Науково-практичний коментар до ст. 434 Цивільного кодексу України
Стаття 434. Твори, які не є об\’єктами авторського права
1. Не є об\’єктами авторського права:
1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;
2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;
3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;
4) інші твори, встановлені законом.
Коментар:
Коло об\’єктів авторського права значно конкретизується прямою вказівкою в законі на твори, які не є об\’єктами авторського права, хоча за своєю суттю та ознаками їм подібні (вони об\’єктивовані та є результатом інтелектуальної діяльності людини).
Так, не є об\’єктами авторського права: 1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади; 2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади; 3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації.
Наведений перелік об\’єктів, на які не поширюються норми авторського права, не є вичерпним. Цей перелік може доповнюватись положеннями іншими законів. Зокрема, в Законі України \”Про авторське право і суміжні права\” додатково встановлено, що неохоронюваними в авторському праві є: 1) твори народної творчості (фольклор); 2) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; 3) державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій. Разом з тим, проекти офіційних символів і знаків до їх затвердження розглядаються як твори; 4) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).
1. У ст. 434 ЦК перелічені результати інтелектуальної діяльності, що не визнаються об\’єктами авторського права. Дещо розширює цей перелік ст. 10 Закону. Твори народної творчості не є об\’єктами авторського права, якщо не йдеться про твори, створені шляхом переробки фольклору, чи про збірки таких творів, коли об\’єктом авторського права є переробка або створення збірки.
2. Не тільки державні символи, емблеми, а й-інші подібні знаки, що затверджені органами державної влади, не є об\’єктами авторського права. Але це не означає, що вони можуть використовуватись без будь-яких обмежень. Порядок використання державних символів встановлюється законами (частина шоста ст. 20 Конституції [1]). Але до цього часу такий закон не приймався. Набула поширення практика затвердження символів, емблем» прапорів державних органів. Відсутність законів, які б визначали статус таких символів, обумовила видання підзаконних актів з цього приводу, якими обмежується використання цих символів (напр., п. 14 Положення про офіційні символи глави держави [257]; п. 6 Порядку використання емблеми і прапора Державного комітету статистики України [266]; п. 4, 5 Порядку використання емблеми і прапора Міністерства охорони здоров\’я України [263]). На підставі наведених та інших подібних норм навряд чи можливе пред\’явлення цивільно-правових вимог до осіб, що використовують відповідні символи, емблеми, прапори, знаки тощо. Статути державних нагород зазвичай не формулюють заборони на їх використання (див., наприклад, Статут звання Герой України [262]; Статут ордена Богдана Хмельницького [265]). Якщо зображувальне позначення може бути ідентифіковане як символ (емблема, знак, прапор) територіальної громади, підприємства, установи, організації, воно не може захищатись, хоч до прийняття акта про надання такому зображенню такого статусу авторське право на нього захищається відповідно до частини другої ст. 10 Закону.
3. Зазначення в п. «є» частини першої ст. 10 Закону на розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності, як на об\’єкти, що не охороняються, є некоректним. Указується, що на ці об\’єкти поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду), але ж вітчизняне законодавство такого права не знає, а тому питання про надання правової охорони відповідним об\’єктам повинне вирішуватись на підставі того розуміння об\’єктів авторського права, що випливає із ст. 8 Закону [176].
4. Стаття 2 Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів [3] надає державам —учасницям цієї Конвенції право встановити умови, за яких лекції, звернення та інші публічно виголошені твори такого роду можуть відтворюватись у пресі, передаватись в ефір, повідомлятись іншим способом, коли таке використання цих творів обґрунтовується інформаційною метою. Ці питання вирішуються загальними нормами ст. 444 ЦК та ст. 21 Закону «Про авторське право і суміжні права», що стосуються всіх об\’єктів авторського права. При цьому не виключається належність таких творів до об\’єктів авторського права, а встановлюються умови, за наявності яких можливе використання твору без згоди автора, яке (використання) не визнається порушенням прав останнього.
Leave a Reply