Науково-практичний коментар до ст. 512 Цивільного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 512 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 512 Цивільного кодексу України

Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов\’язанні
 
1. Кредитор у зобов\’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
2) правонаступництва;
3) виконання обов\’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4) виконання обов\’язку боржника третьою особою.
2. Кредитор у зобов\’язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
3. Кредитор у зобов\’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
 
Коментар:
 
Коментована стаття визначає перелік основних підстав для заміни кредитора у зобов\’язанні. Цей перелік є розширеним у порівнянні із правилами ЦК 1963 р. та включає, крім відступлення права вимоги, також і інші підстави.
Першою підставою заміни кредитора у зобов\’язанні є відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов\’язується або не зобов\’язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги також в практиці ділового обороту називається \”договором цесії\”, а його суб\’єкти відповідно \”цедентом\” (старий кредитор) та \”цесіонарієм\” (новий кредитор). Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов\’язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу (див. коментар до ст. 656 ЦК). Якщо договір відступлення права вимоги є безоплатним, тобто права по зобов\’язанню переходять до нового кредитора без якогось зустрічного надання), такі відносини регулюються також нормами про дарування. Також спеціальним договором, по суті спрямованим на передачу права вимоги, є договір факторингу.
Про форму договору цесії та особливості його укладення див. коментар до ст. 513 та ст. 516 ЦК.
Самостійною підставою заміни кредитора у зобов\’язанні є правонаступництво. В даному випадку мова йдеться про так зване загальне правонаступництво, на підставі якого до правонаступника переходить весь обсяг прав та обов\’язків попереднього суб\’єкта, в тому числі права кредитора в окремому зобов\’язанні. Для фізичних осіб правонаступництво виникає в разі спадкування, коли до спадкоємців переходять права та обов\’язки спадкодавця в межах спадкового майна. Наприклад, в разі смерті особи, яка уклала договір банківського вкладу, до її спадкоємців переходять права вкладника за таким договором. Універсальне правонаступництво для юридичних осіб може наступати в разі їх припинення з правонаступництвом (див. коментар до ст. 104 ЦК). Припинення юридичної особи з правонаступництвом, або говорячи термінологією Господарського кодексу України, реорганізація юридичної особи може проводитися у формі злиття, приєднання, поділу тощо. В такому випадку права кредитора у зобов\’язанні перейдуть до правонаступника за передавальним або розподільчим балансом.
Самостійною підставою для заміни кредитора у зобов\’язанні є також виконання обов\’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Зазначені підстави завжди тягнули за собою перехід до поручителя або майнового поручителя прав кредитора у зобов\’язанні, але вперше коментованою статтею вони були закріплені в якості загального правила. Див. також коментар до ст. 556 ЦК.
Підставою для заміни кредитора у зобов\’язанні є також виконання обов\’язку боржника третьою особою. Можливість покладення виконання зобов\’язання на третю особу передбачена ст. 528 ЦК. В цьому випадку кредитор зобов\’язаний прийняти належне виконання, запропоноване йому третьою особою. Виконавши зобов\’язання замість боржника, третя особа сама становиться кредитором та має право вимагати від боржника виконання зобов\’язання на свою користь. Така юридична конструкція в теорії цивільного права отримала назву \”суброгація\” (від лат. subrogatio, subrogare – \”обрання замість\”). Суброгація має багато спільного з регресними зобов\’язаннями. Основною відмінністю суброгації від регресу є те, що при суброгації до нового кредитора переходить існуюче право з усіма його забезпеченнями та/або запереченнями, а регресне зобов\’язання породжує нове право.
Перелік підстав заміни кредитора, закріплений коментованою статтею, не є вичерпним. Частина 2 статті встановлює, що заміна кредитора може відбуватися і з інших підстав, встановлених у законі. Так, наприклад, відповідно до положень ч. 4 ст. 362 ЦК права кредитора можуть бути переведені на співвласника на підставі судового рішення, в разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права співвласника на купівлю такої частки. Подібне право має наймач житла в разі порушення його переважного права на укладення договору житлового найму на новий строк (ст. 822 ЦК).
Частина 3 коментованої статті забороняє заміну кредитора у зобов\’язанні якщо це встановлено договором або законом. Тобто сторони договору є вільними у включенні в зміст договору умови про заборону заміни кредитора. В такому випадку кредитор за договором не вправі буде передавати свої права іншій особі. А в разі смерті кредитора-фізичної особи зобов\’язання припиниться. Зобов\’язання, по яким не дозволяється заміна кредитора, визначені також ЦК (наприклад, ст. 515 ЦК, ст. 1008 ЦК (припинення договору доручення смертю довірителя або повіреного тощо).
