Науково-практичний коментар до ст. 511 Цивільного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 511 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 511 Цивільного кодексу України

Стаття 511. Третя особа у зобов\’язанні
 
1. Зобов\’язання не створює обов\’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов\’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
 
Коментар:
 
Коментована стаття визначає правовий статус ще одного суб\’єкта зобов\’язального правовідношення – третьої особи у зобов\’язанні. Третя особа є додатковим суб\’єктом зобов\’язання, тобто вона не є стороною зобов\’язання: боржником або кредитором. На відміну від сторін зобов\’язання, тертя особа не породжує зобов\’язання своїми діями, бере участь у зобов\’язанні за волею якоїсь з його сторін.
Коментованою статтею передбачене загальне правило участі третьої особи у зобов\’язанні – зобов\’язання не створює обов\’язку для третьої особи. Тобто не можна без згоди особи покласти на неї обов\’язок вчинити якусь дію або утриматися від вчинення такої дії.
Зобов\’язання може породжувати для третьої особи тільки права щодо боржника та (або) кредитора. В якості прикладів зобов\’язань на користь третьої особи можна назвати договори страхування, в яких призначається вигодонабувач, договори перевезення, якщо вантажоодержувачем є не вантажовідправник, а інша особа тощо).
Норми щодо участі третіх осіб у зобов\’язанні закріплені також у ст. 636 ЦК (Договір на користь третьої особи). Стаття 528 ЦК передбачає можливість покладення виконання зобов\’язання на третю особу. Але в даному випадку мова йдеться не про додаткового суб\’єкта зобов\’язання, а про суб\’єкта виконання. Третя особа в розумінні ст. 528 ЦК не є суб\’єктом зобов\’язання: вона не має прав у зобов\’язанні та не має визначених зобов\’язанням обов\’язків. Обов\’язок виконати зобов\’язання виникає із якихось інших відносин між боржником та такою третьою особою (наприклад, ця особа є боржником сторони-боржника у якомусь іншому зобов\’язанні).
 
1. Правовідносини — це центральна категорія правознавства. їй відповідає цен­тральна правова конструкція, зміст якої складає взаємний зв\’язок прав та обов\’язків осіб. Говорити про право особи за відсутності обов\’язку іншої особи, що кореспондує цьому праву, означає те ж саме, що і вести розмову про їжу за відсутності останньої і перспектив її здобути. У сфері зобов\’язального права центральною категорією є зобов\’язання як різновид правовідносин. Зміст зобов\’язання складають права однієї його сторони (кредитора) і обов\’язки іншої сторони (боржника), що кореспондують праву кредитора.  Цей класичний зразок зв\’язку прав та обов\’язків використовує і вітчизняний законодавець. Разом з тим законодавець не повинен слідувати класиці юриспруденції безумовно. Мета держави — доцільно організувати майнові відносини, суперечності в системі суспільних відносин можуть бути приводом для того, щоб за­конодавець спеціальним законом виникнення зобов\’язання визнав юридичним фактом, що породжує обов\’язки третіх осіб. Але значне поширення такої правової конструкції не відповідало б звичайним умовам цивільного обороту. Тому встановлюється загальне правило, відповідно до якого зобов\’язання не створює обов\’язку для третьої особи.
Тобто третя особа в силу зобов\’язання не може прийняти на себе будь-яку частку обов\’язків боржника перед кредитором в межах цього зобов\’язання. Зобов\’язання, як правило, не може бути і юридичним фактом, що утворює інше зобов\’язання за участі третьої особи як боржника.
2. Третьою може бути особа, що не є в зобов\’язанні ні кредитором, ні боржником, але здійснює дії, що впливають на зміст зобов\’язання (змінюють або припиняють зобов\’язання). Зокрема, особа, на яку покладено виконання зобов\’язання (ст. 528 ЦК), здійснює дії на його виконання не в силу зобов\’язання перед кредитором, на адресу якого здійснюється виконання, а в силу іншого зобов\’язання (інших правовідносин). Виконуючи це зобов\’язання, третя особа не отримує в ньому навіть права вимагати прийняття виконання.
3. Що стосується прав, то можливість їх набуття третіми особами в зв\’язку з виник­ненням зобов\’язання між двома суб\’єктами прямо передбачається ст. 511 ЦК. Права, що виникають у третіх осіб у зв\’язку з зобов\’язанням між кредитором та боржни­ком, можуть входити до змісту цього ж зобов\’язання (бути частиною прав кредитора у цьому зобов\’язанні). Таке явище має місце, коли укладається договір на користь третьої особи (див. про це коментар до ст. 636 ЦК). Правда, при укладенні договору на користь третьої особи участь у зобов\’язанні сторони, що уклала договір на користь третьої особи, може взагалі виключатись.
4. В інших випадках зобов\’язання породжує права третіх осіб, які (права) входять до змісту іншого зобов\’язання. Зокрема, в силу ст. 448 ЦК автор за певних умов має право на одержання грошової суми в розмірі п\’яти відсотків від суми (ціни) продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненого автором. Тут із зобов\’язання купівлі-продажу виникає право третьої особи (автора) на отримання частки ціни продажу. її отримання здійснюється в межах зобов\’язання, що виникає між продавцем та автором на підставі зобов\’язання купівлі-продажу як юридичного факту.
5. Є, однак, низка спеціальних правил, коли зобов\’язання тягне за собою виник­нення обов\’язків на стороні третіх осіб.Як третю особу в зобов\’язанні перевезення слід визначити одержувача вантажу.Частина перша ст. 163 КТМ [34] передбачає можливість зазначення в коносаменті або іншому документі, на підставі якого здійснюється перевезення вантажу, на обов\’язки одержувача вантажу сплатити фрахт і плату за простій судна у порту навантаження. Коносамент складається перевізником на підставі інформації, що надається ванта­жовідправником, і є формою договору перевезення. Але відправник вантажу може ініціювати зазначення в коносаменті на обов\’язок одержувача вантажу лише за умо­ви, що така можливість випливає із зобов\’язання, яке існує між ним та одержувачем вантажу. Зобов\’язання перевезення здійснює певний вплив на це зобов\’язання одер­жувача вантажу. Обов\’язкам вантажоодержувача прийняти вантаж від перевізника відповідно до правил, встановлених транспортними кодексами, статутами та іншими нормативно-правовими актами, кореспондують права не перевізника, а вантажовід­ правника. Здійснення вантажовідправником платежів на користь перевізника є лише умовою реалізації права вантажоодержувача на отримання вантажу, а інші обов\’язки (вивантажити вантаж, вивезти зі станції, внести платежі за затримку транспортних засобів під розвантаженням, очистити вагон чи контейнер тощо) виникають із одно­стороннього правочину — виявлення одержувачем вантажу згоди на його отримання. Правда, ст. 47  і 125  Статуту залізниць  України  [288]  покладають  на одержувача вантажу обов\’язок прийняти вантаж, що надійшов на ftoroNадресу, і відповідальність за виконання цього обов\’язку. Але на сьогодні ці положення зазначеного підзаконного акту втратили законну підставу (вони зберегли чинність лише в сфері дії Господар­ського кодексу [42]. Див. про це у наступному пункті коментаря до ст. 511 ЦК). Зо­крема, вони суперечать статті, що коментується. їх включення до Статуту залізниць було запозиченням не тільки ідеї, а і тексту законодавства радянської доби. Досить звернути увагу на те, що в першу чергу тут йдеться про вантаж, поставка якого пе­редбачена планом, зокрема нарядом, щоб впевнитись у тому, яке першоджерело тут використовувалось.

