьох варіантах. Перший варіант: первісний
позивач є неналежним, але встановле­
но і те, хто є належним. Якщо
неналежний позивач згоден виб­ути з процесу,
а належний вступити у нього, суд своєю ухвалою
замінює позивача, не припиняючи провадження в справі. Другий варіант:
при цих же вихідних даних – якщо неналежний позивач не погоджується вибути з процесу, а належний просить допустити його, то
суд допускає останнього як третю особу, що заявляє само­стійні вимоги на
предмет спору, тому що місце позивача зайняте.
Третій варіант: якщо неналежний позивач згоден вибути з процесу, а належний не згоден вступити у нього, суд
припиняє проваджен­
ня в справі через
відмову позивача від позову. Четвертий варіант:
якщо не встановлено, хто є належним позивачем, а неналежний згоден вибути з процесу, то й у цьому разі
провадження в справі припиняється через відмову від позову. П\’ятий варіант:
якщо нена­
лежний позивач не згоден вибути, а належний не згоден вступитив процес, суд розглядає справу до кінця і
відмовляє у позові нена­
лежному позивачеві.

4.  При заміні
неналежного відповідача можливі чотири варіан­
ти цієї заміни. Перший варіант: якщо судом установлено, що пер­вісний відповідач є неналежним, і хто є належним,
то за згодою
позивача суд своєю
ухвалою здійснює їх заміну. Другий варіант:
якщо за тих же обставин позивач не згоден на заміну, то суд, з ме­тою процесуальної економії, притягає належного
відповідача як
другого відповідача і задовольняє позов (за обставинами
справи) відносно другого відповідача, а в
позові відносно першого – від­
мовляє.
Третій варіант: якщо позивач згоден на вибуття з процесу
неналежного відповідача, а належного немає, суд
припиняє про­
вадження у справі на
підставі відмови позивача від позову. Четвер­
тий варіант: якщо у такій ситуації позивач не згоден на вибуття із
процесу неналежного відповідача, то справа розглядається до кін­ця і
постановляється рішення про відмову в позові.

5.   Ця стаття
не передбачає як умову заміни сторони згоди від­повідача. Але в судовій практиці думку неналежного відповідача враховують, якщо відповідач домагається від суду мовби реабілі­
тації, рішення про відмову у позові
щодо нього. У такому випадку, 
навіть за наявності згоди позивача на вибуття неналежного відповідача з процесу, суди повинні враховувати думку останнього й у
рішенні вказувати про відмову у позові щодо нього.

6.
Пленум Верховного Суду України підкреслив, що відмова у прийнятті заяви за мотивами пред\’явлення позову неналежним позивачем
або до неналежного відповідача недопустима (див. п. 2 постанови № 9 Пленуму від 21 грудня 1990 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства
при вирішен­ні цивільних справ по першій інстанції»). Це означає, що питання
про
заміну сторони має вирішуватися в судовому засіданні, а не в момент порушення справи. Заміна неналежної
сторони оформ­
ляється ухвалою суду,
яка не може бути оскаржена окремо від су­
дового рішення.