 
1. Стаття 512 ЦК, на відміну від раніше чинного Цивільного кодексу, передбачає можливість заміни кредитора в зобов\’язанні не тільки на підставі правочину, що пе­редбачає відступлення права вимоги, а й внаслідок інших юридичних фактів.
2. Кредитор у зобов\’язанні може бути замінений у зв\’язку з правонаступництвом. Зазвичай при цьому передаються не тільки права, а і обов\’язки. У науці цивільного права виокремлюється правонаступництво універсальне і сингулярне. Універсальне правонаступництво має місце у випадках смерті фізичної особи, припинення юридич­ної особи з правонаступництвом (ч. 1 ст. 104 ЦК) або створення юридичної особи шляхом виділу (ст. 109 ЦК). Правотворча практика знає і таке явище, як ліквідація юридичної особи з правонаступництвом.
3. У разі смерті фізичної особи — кредитора, якщо зобов\’язання не є нерозривно пов\’язаним з його особою, право кредитора відповідно до ст. 1218 ЦК входить до складу спадщини і спадкується в загальному порядку.  Спадкоємець  (спадкоємці) може реалізувати це право шляхом подання у встановлений шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Зі
спливом шести місяців після відкриття спадщини спадкоємець (спадкоємці) одержує свідоцтво про право на спадщину. У разі спадкування права в зобов\’язанні це право повинне бути вказане в зазначеному свідоцтві. На підставі свідоцтва пред\’являється вимога до боржника про виконання зобов\’язання (якщо строк виконання зобов\’язання уже настав). Якщо цей строк не настав, пред\’явлення вимоги до боржника є неможли­вим, але боржникові слід належно повідомити про правонаступництво, що відбулося (ч. 2 ст. 516 ЦК). До отримання свідоцтва про право на спадщину пред\’явлення до боржника вимоги про виконання та прийняття виконання можливе в порядку охорони спадкового майна та управління спадщиною (ст. 1283 — 1284 ЦК).
Неприйняття спадкоємцями заходів до сповіщення боржника про заміну кредитора в порядку спадкування або до прийняття виконання в порядку охорони або управління спадщиною тягне наслідки, встановлені ч. 2 ст. 516 ЦК (новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків).
4. До складу спадщини, зокрема, належать право на вклад в банку або іншій фінан­совій установі (ст. 1228 ЦК), право на одержання страхових виплат (ст. 1229 ЦК), право на відшкодування збитків, завданих спадкоємцеві у договірних зобов\’язаннях (ч. 1 ст. 1230 ЦК). У всіх цих випадках здійснюється заміна кредитора у відповідних зобов\’язаннях в формі універсального правонаступництва.
5. Заміна кредитора в зобов\’язанні в зв\’язку зі злиттям, приєднанням, поділом, перетворенням юридичних осіб, а також у зв\’язку із створенням юридичної особи в порядку виділу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 104 — 109 ЦК.
6. Відповідно до ч. 1 ст. 104, ст. 110 —  112 ЦК при ліквідації юридичної особи не може наступати правонаступництво. Але це можливе в силу спеціального закону або іншого нормативно-правового акта. Такий висновок випливає із ст. 609 ЦК, яка допускає припинення зобов\’язання у зв\’язку з ліквідацією юридичної особи, якщо законом або іншим нормативно-правовим актом виконання зобов\’язання не покладено на іншу особу. Встановлення правонаступництва індивідуальним актом органу ви­конавчої влади про ліквідацію юридичної особи є неможливим. Предметом розгляду в суді була така справа. Було ліквідовано юридичну особу — представництво Фонду державного майна України в одному із міст Автономної Республіки Крим, а його пра­вонаступником відповідно до наказу про ліквідацію став фонд комунального майна міської ради. Фонд комунального майна пред\’явив до одного із покупців комунального  майна вимогу про розірвання договору купівлі-продажу комунального майна, що був раніше укладений у процесі приватизації представництвом Фонду державного майна як продавцем, у зв\’язку з невиконанням покупцем зобов\’язання, яке випливало із такого договору. Але у задоволенні позову фонду було відмовлено, оскільки право­наступництва не було. Не було в період існування представництва Фонду державного майна і договору з фондом комунального майна про відступлення права. Такі заходи — укладення договору про відступлення права — були необхідними для заміни кредито­ра в зобов\’язаннях, що виникли із договорів купівлі-продажу об\’єктів приватизації. Недбальство посадових осіб при ліквідації представництва Фонду державного майна України призвело до звільнення покупців об\’єктів приватизації від інвестиційних та інших обов\’язків перед колишнім власником та органами приватизації.