Виникнення у вантажоодержувача права перед перевізником у зв\’язку з зобов\’язанням між вантажовідправником та перевізником цілком відповідає ст. 511 ЦК. Це право в силу пред\’явлення вантажоодержувачем вимоги про видачу вантажу доповнюється іншими правами та обов\’язками перевізника та вантажовідправника. Але ці права та обов\’язки складають зміст відповідних зобов\’язань між тими суб\’єктами, які пов\’язані з зобов\’язанням перевезення, але виходять за його межі.
6.  Спеціальне правило ч.  2 ст. 310 ГК [42] покладає на одержувача вантажу, який прибув на його адресу будь-яким транспортом, обов\’язок одержати цей вантаж. Єдиний виняток із цього загального правила, коли одержувач вантажу звільняєть­ся від цього обов\’язку, діє, коли в результаті пошкодження або псування вантажу виключається можливість повного або часткового використання його за первісним
призначенням. Це положення поширюється на всі види транспорту. Такого не було навіть при соціалізмі. Тоді визнавалось безумовне право одержувача вантажу відмо­витись від його прийняття, якщо вантаж доставлено автомобільним транспортом при внутріміському перевезенні (до внутріміських перевезень не належали перевезення на відстань більш ніж 50 км від міської смуги). Таким чином, на відміну від сказаного
вище в п. 2 коментаря до ст. 511 ЦК, у сфері дії Господарського кодексу чинним є правило, відповідно до якого зобов\’язання між відправником вантажу і перевізни­ком породжує обов\’язок особи, що є одержувачем вантажу, отримати відповідний вантаж. Це — спеціальне правило, що має перевагу при правозастосуванні перед загальним правилом ст. 511 ЦК.

7. Частина 3 ст. 678 ЦК, ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів» [215] надають покупцеві (споживачеві) право пред\’явити вимогу, що випливає із продажу (передання) товарів неналежної якості, не тільки до продавця, а і (за вибором покупця, спо­живача) — безпосередньо до виготовлювача. У таких випадках на підставі договору між продавцем та покупцем (споживачем) виникає зобов\’язання між виготовлювачем
продукції (товарів) та покупцем (споживачем), яке в певній частині називають гаран­тійним. Іншими словами, зобов\’язання між продавцем (постачальником) та покупцем (споживачем) породжує зобов\’язання безпосередньо між виробником товару та його покупцем (споживачем).

8. Стаття 816 ЦК формулює правило, відповідно до якого в договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом з наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем не тільки прав, а і обов\’язків. Можна було б і в цьому випадку стверджувати, що зобов\’язання між двома особами (наймодавцем та наймачем) породжує обов\’язки для третіх осіб. Але ч. 2 ст. 816 ЦК покладає на наймача від­повідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, вказаними в договорі як такі, що будуть проживати разом з наймачем. Відповідальність тут розуміється так, як і в інших статтях Цивільного кодексу, де йдеться про відпо­відальність однієї особи за дії інших.  Так, ст. 619 ЦК передбачає субсидіарну відповідальність. Зміст цієї статті дає підставу для висновку про те, що субсидіарна відповідальність означає можливість примушення субсидіарного боржника до виконання не тільки обов\’язків основного боржника, що охоплюються категорією відповідальності, а і основних обов\’язків, які складають зміст зобов\’язання. Такий же висновок випливає із ч.  1 ст. 124, ч.  1 ст. 133, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК і інших положень цивільного законодавства. Отже, особи, що вказані в договорі найму житла, хоч і названі в ч. 1 ст. 816 ЦК такими, що набувають обов\’язків із факту укладення такого договору, не можуть бути примушені до виконання цих обов\’язків. Примушеним до цього може бути тільки наймач. Тому зазначені особи є типовими третіми особами в зобов\’язанні найму житла, яке (зобов\’язання) по­роджує лише права цих осіб.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code