Науково-практичний коментар до ст. 154 Цивільного кодексу України

 

1. Установчим документом акціонерного товариства є його статут.

2. Статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

 

Коментар:

 

1. Відповідно до коментованої статті та ст. 13 Закону України \”Про акціонерні товариства\” єдиним установчим документом акціонерного товариства (надалі – АТ) є його статут.

Від розуміння правової природи статуту залежить визначення: 1) норм права, яким він повинен відповідати; 2) кола зобов\’язаних осіб; 3) порядку застосування; тощо.

Судова практика1 свідчить про неоднаковий підхід до розуміння правової природи статуту. Трапляються випадки визнання статуту правочином чи договору.

1 Стаття 4 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. N 04-5/14 \”Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин\”, лист Верховного суду України від 01.08.2007 \”Практика розгляду судами корпоративних спорів\”, п. 14 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 \”Про практику розгляду судами корпоративних спорів\”.

1) Статут не є правочином, оскільки затверджується установчими зборами (ст. ст. 9, 10 Закону України \”Про акціонерні товариства\”, ст. 36 Закону України \”Про господарські товариства\”), а змінюється загальними зборами акціонерів (ч. 2 ст. 154 Цивільного кодексу України, ст. 33 Закону України \”Про акціонерні товариства\”, ст. 41 Закону України \”Про господарські товариства\”). При цьому варто враховувати, що установчі збори АТ та загальні збори акціонерів не є суб\’єктами права, а отже, не вправі вчиняти будь-які правочини;

2) не є статут і договором, тому що статут може бути затверджений однією особою (єдиним учасником товариством – ст. ст. 6, 49 Закону України \”Про акціонерні товариства\”), а договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов\’язків. Статут тільки затверджується всіма засновниками АТ (ч. 3 ст. 10 Закону України \”Про акціонерні товариства\”), а змінюється 3/4 голосів акціонерів від загальної їх кількості.

Ознаками статуту є: 1) у статуті містяться норми, що регулюють цивільно-правові, фінансово-правові, трудові та інші правовідносини; 2) статут обов\’язковий для товариства, його акціонерів та трудового колективу; 3) при вступі в правовідносини з товариством треті особи зобов\’язані враховувати положення статуту, наприклад при визначенні компетенції статуту органу АТ на укладення договору; 3) статут підлягає обов\’язковій державній реєстрації.

Викладене вище дає підстави визначити статут як локальний акт АТ.

Статути нерідко стають бездумним копіюванням формулювань законів та підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, статут перетворюється у непотрібний документ. Статут повинен бути працюючим актом, що містить у собі положення, які визнані законодавством обов\’язковими, та норми, які дозволяють ефективно управляти товариством (в тому числі і ті, що дозволяють врегулювати корпоративне управління, інакше ніж запропоновано законодавцем, з урахуванням інтересів засновників (акціонерів).

2. Крім вимог до змісту статуту АТ законодавцем встановлені вимоги і до форми статуту товариства (в тому числі і акціонерного). Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців\” установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Справжність підписів засновників (учасників) або уповноважених осіб на установчих документах повинна бути нотаріально засвідчена, а засновницькі договори – нотаріально посвідчені.

Одночасно п. 5 ч. 2 ст. 10 Закону України \”Про акціонерні товариства\” встановлено, що на установчих зборах акціонерного товариства, серед інших, вирішується питання про уповноваження представника (представників) на здійснення подальшої діяльності щодо утворення товариства. Відтак, чинне законодавство України допускає можливість прийняття установчими зборами рішення про уповноваження представника на підписання статуту цього товариства (аналогічної позиції дотримується і Держкомпідприємництво у своєму листі від 16.03.2007 р. N 1906).

Подібний порядок підписання статуту АТ може використовуватись і при внесенні до нього змін. Варто відзначити, що у цьому випадку, на думку Держкомпідприємництва (листи Держкомпідприємництва від 30.08.2004 р. N 588, 21.09.2004 р. N 6447, від 24.12.2004 р. N 9008), зміни повинен підписати виключно голова зборів. Такий висновок Держкомпідприємництва не можна вважати однозначним, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено обмежень щодо вибору уповноваженої особи на підписання статуту АТ, а отже, нею може бути будь-яка особа, уповноважена на це відповідним рішенням загальних зборів акціонерів.

