Науково-практичний коментар до ст. 25 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 25 Цивільного кодексу України

Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи
 
1. Здатність мати цивільні права та обов\’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.
У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.
3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов\’язки може пов\’язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.
4. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
 
Коментар:
 
1. Оскільки фізичні особи володіють певними правами та обов\’язками та реалізують їх, вони наділяються цивільною правосуб\’єктністю, що складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності.
 
Цивільна правоздатність – це визнана за фізичною особою можливість мати цивільні права і нести цивільні обов\’язки. Зміст правоздатності складає сукупність тих цивільних прав та обов\’язків, які можуть мати фізичні особи. ЦК в нормах про правоздатність (ст. ст. 24 – 29 ЦК) не дає ні вичерпного, ні хоча б приблизного переліку цивільних прав та обов\’язків. Серед основних прав можна відзначити наступні: мати майно на праві власності; спадкувати і заповідати майно; займатися підприємницькою діяльністю; створювати юридичні особи; укладати будь-які правочини, що не суперечать закону; обирати місце проживання; мати права творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; мати інші майнові та особисті немайнові права.
 
2. Цивільну правоздатність слід відрізняти від суб\’єктивного цивільного права. Правоздатність не свідчить про існування у особи конкретного права, а є лише загальною передумовою, на підставі якої за наявності певних юридичних фактів, відкритий перелік яких наведений у ч. 2 ст. 11 ЦК, у особи виникає визначене суб\’єктивне право. Правоздатність являє собою лише теоретичну, абстрактну можливість мати вказані в законі права та обов\’язки, яка може ніколи не здійснитись, не перетворитись на право, тоді як суб\’єктивне право – це вже існуюче право, належне конкретній особі, тобто реалізована можливість.
 
Другою відмінністю між правоздатністю та суб\’єктивним правом є те, що права, які входять до змісту цивільної правоздатності, на відміну від суб\’єктивних прав, не відповідають конкретним обов\’язкам інших суб\’єктів.
 
По-третє, суб\’єктивне право – це елемент змісту цивільного правовідношення, а правоздатність – ознака суб\’єкта цивільного права. Правоздатністю володіють усі фізичні особи в однаковому обсязі (ч. 1 ст. 26 ЦК). Навпаки, обсяг суб\’єктивних прав у різних учасників цивільних відносин є неоднаковим, конкретне право може бути відсутнє у певної фізичної особи. Так, усім фізичним особам належить можливість мати право власності, але суб\’єктом права власності на індивідуально визначену річ є не усі, а лише конкретна, чітко визначена фізична особа. Інший приклад. За ст. 47 Конституції кожен має право на житло, яке реалізується у формах права власності та права користування (оренди). Однак якщо для фізичної особи не настануть юридичні факти, які створюють підстави для передачі житла у власність (укладення договорів купівлі-продажу, ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору, дарування, успадкування тощо) або у користування (укладення договору найму (оренди) або позички), така теоретична можливість так і залишиться можливістю і ніколи не перетвориться на суб\’єктивне цивільне право.
 
По-четверте, правоздатність реалізується через конкретні суб\’єктивні права. При цьому особа не може відмовитись від цивільної правоздатності або її частини, передати її, як більшість суб\’єктивних прав, іншим учасникам цивільних відносин.
 
З огляду на викладене навряд чи можна погодитись з тими авторами, які наголошують на тому, що за своєю природою правоздатність є одним з різновидів суб\’єктивних прав (Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України / За ред. О. В. Дзери, В. В. Луця, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. I. – С. 63).
 
3. Цивільна правоздатність є невіддільною від самого існування людини, виникає в момент народження і припиняється зі смертю. В сучасній літературі панівне положення займає думка про те, що правоздатність є природною властивістю, здатністю кожної людини, на відміну від радянської доктрини, де підкреслювалося, що правоздатність, хоч і виникає з народженням, але є не природною, а суспільною, юридичною властивістю.
 
