Науково-практичний коментар до ст. 74 Цивільного процесуального кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 74 Цивільного процесуального кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 74 Цивільного процесуального кодексу України

Стаття
74.     Судові повістки

1.    Судові
виклики здійснюються судовими повістками про

виклик.

2.      Судові повідомлення
здійснюються судовими повістками-пові
домленнями.

3.    Судові повістки про
виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам,
експертам, спеціалістам, перекла­
дачам, а судові повістки-повідомлення – особам, які
беруть участь у
справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов\’язковою.

4.      Судова повістка про
виклик повинна бути вручена з таким
розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали
достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді
справи, але не
пізніше ніж за сім днів до судового засідання, а судова повістка-пові-домлення – завчасно.

5.   Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим
Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою
рекомендованим листом із повідомленням або через кур\’єрів
за адресою, зазначеною
стороною чи іншою особою, яка бере участь у
справі. Стороні чи її представникові за їх
згодою можуть бути видані 
судові повістки для вручення відповідним
учасникам цивільного
процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення
розгляду справи про час і місце наступного засідан­
ня може бути повідомлено під розписку.

 

6.     Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і
перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в
суд телеграмою, факсом
чи за допомогою інших засобів зв\’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення
або виклику.

7.     Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка
може бути надіслана за місцем її роботи.

8.     Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезна­ходженням
або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо
позов виник у зв\’язку з їх діяльністю.

9.      Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження
якого позивачеві невідоме, навіть після його звер­
нення до адресного бюро
і органів внутрішніх справ, викликається
в суд через оголошення у пресі. З
опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час
і місце розгляду
справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

10.  Друкований орган, у якому розмішуються оголошення
про 
виклик відповідача протягом
наступного року, визначається не піз­
ніше 1 грудня поточного року в
порядку, встановленому Кабінетом 
Міністрів України.

 

Коментар:

 

1. Після винесення ухвали про призначення справи до судового розгляду суд повинен забезпечити явку осіб у судове засідання. Про призначений день судового засідання по розгляду справи суд зобов\’язаний своєчасно повідомити осіб, які беруть участь у ній, інших учасників процесу, щоб надати їм можливість належно підготуватися і взяти участь у справі. Для цього використовуються судові виклики та повідомлення, що провадяться повістками, які надсилаються всім учасникам процесу.

2. Слід звернути увагу на те, що законодавець не випадково вживає слово \”судові\”, коли говорить провиклики та повідомлення, адже повістки з вимогою про явку в суд для участі в розгляді цивільної справи повинні бути саме судовими. Лише в такому випадку вони матимуть юридичну силу. Коли ж вони відправляються від імені інших державних органів, вони не мають такої юридичної сили.

3. Отже, коментована стаття, як і вся глава 8 ЦПК України, передбачає дві форми доведення до відома учасників процесу їх права чи обов\’язку з\’явитися в суд для участі в процесі чи в процесуальній дії. Це судові виклики та судові повідомлення.

4. Судове повідомлення носить інформаційний характер, тобто являє собою повідомлення особам, які беруть участь у справі, про вчинення процесуальних дій, в яких участь цих осіб не є обов\’язковою, але може мати значення для останніх. Повідомляються, як правило, заінтересовані особи про розгляд заяви про забезпечення доказів (ст. 135 ЦПК); особи, які беруть участь у справі, про час і місце засідання по виконанню судового доручення (ст. 132 ЦПК); особи, які беруть участь у справі, про розгляд питання про скасування забезпечення позову (ст. 154 ЦПК) та інші особи, що беруть участь у справі, тому що явка до суду – це, як правило, їх право, а не обов\’язок. Неявка такої особи в суд не є перешкодою для розгляду справи чи вчинення іншої процесуальної дії.

5. Судовий виклик – це \”вимога\” з\’явитися до суду. Дана \”вимога\” є обов\’язковою і адресується тим учасникам процесу, які відповідно до закону зобов\’язані з\’явитися до суду. Це стосується свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, участь яких відповідно до законодавства є обов\’язковою. Оскільки дана \”вимога\” є обов\’язковою, то у повістці про виклик зазначаються наслідки і відповідальність особи, яку викликають, у разі її неявки до суду без поважних причин. Так, наприклад, у ч. 2 ст. 50 ЦПК закріплено положення про те, що свідок зобов\’язаний з\’явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За невиконання своїх обов\’язків свідок несе відповідальність, передбачену цією ж статтею. Ч. 3 ст. 53 ЦПК встановлює, що експерт зобов\’язаний з\’явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об\’єктивний письмовий висновок… Ст. 54 ЦПК в частині 3 закріпила таке саме положення, що стосується спеціаліста. В ст. 55 ЦПК мова йде про аналогічний обов\’язок для перекладача. Обов\’язок з\’явитися до суду закріплюється на законодавчому рівні.

