Науково-практичний коментар до ст. 289 Цивільного кодексу України
Стаття 289. Право на особисту недоторканність
1. Фізична особа має право на особисту недоторканність.
2. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
3. Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається.
У разі жорстокої, аморальної поведінки фізичної особи щодо іншої особи, яка є в безпорадному стані, застосовуються заходи, встановлені цим Кодексом та іншим законом.
4. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.
Коментар:
Право фізичної особи на особисту недоторканність закріплено в ряді міжнародних нормативно-правових актів, зокрема, ст. 5 Загальної декларації прав людини, ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 3 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Право на особисту недоторканність включає право на тілесну та психічну недоторканність. Коментована стаття розкриває зміст лише тілесної недоторканності. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 289 ЦК).
10 грудня 1984 р. була прийнята Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарань. Стаття 1 цього документа містить визначення катування. Термін \”катування\” означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково.
Ще один міжнародний документ Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню ратифікована Україною 24 січня 1997 р.
Тілесна недоторканність означає, що особі без її згоди не можна заподіювати тілесні ушкодження, наносити удари, побиття, застосовувати тортури, завдавати будь-яким іншим способом фізичного болю та застосовувати силу, окрім випадків затримання злочинця або у разі перебування інших осіб у стані необхідної оборони. Інший аспект тілесної недоторканності – це проведення медико-біологічних експериментів на людях, які допускаються із суспільно корисною метою за умови їх наукової обґрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров\’я або життя, гласності застосування експерименту, повної інформованості і добровільної згоди особи, яка підлягає експерименту, щодо вимог його застосування, а також за умови збереження в необхідних випадках лікарської таємниці (ст. 45 Закону України \”Основи законодавства України про охорону здоров\’я\”).
Іншою складовою права на особисту недоторканність є психічна недоторканність. Порушення психічної недоторканності може бути виражене в примусовому нефізичному впливі на волю і свідомість людини шляхом погрози, гіпнозу, спеціальних медичних препаратів. За своєю специфікою психіатрія в усьому світі вважається зоною високого ризику порушення прав людини. Україна не є винятком з цього правила. Основним нормативно-правовим документом в цій сфері є Закон України \”Про психіатричну допомогу\”.
В останній час стало популярним нейролінгвістичне програмування (НЛП). Можливо, ці тренінги дійсно допомагають позбавитися комплексів, вирішити внутрішні проблеми, стерти з пам\’яті негативні спогади, але ж де гарантія, що ці заняття не завдадуть шкоди здоров\’ю людини, зокрема психіці, не порушать права на таємницю особистого життя.
Широкого розповсюдження отримала технологія вивчення іноземних мов за допомогою 25 кадру. Відомо, що людське око сприймає інформацію зі швидкістю 24 кадри в секунду. На цьому факті працює кінематограф – в секунду кінопроектор змінює 34 картинки, чим досягається ефект руху.
До відеозапису може бути щосекунди вмонтовано 25 кадр з іноземними словами. Людське око, не помічаючи цього кадру, на рівні підсвідомості його сприймає і запам\’ятовує. Такі технології є корисними, оскільки без витрачання зайвого часу за короткий термін можна збільшити словарний запас.
Широкої популярності набувають також аудіоуроки іноземних мов, які нібито гарантують стовідсотковий результат, оскільки на людину впливають певні інфразвукові імпульси, що стимулюють процес засвоєння матеріалу. Висловлюється позиція, що використання наведеної методики може й негативно впливати на психіку людини. Але в той же час дехто може скористатися досягненням науки та техніки в недобрих цілях і через 25 кадр закликати до війни, непокори, умовляти проголосувати за певного кандидата, незаконно рекламувати товар чи послугу.
Існує думка, що в період передвиборної кампанії 2004 року російські політтехнологи використовували ці досягнення науки та техніки для апробації їх на свідомості українського електорату. Ефект 25 кадру, що впливає на масову аудиторію, заборонений у всьому світі. Викриття такого шахрайства тягне за собою позбавлення ліцензії. Ця технологія використовується достатньо давно. Наприклад, в старих записах \”Зоряних війн\” при покадровому перегляді на борту одного з імперських крейсерів з\’являється напис \”Coca-Cola\”.
Ст. 8 Закону України \”Про рекламу\” забороняє використовувати в рекламі засоби і технології, які безпосередньо діють на підсвідомість споживача.
Регулювання відносин, пов\’язаних з психічною недоторканністю, поповнилось у 2007 році ще однією загальною нормою ч. 3 ст. 32 Основ законодавства про охорону здоров\’я: з метою запобігання шкоди здоров\’ю населення застосування гіпнозу, навіювання, інших методів психологічного і психотерапевтичного впливу дозволяється лише у місцях та в порядку, встановлених Міністерством охорони здоров\’я України.
Порушення права на недоторканність може бути: 1) разовим, однократним, 2) триваючим (наприклад, правопорушник систематично негативно впливає на психіку людини). Щодо захисту права на недоторканність, то можна застосовувати такий спосіб, як припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК).
Окремого регулювання отримало право дитини на особисту недоторканність. Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається. У разі жорстокої аморальної поведінки фізичних осіб щодо неповнолітніх дітей, інших осіб, що є в безпорадному стані, застосовуються заходи, встановлені цим Кодексом та іншим законом (ч. 3 ст. 289 ЦК). Заборона фізичного покарання дітей закріплена також в ч. 7 ст. 150 Сімейного кодексу України та ст. 10 Закону України від 26 квітня 2001 року \”Про охорону дитинства\”.
Відповідно до Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р., діти визнаються об\’єктом особливого захисту та турботи. Почастішали випадки ухилення від обов\’язків і зловживанню правами по вихованню, утриманню і нормальному розвитку дітей, а також мають місце факти жорстокого поводження батьків та осіб, що їх замінюють, з ними.
Фактом приєднання до Конвенції є її ратифікація Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. Україна взяла на себе зобов\’язання по втіленню принципів, на яких повинні базуватися права дітей. Цей обов\’язок держава довго не виконувала, поки в 1995 р. не була розроблена програма \”Діти України\”, а пізніше у ст. 51 та 52 Конституції України закріплені права дітей, зокрема, батьки повинні утримувати своїх дітей до їх повноліття. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. В цьому ж напрямку 15 листопада 2001 р. Президентом України був підписаний Закон України \”Про попередження насильства в сім\’ї\”, де визначено, що насильство в сім\’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім\’ї по відношенню до іншого члена сім\’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім\’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров\’ю.
Згідно з ч. 4 ст. 289 ЦК фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.
В діючому законодавстві можна зустріти небагато норм з питання долі людського тіла після смерті. Наприклад, норма ст. 72 Основ законодавства про охорону здоров\’я, ст. 16 Закону України \”Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині\”, ч. 4 ст. 289, ч. 2 ст. 290, ч. 1 ст. 298 ЦК. Ці питання детально врегульовані в Законі України від 10 липня 2003 р. \”Про поховання та похоронну справу\”. Волевиявлення особи про ставлення до свого тіла після смерті – це побажання: про згоду чи відмову від патологоанатомічного розтину; про згоду чи відмову у вилученні органів та тканин, бути похованим на тому чи іншому місці, біля раніше померлих родичів, за тими чи іншими традиціями, доручення виконати своє волевиявлення тій чи іншій особі.
За відсутності заяви померлої особи про долю свого тіла після смерті анатомічні матеріали у померлої повнолітньої дієздатної особи можуть бути взяті за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали можуть бути взяті за згодою їх законних представників.
Leave a Reply