Науково-практичний коментар до ст. 59 Цивільного процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 59 Цивільного процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 59 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття
59.    Допустимість доказів

1.   Суд не бере
до уваги докази, які одержані з порушенням порядку,
встановленого
законом.

2.   Обставини
справи, які за законом мають бути підтверджені пев­
ними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими
засобами доказування.

    1.      Як уявляється автору, коментована стаття має
деякі недолі­ки у своїй назві. Назва статті, по-перше, суперечить частині 2, в
якій міститься головний зміст принципу
допустимості. Не може регулюватися даною статтею питання про допустимість
доказів, оскільки частина 1 ст. 57 цього Кодексу зазначає, що доказами є
будь-які фактичні дані. Тим більше, що у частині 2
коментованої
статті мова йде про
засоби доказування. Тому назву статті потрібно
викласти так:
«Допустимість засобів доказування».

2.     Правило про допустимість засобів доказування має
істотне значення, насамперед, для цивільного обороту, тому що належне оформлення угод упорядковує
допроцесуальні відносини суб\’єктів цивільного права, виключає зайві спори про
право. Разом з тим це правило є значущим і для цивільного судочинс­тва, тому що
спрощує завдання суду при вирішенні окремих спорів.

3.      Правила про допустимість засобів доказування
закріплені у статтях 57 і 59 цього Кодексу. Вони містять дві вимоги до засобів
доказування. По-перше, засоби доказування з будь-якої цивіль­ної справи мають бути перелічені у ч. 2 ст. 57
ЦПК, тому що вона
містить їх вичерпний перелік. По-друге, обставини
справи, що за законом повинні підтверджуватися зазначеними у законі засо­бами
доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Так, наприклад, відповідно до цивільного законодавства України у тих випадках,
коли договори мають ук­ладатися у простій чи кваліфікованій письмовій формі,
підтверд­ження або заперечування їх шляхом показань свідків не повинно
допускатися. У цих випадках на підтвердження договору мають надаватися
документи про його оформлення (див., наприклад, ст. 1047 ЦК України). Однак це правило деякою мірою
супере­чить принципу об\’єктивної істини. Тому в судовій практиці при
відсутності допустимого засобу доказування суди досліджують й інші засоби доказування
по розглянутій справі. У наведено­му прикладі факт невиконання договору може
підтверджуватися будь-якими засобами доказування, передбаченими ст. 57 цього
Кодексу, у тому числі й показаннями свідків (див. п. 8 поста­нови № 9 Пленуму
Верховного Суду України від 21.12.90 «Про практику застосування судами
процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції»
// Цивільний кодекс. Цивільний процесуальний кодекс України. Ухвали Пле­нуму
Верховного Суду України в цивільних справах. – К. – 1999. – С 349).

4.       Пленум Верховного Суду України неодноразово
звертав увагу судів на необхідність додержання правил про належність доказів і
допустимість засобів доказування. Так, у п. 8 постанови Пленуму № 9 від 21
грудня 1990 р. «Про практику застосуван­ня судами процесуального законодавства
при розгляді цивільних справ по першій інстанції» зазначено, що при збиранні
доказів необхідно неухильно виконувати вимоги ст. 28 ЦПК про належ­ність
доказів і ст. 29 цього Кодексу про допустимість засобів до­казування.