Науково-практичний коментар до ст. 436 Цивільного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 436 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 436 Цивільного кодексу України

Стаття 436. Співавторство
 
1. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.
2. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.
3. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.
 
Коментар:
 
Коментована стаття присвячена регулюванню відносин, які виникають у зв\’язку з поєднанням творчої праці кількох фізичних осіб при створенні одного твору. В сучасних умовах багато видів творчої діяльності, здійснюваної людьми, з необхідністю потребує залучення до творчого процесу кількох (а то й багатьох) людей для досягнення бажаного результату. Наприклад, це особливо часто спостерігається у сфері наукової творчості, сценічної діяльності, створення комп\’ютерних програм тощо.
Співавторством називається поєднання творчої діяльності кількох людей для створення твору. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.
Співавторство буває роздільним і нероздільним. Створення твору в роздільному співавторстві передбачає можливість виділити конкретні частини твору, створені конкретним автором чи частиною співавторів. При нероздільному співавторстві такі частини виділити неможливо, твір є єдиним цілим.
Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.
Якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.
Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.
Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.
Співавторством є також авторське право на інтерв\’ю. Співавторами інтерв\’ю є особа, яка дала інтерв\’ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв\’ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв\’ю.
Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше. У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.
 
1. Із статті, що коментується, випливає, що співавторство може бути неподільним або таким, що підлягає поділу. Співавторство є неподільним, коли твір є нерозривним цілим. Якщо ж твір складається із частин, кожна з яких має самостійне значення та створена окремими із співавторів без участі інших, співавторство є таким, що під­лягає поділу. При співавторстві, що підлягає поділу, кожен із співавторів має право
використовувати створену ним частину твору на свій розсуд, якщо інше не встанов­лено угодою між співавторами. Об\’єктом неподільного авторського права є, зокрема, інтерв\’ю. Його співавторами є особа, яка дала інтерв\’ю, та особа, що взяла інтерв\’ю. Стосовно інтерв\’ю встановлено, що його запис може бути опублікований лише за згоди особи, яка дала інтерв\’ю (ч. З ст. 13 Закону).
2. Якщо інше не передбачено угодою між співавторами, винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках (ч. 4 ст. 13 Закону).
3. Від співавторства треба відрізняти розподіл прав авторів на аудіовізуальний твір, розподіл прав на збірники (інші складені твори) та на твори, що включені до збірника, розподіл прав між авторами первинних та похідних творів, розподіл прав на так звані службові твори.
4. Визначення аудіовізуального твору наводиться в ст.  2  Закону.  Відповідно до ст. 14bis  Бернської конвенції про охорону літературних  та художніх творів країни — учасниці цієї Конвенції мають право визначити осіб — суб\’єктів права на такі твори. Відповідно до ст. 17 Закону авторами аудіовізуального твору визна­ ються режисер-постановник, автори сценарію, текстів, діалогів, автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього, художник-постановник, оператор-постановник. Крім того, до аудіовізуального твору як його складові частини входять твори, що відповідно до договорів передані з цією метою або створені у процесі роботи над аудіовізуальним твором. Як ці автори, так і перелічені автори аудіовізуального твору не мають права заперечувати проти виконання аудіовізуального твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації і публічного сповіщення, субтитрування або дублю­вання його тексту. Інше може бути встановлене лише договором. Автори творів, що увійшли як складові частини до аудіовізуального твору, та автори аудіовізуальних творів мають право на справедливу винагороду за оприлюднення і кожне публічне
виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору. Крім того, названі особи зберігають авторське право кожна на свій твір та можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо інше не передбачене договором.
5.  Включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо можливе лише з дозволу автора, що дається ним чи не дається на його розсуд (п. 7 ч. З ст. 15 Закону). За наявності такої згоди всіх авторів упорядник (автор збірника чи іншого складеного твору) отримує авторське право на здійснені ним підбір і роз­ташування творів або інших даних, що є результатом творчої праці (упорядкування).
Якщо інше не передбачено договором, автори творів, що увійшли до складеного твору, мають право надавати іншим упорядникам право на використання твору для створення складеного твору.
Виключні права на використання в цілому енциклопедій, енциклопедичних слов­ників, періодичних збірників, збірників наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань належить видавцеві. Автори творів, що увійшли до таких видань, зберігають свої виключні права, якщо інше не передбачено договором.
6.  Переклади творів, їх переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів (створення похідних творів) можливі лише за наявності згоди авторів первин­них творів. Автори похідних творів мають виключні права відповідно на переклад, переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни творів. Автори похідних творів не вправі перешкоджати створенню на основі тих же первинних творів похідних творів іншими особами, якщо на це є згода автора первинного твору.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code