Науково-практичний коментар до ст. 294 Цивільного кодексу України
Стаття 294. Право на ім\’я
1. Фізична особа має право на ім\’я.
2. Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.
3. У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації.
Коментар:
1. Коментована стаття закріплює одне із найбільш важливих прав фізичної особи, що забезпечують її соціальне буття – право на ім\’я. Його важливість визначається специфікою об\’єкта, який опосередковується даним правом та полягає в забезпеченні фізичній особі можливості індивідуалізувати себе у суспільстві.
Об\’єктом даного права є ім\’я фізичної особи, яке будучи особистим немайновим благом (ч. 1 ст. 201 ЦК України), дає можливість фізичній особі набувати прав та створювати для себе цивільні обов\’язки, а також здійснювати ці права та виконувати цивільні обов\’язки під своїм іменем (ч. 1 ст. 28 ЦК України). За загальним правилом структура імені фізичної особи складається з прізвища (родового імені), ім\’я (власного імені) та по батькові (патріархального імені). В окремих випадках особа може і не застосовувати усіх складових свого імені, наприклад, у випадку упущення такої складової, як по батькові (що характерно для європеізованого застосування імені), або ж використання ініціалів (що більш характерно у випадках зазначення авторства на об\’єкти інтелектуальної власності). Однак в таких випадках використання неповного імені може не забезпечити виконанням правом на ім\’я основного свого призначення – індивідуалізації суб\’єкта. Тому, для таких випадків, доцільним видається або вживання імені та по батькові повністю, або зазначати якісь інші ідентифікуючі ознаки фізичної особи.
На жаль, коментована стаття не визначає коло повноважень, які складають зміст цього права. Однак аналіз чинного законодавства може привести нас до висновку, що право на ім\’я фізичної особи, як особисте немайнове право включає в себе такі повноваження: а) володіння, користування і розпорядження своїм іменем; б) вимагати від інших осіб звертатись до особи відповідно з її іменем; в) використовувати псевдонім; г) вимагати зупинити незаконне використання свого імені, а також будь-які інші його порушення.
Володіння власним іменем як різновид повноваження включає в себе передбачену законом можливість фізичної особи бути носієм відповідного прізвища, ім\’я та по батькові. Проте право на володіння іменем не слід ототожнювати з правом на присвоєння імені фізичної особи. Відмінність між ними полягає насамперед в тому, що право на присвоєння імені є лише передумовою виникнення повноваження на володіння іменем, яке здійснюється шляхом надання імені людині вперше. Право на присвоєння імені реалізується батьками (усиновителями), опікунами, а в передбачених законом випадках також і органами опіки та піклування або ж судом. Так, відповідно до чинного законодавства батьки зобов\’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану і одночасно присвоїти їй прізвище, ім\’я та по батькові (ст. 144 СК України).
При присвоєнні імені новонародженій дитині слід дотримуватись наступних правил:
а) прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. У випадку, коли мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. При цьому батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з\’єднання їхніх прізвищ, наприклад, Карпенко-Карий, Нечуй-Левицький, Туган-Барановський, Складовська-Кюрі, Федосєєва-Шукшина тощо (ст. 145 СК України). Проте, слід враховувати, що законодавець встановлює певні обмеження щодо використання такого способу створення прізвищ. Так, відповідно до ст. 35 СК України у випадку одруження, складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречений чи наречена. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, вона, він має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.
б) ім\’я дитини також визначається за згодою батьків. Ім\’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір\’ю дитини. При цьому, дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько (ст. 146 СК України). Присвоюючи ім\’я, батьки мають право використовувати ім\’я передбачене чи непередбачене довідником власних імен, керуючись лише здоровим глуздом. Однак нам видається, що у випадку, коли батьки виявляють бажання присвоїти дитині певне \”екзотичне\” ім\’я, на кшталт, Усама Бен Ладен, Даздраперма (скорочено з російської \”Да здравствует первое Мая!\”) тощо, то, на нашу думку, органи опіки та піклування або ж суд може використовуючи принцип розумності (ст. 3 ЦК України) відмовити батькам в реєстрації такого імені, керуючись при цьому інтересами дитини.
в) по батькові дитини визначається за іменем батька. У випадку ж народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком (ст. 147 СК України). Відповідно до ст. 12 Закону України \”Про національні меншини в Україні\” дозволяється громадянам, які слідують національним традиціям і не мають звичаю фіксувати \”по батькові\”, записувати у паспорті дитини лише її прізвище та ім\’я.
Якщо між батьками не досягнута згода щодо прізвища, імені та по батькові дитини, то цей спір може вирішуватись органом опіки та піклування або судом.
