Науково-практичний коментар до ст. 254 Цивільного кодексу України

1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

2. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п\’ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

 

Коментар:

 

1. Коментована стаття встановлює порядок визначення факту закінчення строку, який визначається роками, місяцями, тижнями, днями і годинами.

Як відомо, різні роки, та місяці можуть мати неоднакову кількість днів. Крім того, існують неробочі, вихідні та святкові дні. В зв\’язку з цим законодавцем встановлено, що строк, який визначається роками, закінчується у відповідні місяць та число останнього року строку; місяцями – закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Законодавець також встановив, що половина місяця складається з п\’ятнадцяти днів.

У випадку відсутності у певному місяці дати, на яку припадає закінчення строку, визначеного роками або місяцями, вважається, що закінчення строку припадає на останній день такого місяця.

Правила визначення строку, встановлені для місяців, застосовуються також щодо строків тривалістю у півроку та квартал. Відлік кварталів починається з початку року.

Дія строку, що визначається тижнями, закінчується у відповідний день останнього тижня строку.

2. У випадку, якщо останній день строку припадає на офіційний вихідний, неробочий або святковий день, останнім днем строку вважається перший робочий день, якому передували вихідні, неробочі або святкові дні. Святкові, вихідні та неробочі дні визначаються у відповідності до ст. 73 Кодексу законів про працю України.

3. Законодавець виявляє певну непослідовність при визначенні принципів, які застосовуються для встановлення факту закінчення строку, оскільки фактично вводить у коментованій статті нові строки, які не передбачені ч. 1 ст. 252 Кодексу, – півроку, квартал року, півмісяця.

 

На нашу думку, введення законодавцем строку тривалістю у півроку або квартал року, викликане та обумовлене скоріше строками подання господарюючими суб\’єктами податкової, фінансової, статистично та/або бухгалтерської звітності і застосування цих строків у більшості випадків не видається доцільним. Автор цих рядків пропонує юристам-практикам, які працюють у сфері господарської діяльності, \”обмежити\” себе у доборі періодів, які застосовуються при визначенні закінчення строку і визначати ці періоди роками (для довгострокових договорів) і днями (робочими або банківськими), для договорів меншої тривалості, зазначаючи в договорі одночасно і термін (календарну дату), як останню дату строку для виконання зобов\’язань за договором. Подібний \”подвійний\” механізм встановлення факту закінчення строку дозволяє уникнути розбіжностей у тлумаченні договору сторонами.

Необхідно нагадати, що норма ст. 531 ЦК не забороняє дострокового виконання зобов\’язань, встановлюючи лише ряд обмежень щодо цього (див. коментар до ст. 531 ЦК). Таким чином, якщо сторони за договором дійсно зацікавлені у найшвидшому виконанні зобов\’язань за договором, доцільно застосовувати формулювання \”не пізніше\” при визначенні строку у вигляді певного періоду часу або дати, наприклад: \”не пізніше (дата)\”, або \”…не пізніше… (кількість календарних, робочих або банківських) днів\”.