Науково-практичний коментар до ст. 250 Цивільного кодексу України

 

1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

2. Представник зобов\’язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

3. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

4. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою цієї статті.

 

Коментар:

 

1. Оскільки довіреність є одностороннім правочином, вона може бути припинена як шляхом скасування її довірителем, так і шляхом відмови представника. Представник має право на відмову від вчинення своїх повноважень повністю або частково.

Право представника на відмову не може бути обмежене, в тому числі у формі позбавлення його цього права за договором доручення як головною підставою для виникнення представницьких відносин (ч. 2 ст. 1008 ЦК). Виняток з цього правила встановлений ч. 3 ст. 250 ЦК.

Форма відмови представника спеціально не встановлена, а відтак при здійсненні відмови слід керуватися ч. 3 ст. 214 ЦК про те, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Якщо довіреність була посвідчена нотаріально, відмова може бути оформлена у вигляді заяви до нотаріальної контори (пункти 275, 276 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

2. Частина друга коментованої статті зобов\’язує представника негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від своїх повноважень. При цьому у ст. 250 ЦК немає вказівки про те, що відмова породжує юридичні наслідки для особи, яку представляють, третіх осіб, лише якщо вони повідомлені про це і з моменту, коли вони про це дізналися. Проте такий висновок слід зробити, застосувавши аналогію з ч. 3 ст. 249 ЦК. Таким чином, якщо довіритель дізнався або мав дізнатися про попередньо заявлену відмову представника вже після вчинення ним правочину, останній є чинним і для довірителя, і для його контрагентів.

3. Представник не може відмовитись від вчинення дій за довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, або іншим особам.

Невідкладний характер дій, що мають бути вчинені представником, може ґрунтуватись на підставі представництва – договорі або акті органу юридичної особи, або випливати з конкретної обстановки, в якій діє представник.

Спрямованість правочину на запобігання завданню збитків переважно має місце у випадках, коли повірений діє як комерційний представник від імені одного або кількох суб\’єктів підприємницької діяльності. Треті особи ризикують зазнати збитків, наприклад, у разі, коли представник заявив про відмову від своїх повноважень після укладення правочину, але до його виконання, якщо обов\’язок виконання за умовами представництва покладається на представника.

4. Ч. 4 ст. 250 ЦК встановлює відповідальність для представника перед довірителем за невиконання вимог щодо негайного його повідомлення про відмову від вчинення дій за довіреністю або за відмову від вчинення невідкладних дій або дій, що потягли за собою завдання збитків довірителю, у вигляді відшкодування збитків (ст. 22 ЦК). Покладення на представника обов\’язку щодо відшкодування збитків не виключає можливості притягнення його до цивільної відповідальності за порушення зобов\’язання в інших формах (ст. 611 ЦК).

Варто звернути увагу, що підставою для притягнення представника до цивільно-правової відповідальності може бути, як засвідчує аналіз норм про договір доручення, сам факт відмови від виконання доручення. Відмова повіреного від виконання договору доручення зумовлює виникнення у нього обов\’язків щодо відшкодування збитків, якщо внаслідок відмови довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси або повірений є комерційним представником (ч. 3 ст. 1009 ЦК). Повна відмова від виконання своїх дій за довіреністю, виданою на підставі договору доручення, має кваліфікуватись як відмова від договору доручення.

Невиконання своїх повноважень за довіреністю внаслідок відмови представника може бути підставою для притягнення останнього не лише до цивільної відповідальності. Представник, що здійснює повноваження за довіреністю, виданою юридичною особою, з якою він перебуває у трудових відносинах, у разі невиконання своїх обов\’язків може понести дисциплінарну відповідальність.