7. У практиці мали місце факти ліквідації державних органів та створення «на їх базі» інших державних органів. При цьому мала місце ліквідація і таких органів, які раніше видали акти, що порушують цивільні права суб\’єктів, внаслідок чого виникли зобов\’язання, в силу яких ці суб\’єкти отримали право вимагати визнання актів недій­сними та відшкодування майнової шкоди. При вирішенні спорів за позовом до знову створених державних органів треба виходити з того, що виконавча влада є єдиною. Тому не може бути такої ситуації, що за дії державного органу, що ліквідований, не відповідає ніхто. Це дає підставу для застосування в таких випадках за аналогією правил про правонаступництво при припиненні юридичної особи в порядку злиття, приєднання, поділу чи перетворення. Викладене стосується і органів місцевого само­врядування.
8. Заміна кредитора в зобов\’язанні в порядку сингулярного правонаступництва має місце на підставі заповідального відказу (ст. 1237, 1238 ЦК), а також в інших випадках, коли це передбачено законом. При цьому заміна кредитора в зобов\’язанні може супроводжуватись і заміною боржника в зобов\’язанні,  що разом з першим зобов\’язанням утворює єдині зобов\’язальні правовідносини. Так, до нового власника речі, що раніше була передана в найм, переходять права наймодавця (ст. 770 ЦК). При цьому до нового власника переходять і обов\’язки нацмодавця. У ст. 814 ЦК це правило конкретизується стосовно зобов\’язання найму житла.
9. Виконання поручителем або майновим поручителем (заставодавцем) зобов\’язання, забезпеченого порукою або заставою, тягне заміну кредитора — перехід до поручителя чи майнового поручителя (заставодавця) усіх прав кредитора у цьому зобов\’язанні (ч. 2 ст. 556 ЦК; частина п\’ята ст. 20 Закону «Про заставу» [64]).
10.  Частина 2 ст. 512 ЦК викликає інтерес як ілюстрація руху цивільного права України від соціалізму до ринкової моделі майнових відносин. Вона дозволяє заміну кредитора в інших випадках, встановлених законом, тобто використовує соціалістичний (дозвільний) метод регулювання майнових відносин. Але ж в такому дозволі немає будь-якого сенсу, оскільки в силу ч. З ст. 512 ЦК тільки заборона законом або догово­ром може бути перешкодою для заміни кредитора. Відсутність встановленого законом дозволу на заміну кредитора не перешкоджає вчиненню правочину, спрямованого на таку заміну. Проте слід враховувати, що відповідно до ч. 12 ст. 17 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] керe­ючий санацією може здійснювати уступку вимог боржника, щодо якого здійснюються заходи згідно з планом санації, шляхом продажу таких вимог на відкритих торгах.
11. Частина 3 ст. 528 ЦК надає право третій особі, що має речові права на майно боржника (право оренди, застави), виконати зобов\’язання боржника, якщо це необ­хідно для запобігання зверненню кредиторами стягнення на майно боржника, на яке зазначено вище. На підставі цього юридичного факту здійснюється заміна кредитора у зобов\’язанні, яке виконала третя особа.
12. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (ст. 993 ЦК; ст. 27 Закону «Про страхування» [180]). Така ж можливість випливає також із ст. 269 КТМ [34].
13. Заміна кредитора, яка супроводжується заміною боржника у зобов\’язанні, що разом з першим зобов\’язанням складає єдині зобов\’язальні правовідносини, можлива в порядку захисту права. Так, при порушенні переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності співвласникові надається право пред\’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов\’язків покупця (ч. 4 ст. 362 ЦК). Наймачеві
житла при порушенні його переважного права на укладення договору найму житла на новий строк надається можливість вимагати переведення на нього прав наймача (ст. 822 ЦК). Це — положення, що відповідають ч. 2 ст. 512 ЦК.