Особа має вважатися правоздатною і тоді, коли вона після народження прожила усього кілька годин або навіть хвилин. Головне, щоб особа народилася живою, адже саме з народженням закон пов\’язує виникнення правоздатності. Якщо на дану особу був складений заповіт, вважається, що спадщина на її користь вже відкрилася, але не була нею прийнята, а отже, право на її прийняття не анулюється і переходить до батьків дитини або інших спадкоємців.
 
Зазначений висновок підтверджується і практикою оформлення актів цивільного стану. Згідно пункту 2.27 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р., у тих випадках, коли смерть дитини настала незабаром після її народження (навіть якщо вона прожила хоч декілька хвилин), складаються два записи: про народження і смерть, але видається тільки свідоцтво про смерть. У цьому разі підставою для реєстрації народження є медичне свідоцтво про народження, а для реєстрації смерті – лікарське свідоцтво про перинатальну смерть. При цьому згідно пункту 2.28 якщо батькам необхідно одержати документ, що підтверджує народження дитини, відділ РАЦС видає довідку про народження з вказівкою про те, що дитина померла.
 
4. Абзац другий ч. 2 коментованої статті визначає, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Існування цієї норми не означає, що існує виняток з правила про момент виникнення правоздатності. За ст. 1222 ЦК особи, зачаті за життя спадкодавця, можуть бути спадкоємцями лише якщо вони народжені живими після смерті. Таким чином, правоздатність виникне лише з народженням такої особи і лише за умови її народження живою. Тобто, можливість прийняти спадщину в даному випадку пов\’язується, як і завжди, з моментом народження особи. Не випадково норма, що коментується, говорить не про \”захист прав особи\”, а лише \”про охорону її інтересів\”, тобто потенційних можливостей, які виникнуть у неї в майбутньому.
 
5. Здатність мати певні права та обов\’язки може обумовлюватись досягненням фізичною особою певного віку. Так, фізична особа, яка досягла 14 років, має право на вибір лікаря та методів лікування, давати згоду на надання медичної допомоги (ч. 2, 3 ст. 284 ЦК), на вибір місця проживання (ч. 2 ст. 29 ЦК), на вільне самостійне пересування по території України (абзац перший ч. 2 ст. 313 ЦК), на зміну свого прізвища та (або) власного імені (ч. 1 ст. 295 ЦК); фізична особа, яка досягла 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України (абзац другий ч. 3 ст. 313 ЦК); фізична особа (жінка), яка досягла 17 років, має право на шлюб (ч. 1 ст. 22 СК); фізична особа, яка досягла 18 років, має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин (ч. 1 ст. 290), бути набувачем у договорі довічного утримання (догляду) (ч. 2 ст. 746 ЦК) тощо.
 
Іноді ЦК пов\’язує здатність мати певне право не з досягненням певного віку, а з набуттям повної дієздатності. Так, за ч. 1 ст. 1234 ЦК право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
 
В деяких випадках досягнення особою певного віку тягне за собою не виникнення, а навпаки, припинення певних прав. Так, підставою для припинення опіки є досягнення фізичною особою 14 років, а піклування – досягнення повноліття (ч. 2 ст. 76, п. 1 ч. 1 ст. 77 ЦК).
 
6. Припинення правоздатності пов\’язується лише з біологічною смертю. Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України \”Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині\” моментом смерті є момент, коли встановлена смерть мозку, що являє собою повну та незворотну втрату усіх його функцій.
 
Припинення правоздатності фізичної особи не є наслідком прийняття судом рішення про оголошення особи померлою. Таке рішення ніколи не грунтується на чітко встановленому факті смерті фізичної особи, а завжди засновується на презумпції (припущенні) факту смерті. Якщо фізична особа, оголошена померлою, є в даний час живою, вона цивільну правоздатність на жоден період часу не втрачає, а після повернення може вимагати повернення свого майна (див. коментар до ст. 48 ЦК).

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code