Науково-практичний коментар до ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України

 

1. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

3) повернення заяви позивачеві (заявникові);

4) відмови у відкритті провадження у справі;

5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;

6) передачі справи на розгляд іншому суду;

7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

9) визначення розміру судових витрат;

10) внесення виправлень у рішення;

11) відмови ухвалити додаткове рішення;

12) роз\’яснення рішення;

13) зупинення провадження у справі;

14) закриття провадження у справі;

15) залишення заяви без розгляду;

16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;

17) відмови у відкритті провадження за нововиявленими обставинами;

18) видачі дубліката виконавчого листа;

19) поновлення пропущеного строку для пред\’явлення виконавчого документа до виконання;

20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;

21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

23) примусового проникнення до житла;

24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;

241) тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України;

25) заміни сторони виконавчого провадження;

26) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;

27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;

28) повороту виконання рішення суду;

281) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;

29) відмови в поновленні втраченого судового провадження;

30) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника;

31) відмови у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду;

32) повернення заяви про скасування рішення третейського суду;

33) повернення заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

2. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

3. У разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 2, 7, 9, 18 – 30 частини першої цієї статті, до апеляційного суду передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності апеляційний суд може витребувати також копії інших матеріалів справи.

4. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до статті 293 Цивільного процесуального кодексу України

1. Окремим об\’єктом оскарження в апеляційному порядку можуть бути ухвали суду першої інстанції. Верховний Суд України вважає, що в апеляційному порядку може бути оскаржено лише ухвали, передбачені ч. 1 цієї статті відповідно до буквального змісту кожного із пунктів. Зокрема, підлягає оскарженню ухвала про забезпечення позову, а не про відмову в забезпеченні; про відмову поновити пропущений процесуальний строк, а не про його поновлення; про визнання мирової угоди, а не про відмову в її визнанні тощо. Також можуть бути оскаржені ухвали, зазначені у ч. 4 ст. 135, ст. 211 та 397 цього Кодексу та ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (п. 4 постанови Пленуму ВС України від 24.10.2008 N 12 \”Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку\”).

Конституційний Суд України послідовно висловлює іншу правову позицію. Так, Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2010 р. N 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина Заїченка Володимира Георгійовича щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК у взаємозв\’язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) вирішено в аспекті конституційного звернення положення пункту 18 частини першої статті 293 ЦПК стосовно можливості апеляційного оскарження ухвали суду щодо видачі дубліката виконавчого листа розуміти як таке, що передбачає право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції як про видачу дубліката виконавчого листа, так і про відмову у його видачі.

Аналогічна позиція була висловлена і в інших справах. У справі за конституційним зверненням громадянина Суботи Артема Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 ЦПК (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) Конституційний Суд України роз\’яснив, що положення пункту 2 частини першої статті 293 ЦПК стосовно можливості апеляційного оскарження ухвал суду щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову у взаємозв\’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України необхідно розуміти як такі, що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали про відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову (Рішення КС України від 28.04.2010 р. N 12-рп/2010, справа N 1-30/2010).

Так, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 293 ЦПК ухвала про роз\’яснення рішення може бути оскаржена окремо від рішення суду. Конституційний Суд України розтлумачив, що це положення необхідно розуміти як таке, що передбачає право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції як про роз\’яснення рішення, так і про відмову в роз\’ясненні рішення (Рішення КС України від 08.07.2010 р. N 18-рп/2010 у справі N 1-43/2010 за конституційним зверненням громадянина Слободянюка Івана Івановича щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв\’язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України).

Приймаючи такі рішення, Конституційний Суд України виходив із того, що згідно з пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.

Враховуючи наведене, вважаємо, що обмежувальне тлумачення положень коментованої статті Верховним Судом України не має достатніх правових підстав. Відтак, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку будь-які ухвали суду першої інстанції постановлені під час розгляду питань, зазначених у ч. 1 коментованої статті.