2. Частина 2 коментованої статті передбачає також і право фізичної особи на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. Транскрибованим слід розуміти такий запис прізвища та імені фізичної особи, який здійснюється шляхом точного передавання на письмі звуків певної мови за допомогою літер української мови незалежно від орфографічних норм. Так, наприклад, транскрибованим слід вважати запис видатної акторки Софі Лорен (Sophie Loren), а не Софії Лорен, письменника Джона Ґріна (John Green), а не Джона (Івана) Зеленого, співачки Аннє Вєскі, а не Ганни Вєскі тощо. Доволі часто сьогодні фізичні особи використовують своє право на транскрибований запис імені, що призводить до збільшення в Україні таких імен, як Альона, Єкатєріна, Владімір, Нікіта тощо.
Що стосується таких повноважень, як користування та розпорядження іменем фізичної особи, то вони більш детально розкриті при коментуванні відповідно ст. ст. 295 та 296 ЦК України.
3. Доволі специфічним є повноваження фізичної особи вимагати від інших звертатись до неї відповідно до її імені. Так, в ч. 3 коментованої статті записані гарантії забезпечення даного права, зокрема, ніхто не має права на довільне спотворення в написанні чи вимові імені, оскільки вводиться презумпція, відповідно до якої будь-яке спотворення, наприклад шляхом перекручування імені, є порушенням права на ім\’я. Перекручення чи спотворення імені, на нашу думку, може відбуватись не лише шляхом перестановки, не виживання чи додавання окремих літер до імені особи, але й шляхом неправильної постановки наголосу чи іншого інтонаційного спотворення. Тому, на нашу думку, фізична особа при записі її імені у відповідних документах має право вимагати вказати правильний наголос в її імені, чим попередити можливість порушення її права на ім\’я з боку інших осіб. Для забезпечення цього повноваження, законодавець передбачає, що у разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Коли ж перекручення імені було здійснене у документі, то такий документ підлягає заміні, а якщо перекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації.
4. Ще одним додатковим повноваженням, що включається до структури права на ім\’я, є можливість фізичної особи використовувати псевдонім, тобто вигадане ім\’я, вибране автором чи виконавцем для позначення свого авторства. Проте вказане повноваження передбачено лише в ст. 14 Закону України \”Про авторське право і суміжні права\”, де зазначено, що автор твору має право вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання. Проте слід зауважити, що псевдонім повинен підлягати усім видам захисту, якими користується офіційне ім\’я. Адже псевдонім так як і ім\’я є засобом індивідуалізації особи, але лише у певній сфері діяльності. Саме тому, що псевдонім виконує ті ж функції, що і ім\’я, то і захист його потрібно забезпечити адекватний до правового захисту імені. Але для відсутності зловживань, на нашу думку, слід встановити певні межі щодо використання псевдоніму, наприклад: а) псевдонім повинен реально індивідуалізувати його носія; б) поряд із вживанням псевдоніму не потрібно вказувати справжнього імені особи; в) користування псевдонімом повинно бути незаборонене законом; г) псевдонім повинен не співпадати із офіційним ім\’ям третьої особи, якщо ця особа займатиметься тим же видом діяльності, що і носій псевдоніма, оскільки це призведе до змішування осіб.
5. До складу права на ім\’я включається також і повноваження вимагати зупинити незаконне використання свого імені. Під поняттям \”незаконне використання імені\” слід розуміти будь-яке використання імені фізичної особи, на яке, той хто здійснює таке використання, немає відповідних повноважень. Однією з форм захисту свого імені від незаконного носіння його іншою особою є проведення власної ідентифікації, шляхом пред\’явлення паспорта або іншого посвідчення особи (посвідчення водія, посвідчення інваліда, учасника бойових дій тощо) як ідентифікуючого документа.
6. Близьким, але не тотожнім до права на ім\’я є право на підпис фізичної особи. Однак попри те, що обидва цих права спрямовані на ідентифікацію особи, вважаємо, що на відміну від імені, підпис може ідентифікувати лише у відносинах, які опосередковуються письмовою, чи прирівняною до неї формою, а також в окремих випадках право на підпис може мати і чітко виражений майнових аспект, наприклад автограф.
В законодавстві виділяють такі різновиди підписів, як-от:
а) власноручний підпис фізичної особи, який ставиться фізичною особою для посвідчення своєї присутності при складанні документа, погодженні з його умовами тощо;
б) підпис за іншу особу, який має правовий режим власноручного підпису, у випадку якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати документ, а інша фізична особа здійснила цей підпис на посвідчення волі першої фізичної особи за її дорученням і в її присутності та в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії;
в) електронний підпис – дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов\’язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних. Різновидом електронного підпису є електронно-цифровий підпис, який отриманий за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. При цьому, електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: 1) електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; 2) під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; 3) особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті (ст. 3 Закону України \”Про електронний цифровий підпис\”).
г) факсимільне відтворення підпису – відтворення підпису фізичної особи за допомогою механічних засобів факсиміле. Може бути прирівняний до власноручного підпису фізичної особи лише у випадках, коли це передбачено у законі чи домовленістю між сторонами.
Leave a Reply