6. Судові виклики та повідомлення повинні бути надіслані з таким розрахунком, щоб особа, яка викликається, мала, після їх вручення, достатньо часу для підготовки та явки в судове засідання. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб відповідні особи мали достатньо часу для явки в суд та підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за 3 дні до судового засідання. Щодо судової повістки-повідомлення, то законодавець не встановлює чіткого терміну для її вручення, а, натомість, говорить про завчасне її вручення. Чи достатньо було надано часу особам для своєчасної явки та підготовки до справи, повинно визначатися в кожному випадку окремо з врахуванням характеру справи, умов сполучення між судом та місцезнаходженням осіб, що отримали повістку, а також їх можливостей підготуватися до неї.

7. З коментованої статті випливає, що особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд або за допомогою судових повісток, або ж телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв\’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Судові повістки разом з розпискою, а у відповідних випадках, також з копіями документів, надсилаються поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур\’єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Дана стаття передбачає ще один спосіб вручення повісток – це можливість видати повістку на руки стороні чи її представникові за їх згодою для вручення відповідним особам та можливість вручення повістки в суді. У разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного судового засідання може бути повідомлено під розписку.

8. Для того щоб суд володів інформацією про одержання повістки, повідомлення адресатом разом з повісткою надсилається зворотна розписка, яка повертається до суду. Наявність цієї розписки є важливою обставиною при вирішенні питання про можливість розгляду справи у випадку відсутності учасника процесу, який не з\’явився.

9. Коментована норма містить особливий порядок визначення адреси осіб, які беруть участь у справі. Насамперед, це адреса, зазначена у позовній заяві або адреса, повідомлена безпосередньо такою особою. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, адреса, на яку надсилається судова повістка, визначається залежно від правового статусу особи, яка бере участь у справі:

– юридичним особам та фізичним особам – підприємцям – за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців;

– фізичним особам, які не мають статусу підприємців, – за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Якщо відповідні відомості в ЄДР про фізичну особу – підприємця відсутні, то судові повістки надсилаються за адресою їх проживання, зареєстрованою у встановленому порядку, тобто за правилами, встановленими для фізичних осіб, які не є підприємцями.

Відповідно до ст. 22-1 Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\” судам загальної юрисдикції на безоплатній основі надається безперешкодний доступ до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців шляхом підключення суду до цього реєстру. Використання судом інформації здійснюється у формі спеціального витягу, що формується суддею, який здійснює розгляд справи, підписується ним з обов\’язковим зазначенням дати і часу його формування та мети отримання таких відомостей і долучається до матеріалів справи.

10. Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв\’язку з їх діяльністю.

Чинний ЦПК України не містить положень про те, що до повноважень судів чи обов\’язку сторони віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні документи надсилаються судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, що наявні в матеріалах справи. У разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи з якихось причин не збігається із зареєстрованим місцезнаходженням, і ця особа своєчасно не повідомила це суду та інших учасників процесу, то усі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. Але якщо суд з врахуванням конкретних обставин справи вважає за необхідне з\’ясувати фактичне місцезнаходження, то відповідно до закону він має таку можливість.

Відповідно до ст. 19 Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\” від 15.05.2003 р. юридична особа зобов\’язана подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу.

У разі ненадходження в цей строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов\’язаний надіслати рекомендованим листом протягом п\’яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки.

У разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов\’язаний надіслати рекомендованим листом протягом п\’яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки.

У разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей.

Якщо державному реєстратору повернуто рекомендованого листа з відміткою відділення зв\’язку про відсутність юридичної особи за зазначеною адресою, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

У разі внесення такого запису, повідомлення юридичної особи здійснюється за правилами, встановленими для особи, місцезнаходження якої не відоме (ч. 9 коментованої статті).

