Науково-практичний коментар до ст. 73 Цивільного процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 73 Цивільного процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 73 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття 73.    Поновлення та продовження процесуальних строків

1.       Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за
клопотанням сторони або іншої особи у разі
його пропущений з поважних причин.

2.       Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому
належало вчинити процесуальну дію або до яко­
го потрібно було подати документ чи доказ.
Про місце і час розгляду
цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов\’язковою.

3.       Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить
вчинити ту дію або подати той документ чи доказ,
стосовно якого заявлено клопотання.

4.  З питань,
зазначених у цій статті, судом постановляється ухва­
ла.

1.   Коментована
стаття визначає порядок продовження та по­
новлення процесуальних строків.
Застосування правил про про­довження або поновлення строку залежить від виду строку. Якщо 
пропущено строк, призначений суддею
або судом, то за заявою сто­
рони або іншої особи, яка бере участь
у справі, суд може продов­жити цей строк. Продовження строку являє собою надання нового 
строку на вчинення тієї
процесуальної дії, яка не була з поважної 
причини вчинена у заздалегідь
встановлений строк. У разі, коли 
процесуальна дія не вчинена в межах
строку, встановленого зако­
ном, суд може поновити строк, якщо
він пропущений з причин, 
визнаних судом поважними.

2.    Питання про
поновлення строку вирішується за заявою осо­
би, що бере участь у справі, як правило, тим судом, де має бути вчинена
процесуальна дія. Оскільки поновлення пропущеного строку полягає у тому, що суд дозволяє особі за наявності поваж­них
причин пропуску вчинити ту дію, на вчинення якої законом
встановлено
строк, то одночасно з заявою про поновлення стро­ку необхідно вчинити ту дію або подати той документ, відносно якого заявляється прохання. Але частина 3
коментованої статті у попередній редакції не зобов\’язувала, а дозволяла вчинити
дію або надати документ чи доказ. Тому автор у попередній редакції ко­
ментарю до неї указав на спірний характер цієї
норми оскільки
подання документів, наприклад, в інші строки буде
означати, що суд не поновляв строк, який
встановлений законом, а продовжував його, чого робити не можна. Сучасна
редакція частини 3 цієї статті
зазначає
тепер, що тепер належить вчинити дію або подати доку­
мент. Це було б правильно, якби це відносилося
лише до поновлен­
ня пропущеного
строку. Але законодавець встановив це правило і
відносно продовження пропущеного строку, що у реальному судо­чинстві
здійснити, як правило, не можливо. Так, наприклад, суддя своєю ухвалою залишив
позовну заяву без руху і надав позивачу
строк на сплату судового збору. Якщо цей строк пропущено з по­важних причин і позивач звертається із заявою про
продовження
строку, то як він може одночасно з цим здійснити дію,
стосовно якої заявлено клопотання?

3.      У судове
засідання викликаються сторони та інші особи, які
беруть участь у справі, однак їх неявка не
перешкоджає вирішенню
питання про поновлення чи продовження строку за
умови, що у суду є достатні дані про
належне повідомлення їх про час і міс­
це
розгляду заяви. Якщо суд задовольняє заяву про поновлення чи
продовження строку, то така ухвала оскарженню не
підлягає, ос­
кільки вона не вирішує
наперед головне питання справи, і навпаки, на ухвалу про відмову поновити чи
продовжити пропущений строк може бути подано скаргу, оскільки такою ухвалою
встановлюється
перешкода у
здійсненні права для осіб, які беруть участь у справі.
Ухвали суду або судді з питань поновлення
пропущених строків у тому і в іншому випадках мають бути мотивованими. На це
особ­ливо звертається увага у п. 16 постанови № 9 Пленуму Верховного
Суду України від 21 грудня 1990 р. «Про практику
застосування су­
дами процесуального
законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» (див.
«Цивільний кодекс. Цивільний процесу­
альний
кодекс України. Ухвали Пленуму Верховного Суду України
в цивільних
справах». – К., 1999. –
С 351).