Науково-практичний коментар до ст. 227 Цивільного кодексу України

1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов\’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

 

Коментар:

 

1. Державою здійснюється державне регулювання у сфері господарювання такими, зокрема, засобами як ліцензування, патентування та квотування, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Коло видів діяльності, на здійснення яких необхідно отримати ліцензії, визначається ЗУ \”Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності\”, ГК, а також іншими законами (наприклад, ЗУ \”Про Національний банк України\”, \”Про страхування\”, ЗУ \”Про нафту і газ\” тощо). Ст. 227 надає суду право визнавати недійсними правочини, вчинені без відповідного дозволу, який іменується ліцензією, а відтак ця стаття не поширюється на правочини, на вчинення яких необхідно мати інші дозволи. У ст. 91 ЦК зазначено, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Відповідно до закону ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право суб\’єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (ст. 14 ГК України, ст. 1 ЗУ \”Про ліцензування певних видів господарської діяльності\”).

Юридична особа вважається такою, що не має ліцензії, якщо: а) вона не отримала ліцензії; б) ліцензія відкликана відповідним органом; в) закінчився строк дії ліцензії. У випадках, коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, але на момент розгляду спору отримала її, правочин, не має визнаватися недійсним.

Правила даної статті поширюються на дво- та багатосторонні правочини (договори), які можуть укладатися як між юридичними особами, так і між юридичною особою та громадянином (наприклад, надання медичних послуг).

Правочини, що передбачені у ст. 227, належать до оспорюваних. Позов про визнання правочину недійсним за коментованою статтею може бути поданий самою юридичною особою, яка його вчинила, її контрагентами, учасниками (акціонерами) юридичної особи, органами, які здійснюють контроль за діяльністю юридичної особи, іншими заінтересованими особами, права чи законні інтереси яких порушені такими правочинами. При цьому в позовній заяві слід посилатися на конкретну норму нормативного акта, який встановлює необхідність отримання ліцензії.

2. До недійсного правочину застосовуються наслідки, передбачені ст. 216, тобто двостороння реституція (див. коментар до цієї статті). Крім того, якщо юридична особа вчинила такий правочин навмисно, ввівши в оману другу сторону, вона має відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. До юридичної особи, що займається господарською діяльністю без ліцензії можуть застосовуватися також спеціальні санкції, передбачені ГК та іншими законами. Ст. 207 ГК передбачає також спеціальні підстави та наслідки визнання недійсними \”господарських зобов\’язань\”, вчинених суб\’єктами господарювання (юридичними особами).

3. Ст. 50 ЦК УРСР передбачала недійсність угоди юридичної особи, укладеної в суперечності з встановленими цілями її діяльності (позастатутні угоди) з огляду на те, що за цивільним законодавством радянського періоду юридичні особи мали лише спеціальну правоздатність. Натомість новий ЦК проголошує принцип загальної правоздатності юридичних осіб (ст. 91). Однак новий ЦК не виключає можливості надання певним юридичним особам спеціального правового статусу із встановленням для них відповідних обмежень у їх статутній діяльності. Так, окремими законами встановлюється спеціальний правовий статус банків та інших фінансово-кредитних установ, довірчих товариств, благодійних організацій, релігійних організацій, політичних партій та ін. порушення ними при укладенні правочинів закону щодо їх цілей та предмету статутної діяльності також може бути підставою для визнання таких правочинів недійсними за правилами статей 215 – 216.