Крім того, Ухвалою Конституційного Суду України від 20 липня 2001 року N 49-у/2010 Верховному Суду України рекомендовано привести постанову Пленуму Верховного Суду України \”Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку\” в частині роз\’яснення щодо застосування пункту 18 частини 1 статті 293 ЦПК України у відповідність з рішеннями Конституційного Суду України.

Разом із тим Законом України \”Про судоустрій і статус суддів\” Верховний Суд України не наділений правом приймати постанови Пленуму чи вносити зміни до прийнятих ним раніше постанов із питань застосування судами законодавства при вирішенні справ. Правом прийняття таких постанов наділено Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (пункт 6 частини 2 статті 36 Закону України \”Про судоустрій і статус суддів\”).

До прийняття відповідної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в інформаційному листі від 12.07.2011 р. було повідомлено про необхідність обов\’язкового виконання рішень Конституційного Суду України (стаття 69 Закону України \”Про Конституційний Суд України\”), а також, враховуючи логіку тлумачення Конституційним Судом України пунктів 2, 12, 18 частини 1 статті 293 ЦПК України, Вищий спеціалізований суд України зазначив про необхідність застосування аналогічного підходу при вирішенні питання про прийняття до розгляду апеляційних скарг і щодо інших пунктів частини 1 статті 293 ЦПК України.

2. Ухвала суду першої інстанції, якою вирішено питання, що не підлягало розгляду в порядку цивільного судочинства (перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, який підлягав проведенню в порядку господарського чи адміністративного судочинства або за відсутності для цього передбачених законом підстав тощо), може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до положень частини першої статті 293 ЦПК.

Заперечення проти ухвал, що не підлягають окремому оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду. Тому якщо особа згідна із рішенням суду, але не згідна із ухвалами, які постановляв суд під час розгляду справи, то заперечення проти цих ухвал подати вона не зможе. Адже подавати скаргу на правильне по суті рішення, яке влаштовує особу, було б недоцільним.

Таким чином, особи, які мають право апеляційного оскарження, передбачені у ст. 292 ЦПК, мають можливість викласти в апеляційній скарзі свої заперечення щодо будь-якої ухвали суду першої інстанції, в межах строків, передбачених ч. 2 ст. 294 ЦПК. Таке їхнє право може бути реалізоване або у формі подання окремої апеляційної скарги на одну із ухвал, передбачених ч. 1 ст. 293 ЦПК, або шляхом включення своїх заперечень на всі інші ухвали суду першої інстанції до апеляційної скарги на рішення суду.

За змістом коментованої статті заперечення на ухвали можуть включатися лише до апеляційної скарги на рішення (а не ухвалу) суду. Тому апеляційні скарги на ухвали, які можуть бути самостійним об\’єктом оскарження, не повинні містити заперечень на ухвали, які окремому оскарженню не підлягають.

3. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню. Зазначена ухвала постановляється судом без виклику сторін. Її копія надсилається особам, які беруть участь у справі. Справа до апеляційного суду не надсилається.

4. З метою розгляду справи протягом розумного строку встановлено спеціальні правила для розгляду апеляційних скарг на ухвали з окремих питань. У разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 2, 7, 9, 18 – 30 частини першої цієї статті, до апеляційного суду передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. Склад та обсяг матеріалів, які необхідні, визначаються судом першої інстанції. Зазвичай, це оригінал ухвали та письмові докази, на які є покликання в апеляційній скарзі. У разі необхідності апеляційний суд може витребувати також копії інших матеріалів справи.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом. Зазначену норму слід сприймати як імперативну: суд зобов\’язаний продовжувати розгляд справи, а не чекати результату апеляційного провадження. Відтак, якщо під час судового розгляду суд постановив ухвалу, яка підлягає апеляційному оскарженню, і особа заявила про намір її оскаржити, суд не зобов\’язаний відкладати розгляд справи і може вирішити її по суті в цьому самому засіданні.