14. Відповідно до п. 1 ст. 1 ст. 512 ЦК заміна кредитора в зобов\’язанні можлива на підставі правочину щодо відступлення вимоги. У вітчизняній теорії угоду про відсту- плення вимоги прийнято іменувати цесією (див., наприклад, Іоффе О.С. Зобов\’язальне право. — М.: Юридична література, 1975, с. 79; Зобов\’язальне право. — К.: Юрінком Інтер, 1998, с. 47 — 48). У принципі, це відповідає розумінню цесії в римському ци­вільному праві, але слід враховувати, що в ньому виокремлювалась добровільна цесія (cessio voluntaria) і цесія за законом (cessio necessaria), коли, наприклад, поручитель одержував право вимагати, щоб при сплаті ним боргу кредитор уступив йому вимогу до головного боржника (beneficium cedendarum actionum).
15. Зазначення в дужках в п. 1  ч.   1ст. 512 ЦК на відступлення права вимоги не слід тлумачити так, що воно виключає буквальне тлумачення попереднього (до слів, що викладаються в дужках) тексту. Це означає, що передаватись право може як на тій стадії, коли воно набуло ознак права вимоги, так і до цього. При викладен­ні п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК законодавець не акцентував увагу на питанні про те, коли ж
суб\’єктивне право, що існує в зобов\’язанні, набуває якості права вимоги, а послідкував теоретичним положенням про те, що у зобов\’язальних правовідносинах правомочність кредитора набуває форми вимоги. Так, в ч. 2 ст. 626 ЦК термін «право вимоги» прямо ототожнюється з суб\’єктивним правом, що виникає на підставі договору та входить до змісту зобов\’язання. Це відповідає і теорії. Так, стверджується, що в зобов\’язальних правовідносинах суб\’єктивне право одержало назву права вимоги, а обов\’язок — боргу (Цивільне право України. Книга 1. — К.: Юрінком Інтер, 2002, с. 612; див. також Іоффе О.С. Зобов\’язальне право. — М.: Юридична література, 1975, с. 14).
Правда, є і такі випадки, коли законодавець змушений був досить чітко визнати, що суб\’єктивне право, яке входить до змісту зобов\’язання, лише на певному етапі (при настанні певних юридичних фактів, перш за все — в зв\’язку із спливом встановленого строку) набуває характеру вимоги (ч. 2 ст. 1281 ЦК). У ст. 1078 ЦК визначаються два види вимог — наявна вимога (грошова вимога, строк платежу за якою настав) і май­бутня вимога (право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому). У ч. 2 ст. 191 ЦК до складу підприємства як єдиного майнового комплексу правильно віднесені права вимоги і борги (а не права та обов\’язки).
16. Відповідно до ч. 2 ст. 760 ЦК майнові права можуть передаватись за договором найму. Але більш розгорнених правил про передання на умовах найму цивільних прав, що входять до змісту зобов\’язань, не встановлено ні взагалі, ні стосовно окремих ви­дів таких прав. З урахуванням цього передання прав на умовах найму створювало б ситуацію правової невизначеності.
17. Насамкінець слід враховувати, що сторони зобов\’язання не позбавлені права за згодою між собою та за участі третьої особи в будь-який час домовитись про заміну кредитора в зобов\’язанні, що буде тягти і заміну боржника у зобов\’язанні, що разом з першим зобов\’язанням складає єдині зобов\’язальні правовідносини. Це неможливо лише тоді, коли є встановлена законом заборона.
18. Законом або договором можуть встановлюватись правила (умови), відповідно до яких кредитор у зобов\’язанні не може бути замінений. Такі правила встановлюють­ся ст. 515, 1219 ЦК тощо. Заміні боржника може перешкоджати встановлення законом обмежень змісту спеціальної правоздатності учасників зобов\’язань. Так, банк як суб\’єкт цивільного права, що наділений спеціальною правоздатністю, не може відступати свої права особі, що не має права надавати кредити під проценти.
Заборона договором на заміну кредитора в зобов\’язанні, що виникає на підставі цього договору, також не є перешкодою для заміни кредитора в такому зобов\’язанні за згоди боржника, оскільки перевагу при правозастосуванні слід надати згоді боржника як спеціальній юридичній дії, в порівнянні з якою встановлена договором заборона повинна кваліфікуватись як загальна. Зокрема, в силу спеціального правила ст. 1080 ЦК заборона договором відступати право грошової вимоги кредитора до боржника не є перешкодою для укладення договору про відступлення такої вимоги на користь фактора. Але таке відступлення не звільняє особу, що відступила грошову вимогу на користь фактора, від зобов\’язань і відповідальності перед боржником у зв\’язку з порушенням умови про заборону або обмеження відступлення права грошової ви­моги.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code