Науково-практичний коментар до ст. 510 Цивільного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 510 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 510 Цивільного кодексу України

Стаття 510. Сторони у зобов\’язанні
 
1. Сторонами у зобов\’язанні є боржник і кредитор.
2. У зобов\’язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.
3. Якщо кожна із сторін у зобов\’язанні має одночасно і права, і обов\’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов\’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
 
Коментар:
 
Коментована стаття визначає таку групу суб\’єктів зобов\’язальних відносин, як сторони у зобов\’язанні. Зобов\’язання є правовідношенням, в якому беруть участь дві сторони: боржник та кредитор. Боржником у зобов\’язанні є особа, яка має обов\’язок виконати на користь кредитора певну дію або утриматися від виконання певної дії. Тобто боржник – це зобов\’язана сторона. В свою чергу кредитором є сторона зобов\’язання, яка має право вимагати вчинення на свою користь певної дії або утриматися від її вчинення. Тобто кредитор – це уповноважена сторона.
Кредитором та боржником у зобов\’язанні може бути будь-який суб\’єкт цивільних правовідносин: фізична особа, юридична особа, держава, Автономна республіка Крим, територіальна громада. Обмеження щодо участі тих чи інших осіб у певних зобов\’язаннях можуть встановлюватися спеціальними нормами ЦК та інших законів (так, наприклад, наймодавцем у договорі прокату може бути тільки суб\’єкт підприємницької діяльності, а страховиком у договорі страхування – тільки особа, яка має статус страховика відповідно до положень ст. 2 Закону України \”Про страхування\”).
Частина 2 коментованої статті визначає, що на стороні кредитора або боржника у зобов\’язанні можуть бути як одна, так і одночасно кілька осіб. Участь кількох осіб на стороні кредитора або боржника у зобов\’язанні називають \”множинністю осіб у зобов\’язанні\”. Множинність осіб не збільшує кількості сторін зобов\’язання. Сторін залишається дві: боржник та кредитор. Але кожна із сторін в разі множинності може бути представлена кількома особами. Якщо декілька осіб виступають на стороні кредитора, мова йдеться про активну множинність (наприклад, співвласники майна є співкредиторами щодо покупця в разі продажу такого майна). Якщо декілька осіб виступають на стороні боржника, множинність називається пасивною (про пасивну множинність можна говорити, наприклад, в разі завдання шкоди спільними діями кількох осіб). Якщо у зобов\’язанні декілька осіб виступають і на стороні кредитора, і на стороні боржника, можна говорити про змішану множинність (щодо особливостей виконання зобов\’язань з множинністю осіб див. коментарі до ст. 540, 541, 542, 543, 544 ЦК).
Переважна більшість договірних зобов\’язань в цивільному праві має двосторонній характер, що означає, що кожна із його сторін одночасно має права та обов\’язки щодо іншої сторони (наприклад, в договорі купівлі-продажу продавець несе обов\’язок передати річ покупцеві та має право вимагати сплати грошей). В такому випадку кожна із сторін такого зобов\’язання одночасно є боржником іншої сторони щодо тих дій, які вона має вчинити на її користь та кредитором щодо тих прав вимоги, які вона має щодо іншої сторони. Однак говорити, наприклад, що така сторона є кредитором, але має обов\’язки неможливо. Отже вести мову про заміну кредитора (див. коментар до ст. 512 ЦК), можна тільки якщо особа дійсно є тільки кредитором, тобто має по відношенню до іншої сторони тільки права. Якщо особа є одночасно кредитором та боржником, можна говорити про заміну сторони у зобов\’язанні і робити це за правилами заміни як кредитора, так і боржника.
 
 
1. Відповідно до визначення зобов\’язання, що наводиться у ст. 509 ЦК, його сторони іменуються боржником і кредитором. Боржник —  це сторона, яка несе обов\’язки. Кредитор — сторона, яка має права. Обов\’язками боржника та правами кредитора повністю вичерпується зміст зобов\’язання. Коли в Цивільному кодексі йдеться про прострочення кредитора (ст. 613 ЦК) або вину кредитора (ст. 616 ЦК), тобто управненої сторони, термін «кредитор» використовується суто умовно: йдеться про дії чи бездіяльність сторони зобов\’язальних правовідносин, що уне­можливили або утруднили виконання боржником зобов\’язання. Оскільки термін «кредитор» у цих випадках застосовується до сторони, яка зобов\’язана вчинити певні дії чи утриматися від певних дій (хоч би йшлося про прийняття виконання)
зазначеним терміном позначається боржник у його класичному розумінні.  Тим часом тенденція до ототожнення боржника і кредитора, що виявилась у правових конструкціях прострочення та вини кредитора, набуває поширення та визнання у найновішому законодавстві. Так, у частині першій ст. З Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] обтяження визначається, зокрема,
як «… право боржника… на рухоме майно, що виникає на підставі закону, дого­вору, рішення суду або з інших дій фізичних або юридичних осіб, з якими закон пов\’язує виникнення прав і обов\’язків щодо рухомого майна». У частині другій тієї ж статті зазначається на права і обов\’язки, які встановлені законом та/або договором і які виникають відповідно до обтяження у обтяжувача і боржника. Це останнє формулювання за певних умов можна витлумачити так, що тут маються на увазі права обтяжувача та обов\’язки боржника. Але у попередньому цитованому формулюванні, яке є частиною визначення поняття обтяження, прямо зазначається на «права боржника», що взагалі є нонсенсом. Це і обумовило неможливість ви­тлумачення деяких положень цього Закону.
2. У зобов\’язанні завжди тільки дві сторони, не менше і не більше. Зобов\’язання не можуть бути трьох- чи багатосторонніми. Такими можуть бути тільки зобов\’язальні правовідносини або цивільно-правові договори. У ст. 510 ЦК проблема трьох- чи багатосторонніх зобов\’язальних правовідносин чи договорів не зачіпається. Тут йдеться про випадки, коли в зобов\’язанні на стороні кредитора чи боржника виступає декілька осіб. Про способи розподілу прав між декількома особами, що виступають у зобов\’язанні як єдиний кредитор, та обов\’язків між декількома особами, що виступають як єдиний боржник, йдеться у ст. 540 ЦК.
3. Частина 3 ст. 510 ЦК виходить із розуміння зобов\’язання як зобов\’язальних пра­вовідносин між двома сторонами. У зобов\’язальних правовідносинах кожна із сторін правовідносин дійсно є боржником у зобов\’язанні, яке вона має виконати на користь іншої особи, і кредитором у зобов\’язанні, яке інша сторона має виконати на користь першої. Але суперечить визначенню зобов\’язання, що наводиться у ст. 509 ЦК, по­ложення про те, що в одному і тому ж зобов\’язанні один і той же суб\’єкт одночасно є і боржником, оскільки він несе обов\’язки, і кредитором, оскільки він наділений правами.
У зв\’язку з наявністю суперечності між ст. 509 та ст. 510 ЦК у розумінні категорії зобов\’язання при тлумаченні положень Цивільного кодексу, в яких вживається термін «зобов\’язання», переважно цей термін слід розуміти так, як він визначається у спе­ціальній ст. 509 ЦК. Але не виключається, що у контексті того чи іншого положення Цивільного кодексу або нормативно-правового акта під зобов\’язанням розуміються правовідносини, що включають два або більше зобов\’язань, як вони визначаються у ст. 509 ЦК.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code