Науково-практичний коментар до ст. 38 Цивільного процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 38 Цивільного процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 38 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття 38.    Участь у справі представника

1.    Сторона,
третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає
права, свободи чи інтереси інших осіб, а також
заявники та інші
заінтересовані
особи в справах окремого провадження (крім справ
про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або
через представника.

2.   Особиста
участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій
справі
представника.

3. Юридичних
осіб представляють їхні органи, що діють у межах
повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

4.  Державу
представляють відповідні органи державної влади в
межах їх компетенції
через свого представника.

 

1. Представництво – це правовідношення, в силу
якого одна особа (представник) виступає у
суді від імені та в інтересах іншої
особи
(представлюваний). Представництво передбачене цивільним
процесуальним законодавством, по-перше, з метою
надання юри­дичної допомоги громадянам та організаціям при розгляді і вирі­шенні
цивільних справ у суді. По-друге, метою представництва є надання допомоги суду
в установленні дійсних прав і обов\’язків
сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі.

2.  Представництво
у суді є самостійним процесуальним інсти­тутом, а не різновидом
загальноцивільного, як іноді вважають у
судовій практиці та літературі. Від загальноцивільного воно відріз­няється тим, що: а) представництво в силу
цивільного права може
бути в будь-яких угодах, а в силу процесуального –
тільки у суді; б) метою загальноцивільного представництва є надання допомо­ги довірителю, а процесуального – і суду; в) при
загальноцивіль
ному представництві не може бути подвійного
представництва, а у процесі законний представник може доручити ведення справи
договірному; г) при загальноцивільному представництві в юри­
дичній дії
бере участь тільки представник, а в процесі поряд із
представником може брати участь, а іноді й повинен, представлю­ваний; д) при загальноцивільному представництві
повноваження
представника
визначаються дорученням, а у процесі – в основному
законом. Тому за ЦПК України представник
віднесений до числа осіб, що беруть участь у справі, а, отже, він наділений
юридичною
заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою.

3.  Коментована
стаття закріплює право сторін, третіх осіб, осіб, 
які відповідно до закону захищають
права, свободи чи інтереси ін­ших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах 
окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть ско­ристатися допомогою представника. У такий спосіб
новий ЦПК розширив коло осіб, які можуть мати представника у суді, прак­
тично до кола осіб, які беруть
участь у справі. Дана стаття частково
вирішує питання про види представництва.

Аналіз ст. ст. 38 – 44 ЦПК та ст. 60 ЦК України дозволяє відзначи­ти наявність чотирьох видів представництва:
добровільного; закон­ного, за призначенням суду і громадського (про законне
представ­
ництво див. коментар до ст. 39 ЦПК). За ступенем обов\’язковостіпредставництво може бути обов\’язковим, коли
на представництво
не потрібно волевиявлення представлюваного (у справах
за учас­тю недієздатних, наприклад), і
факультативним, коли волевиявлен­
ня представлюваного на представництво є
необхідним.

4. Регулюючи питання про добровільне (договірне)
представ­ництво, коментована стаття необгрунтовано відносить до пред­ставництва
участь у цивільному судочинстві органів юридичних осіб (частина 3 коментованої статті та п. 2 частини 1 ст. 42 цього Кодексу) та органів державної влади (частина 4
коментованої стат­
ті). Тим більше,
що зазначені норми частково протиставляють їх представникам. Безумовно, участь
зазначених органів не є пред­
ставництвом, оскільки є участю юридичних
осіб та держави через уповноважені органи.

5.  В основі
добровільного (договірного) представництва лежить
договір. Перший підвид – представництво інтересів
сторін і третіх
осіб адвокатами. Підставою такого представництва є
договір до­ручення на ведення справи у суді.
Другий підвид – юрисконсульт
представляє
у суді інтереси підприємства, організації, установи в силу трудового договору.
Третій підвид – окремі громадяни пред­
ставляють у суді інтереси сторін і
третіх осіб за договором доручення. Наявність доручення у юрисконсульта є не підставою і не
свідченням договору доручення, а документом, що визначає обсяг
повноважень.
Тому дуже спірною є думка деяких авторів про те,
що і юрисконсульти виступають у суді за договором доручення.

6. Громадське представництво полягає у тому, що в
силу стату­ту, положення про громадську організацію вона може представля­
ти у суді інтереси членів цієї організації
(наприклад, профспілки).