11.Виклик до суду через оголошення у пресі застосовується для відповідача, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого невідоме. У цьому випадку попередньо потрібно використати всі методи для встановлення місця перебування даної особи – зокрема звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ. Оголошення це розміщується в друкованому органі, який визначається Кабінетом Міністрів України не пізніше 1 грудня року, що передує року розміщення цього оголошення.

Вважаємо, що повідомлення в пресі не можна давати, коли: 1) відповідач злісно не з\’являється до суду; 2) умисно не отримує судову повістку; 3) тимчасово відсутній за місцем проживання. Тобто вказана процесуальна норма повинна застосовуватись тільки, коли його фактичне місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження невідоме. Такий висновок можна робити, якщо є достовірні відомості, що: відповідач знявся з реєстраційного обліку за місцем проживання; звільнився з роботи; є рішення суду про визнання його таким, що втратив право користування житлом за певною адресою; коли юридична особа тривалий час не працює та не здає фінансових звітів. Варто вказати, що єдиним друкованим джерелом загальнодержавної сфери є газета \”Урядовий кур\’єр\”.

На думку багатьох правників, цей спосіб повідомлення є неефективним та ненадійним. Ймовірність того, що це оголошення буде прочитано відповідачем, є дуже низькою. Краще було б запровадити електронний реєстр осіб, які викликаються до суду, на сайті ВС України. 

Необхідно також додати наступне.

Коментована стаття зовсім по-іншому вирішила
питання про
суб\’єктів викликів і повідомлень у цивільному судочинстві.
За ЦПК 1963 р. повідомлялись про можливість
участі у провадженні справи сторони та інші особи, які беруть участь у справі.
Цим осо­бам ЦПК дозволяв самим вирішувати питання про особисту участь
у розгляді справи. Таке вирішення питання
відповідало засадам
диспозитивності.
Негативними наслідками неявки були (головним
чином) залишення заяви без
розгляду, вирішення справи на під­ставі
наявних у справі матеріалів. Коментована ж стаття, навпаки, до кола осіб, які
викликаються до суду, перш за все відносить осіб,
які беруть участь у
справі. Більш того, дана стаття відносить до кола осіб, яких викликають у суд,
і тих, яких і раніше виклика­ли: свідків,
експертів, спеціалістів, перекладачів. Тобто тепер усі викликаються. Але
поняття «виклик» завжди пов\’язано з однорід­
ними наслідками неявки по
виклику (для усіх , хто не з\’явився). Але цього у ЦПК немає і не може бути.

Коло осіб,
яким направляють повістки-повідомлення, комен­
тована стаття чітко не
визначає. У ній зазначено, що це ті особи, які беруть участь у справі з приводу
вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов\’язковою. Якщо
порівняти коло
осіб, які викликаються у суд,
із колом усіх учасників процесу, то
серед
осіб, що повідомляються, залишаються лише особи, які на­
дають правову допомогу. Окрім того, до цих осіб
необхідно віднес­
ти також і тих учасників, відносно яких норма ЦПК
зазначає, що
їх неявка не перешкоджає
вчиненню певної процесуальної дії. Так, ст. 135 цього Кодексу передбачає
необов\’язковість присутності за­
явника при розгляді заяви про
забезпечення доказів.

Судова
повістка з розпискою надсилається поштою рекомен­
дованим листом із
повідомленням або за допомогою кур\’єра, її може вручити і сторона чи інша
особа, яка бере участь у справі,
або
безпосередньо суд. Питання про строк вручення повістки вирі­шується зважаючи на
вид повістки. Відносно повістки про виклик
вирішується так: особа повинна мати достатньо часу для явки до суду і
підготовки до участі у судовому розгляді, але має одержати
її не пізніше ніж за сім днів до судового
засідання, тобто завчасно. Повістки-повідомлення повинні вручатися теж
завчасно, однак без
обмежень певним строком.

Коментована
стаття розширює випадки виклику до суду че­рез оголошення у пресі. Якщо згідно
з ЦПК 1963 р. це було мож­
ливим у
справах по відновленню прав на втрачені цінні папери на
пред\’явника
(глава 38), то за новим ЦПК, незалежно від категорії справи, це можливо у випадку, якщо місце проживання (перебу­вання чи
роботи) або місцезнаходження відповідача позивачеві невідоме навіть після його
звернення до адресного бюро і органів
внутрішніх справ.