Статут АТ повинен зберігатися за місцезнаходженням товариства або в іншому місці відомому та доступному його акціонерам. Товариство зобов\’язано надати кожному акціонеру доступ до статуту товариства (стаття 77, 78 Закону України \”Про акціонерні товариства\”).

3. Оскільки статут АТ є основним актом, який регулює діяльність товариства, а внесення до нього змін не завжди відображає волю всіх акціонерів АТ, в судовій практиці є поширеними позови про визнання статутів недійсними.

Варто зазначити, що чинним законодавством прямо не визначено підстав для визнання статутів недійсними. У зв\’язку із чим такі підстави були сформовані у судовій практиці і викладені в роз\’ясненнях президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. N 02-5/35 \”Про деякі питання практики вирішення спорів, пов\’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів\”, Узагальненнях судової практики вирішення спорів, пов\’язаних із застосуванням Закону України \”Про господарські товариства\” у частині регулювання діяльності акціонерних товариств, затверджене постановою президії Верховного суду України від 03.03.2004 року N 15 (ст. 1), листі Верховного суду України від 01.08.2007 \”Практика розгляду судами корпоративних спорів\”, рекомендаціях президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. N 04-5/14 \”Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин\” (ст. 4), постанові Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 \”Про практику розгляду судами корпоративних спорів\” (пп. 13, 14).

Отже, вищими судовими інстанціями пропонується визнавати недійсними статути за таких умов:

1) на момент розгляду справи статут не відповідає вимогам чинного законодавства. Під відповідністю статуту вимогам законодавства необхідно розуміти наявність у статуті відомостей, які є обов\’язковими (при цьому до них не відносяться ті відомості, які законодавець пропонує врегулювати у статуті), а також дотримання форми, у якій має бути викладено статут. З цього правила є винятки – статути відкритих і закритих акціонерних товариств до 29 жовтня 2011 року можуть не відповідати приписам Закону України \”Про акціонерні товариства\” на підставі п. 5 Прикінцевих і перехідних положень цього Закону. Варто звернути увагу на те, що відсутність обов\’язкових відомостей у статуті не завжди є підставою для визнання такого статуту недійсним. Так, у постанові Вищого господарського суду України від 6 листопада 2002 р. у справі N 4901/4-11 зазначено, що, оскільки зобов\’язання засновників щодо викупу акцій виконані належним чином, то відсутність у статуті відомостей про наслідки невиконання зазначеного зобов\’язання не може бути підставою для визнання статуту недійсним.

2) допущені при їх прийнятті та затвердженні порушення не можуть бути усунуті. Водночас необхідно мати на увазі, що порушення закону чи інших нормативно-правових актів не може бути підставою для визнання недійсним статут АТ, якщо допущені при прийнятті чи затвердженні статуту порушення носять малозначний характер та не мали негативних наслідків.

3) відповідні положення установчих документів порушують права та законні інтереси позивачів.

Статут товариства може бути визнано недійсним тільки за умови наявності усіх трьох перелічених вище підстав.

4. Частина друга коментованої статті разом із ст. 88 Цивільного кодексу України, встановлює вимоги до змісту статуту АТ. Проте варто зауважити, що цей перелік не є вичерпним, адже додаткові вимоги до статуту АТ встановлюють також Господарський кодекс України, Закон України \”Про акціонерні товариства\” (для всіх новостворених товариств та товариств, що приводять свої установчі документи у відповідність із цим законом, а з 29.10.2011 року для всіх акціонерних товариств без виключень) Закон України \”Про господарські товариства\” (для відкритих і закритих акціонерних товариств до 29.10.2011 року), Закон України \”Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні\”, Закон України \”Про цінні папери та фондовий ринок\” та інші.