Науково-практичний коментар до ст. 188 Цивільного кодексу України

 

1. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

 

Коментар:

 

Складні речі складаються з простих речей. Прості речі – це ті, які є органічною єдністю, поділ яких призводить до юридичного зникнення самої речі: алмаз, тварина, олівець тощо. Звісно, що неприпустимим є правочин щодо частини простої речі, і в цьому сенсі проста річ набуває характеристик неподільної речі. Складні речі – це поєднання як простих так і складних речей: меблі, будівля, корабель тощо. До складних речей відносять парні речі – взуття, лижі тощо.

Річ визнається складною якщо:

1) вона може складатись як із різнорідних так із однорідних речей (стадо корів, бібліотека, колекція), на відміну від ЦК Російської Федерації, де в. ст. 134 безпосередньо вказано на таку ознаку складної речі, як різнорідність її частин;

2) складові частини, з яких складається складна річ не пов\’язані між собою фізично (телевізор, чи автомобіль, які складаються з різнорідних деталей, з правової точки зору – не складна річ, тому що деталі є складовими частинами речі);

3) сукупність речей утворює єдине ціле, яке використовується за спільним призначенням, хоча ЦК не містить вказівки на спільність призначення це очевидно випливає із змісту;

4) кожна із частин, що складають складну річ, може використовуватись самостійно за тим самим призначенням, що і разом з ними, і при цьому не виконувати по відношенню до них роль приналежності.

Відома проблема – чи порушує єдність і тотожність складного об\’єкта можлива заміна його частин (простих речей)? В зв\’язку з цим діє правило, що зміна в окремих частинах речі не руйнує її внутрішню тотожність. Якщо якась частина складної речі буде відокремлена, то вона може стати самостійним об\’єктом розпорядження.

Правове значення виділення складної речі у якості самостійного виду полягає в тому, що сукупність її складових частин визнається одною річчю, тому якщо вона виступає об\’єктом правочину, тоді повинні бути передані усі речі, що входять у її склад. Це загальне правило є диспозитивним і сторони можуть домовитись про те, що наприклад, предметом правочину є окремі речі із складної речі, або не поширювати предмет правочину на конкретні складові частини – прості речі – які входять в склад складної речі.

В залежності від віднесення речі до складної визначаються: комплектність товару (ст. ЦК), термін можливого виконання зобов\’язання частинами (воно буде вважатись виконаним з моменту передання останньої речі, що входить в склад складної), розподіл майна, що перебуває у спільній частковій власності, і виділ із нього частки.