Науково-практичний коментар до ст. 520 Цивільного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 520 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 520 Цивільного кодексу України

Стаття 520. Заміна боржника у зобов\’язанні
 
1. Боржник у зобов\’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
 
Коментар:
 
На відміну від передбаченого ст. 512 ЦК переліку підстав заміни кредитора у зобов\’язанні, переліку підстав заміни боржника ЦК не містить. Разом з тим, можна зробити висновок, що заміна боржника є можливою в двох випадках:
А) в разі загального правонаступництва (спадкування, реорганізації юридичної особи);
Б) в разі окремого (сингулярного) правонаступництва – на підставі договору.
Договір, яким передбачається заміна боржника у зобов\’язанні, має назву \”договір переведення боргу\”. На підставі даного договору старий боржник передає свої обов\’язки у зобов\’язанні новому боржнику, який вступає у зобов\’язання та має виконати обов\’язок перед кредитором.
За правилами коментованої статті переведення боргу допускається за згодою кредитора, якщо інше не передбачене законом. Це пов\’язано з тим, що кредитору не байдуже, хто буде виконувати зобов\’язання, оскільки різні боржники мають різну платоспроможність, сумлінність тощо. Коментована стаття не містить вказівок стосовно того, в якій формі має бути виражена згода кредитора. Як правило, згода кредитора виражається двома способами:
А) шляхом підписання кредитором договору відступлення права вимоги (тобто цей договір як правочин становиться трьохстороннім);
Б) шляхом надання відповідного листа, повідомлення тощо.
З точки зору ділової практики форма вираження згоди кредитора принципового значення не має. Єдине, що є важливим, це наявність підтвердження такої згоди. Тобто, якщо кредитор повідомить боржників про свою згоду в усній формі, в подальшому буде існувати ризик заперечення кредитором надання такої згоди.
Незважаючи на те, що коментована стаття сформульована загальним чином та нібито розповсюджується на всі випадки заміни боржника, фактично зазначене правило розповсюджується тільки на випадки заміни боржника за договором. В разі загального правонаступництва обов\’язки переходять до нового боржника автоматично незалежно від волі кредитора.
Законами України можуть бути передбачені випадки, коли і в разі заміни боржника в ході сингулярного правонаступництва згода кредитора не вимагається. Такий випадок передбачений, наприклад, ст. 80 Закону України \”Про банки і банківську діяльність\”, відповідно до якої тимчасовий адміністратор вживає заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, в тому числі відступлення права вимоги, переведення боргу чи реорганізацію банку, без повідомлення та отримання згоди акціонерів, боржників, кредиторів (вкладників) банку. Також ст. 31 Закону України \”Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України\” встановлює, що під час виконання тимчасовим адміністратором заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, в тому числі при відступленні права вимоги, переведенні боргу, здійсненні реорганізації, не застосовуються положення законодавства щодо необхідності повідомлення та одержання згоди боржників, кредиторів, акціонерів.
 
1. Якщо порівняти ст. 512 і 520 ЦК, то виявляється, що стосовно заміни кредитора в зобов\’язанні законодавець досить ретельно визначає підстави такої заміни, а стосов­но заміни боржника не став слідувати тій схемі, яка розроблена ним стосовно заміни кредитора. Це вкрай ускладнює розуміння категорії заміни боржника і переведення боргу. У ст. 520 ЦК переведення боргу ототожнюється з заміною боржника, охоплює собою заміну боржника на всіх підставах, передбачених законом або договором. Отже, заміна боржника (переведення боргу) може здійснюватись на підставі правочину, що спеціально спрямований на здійснення такої заміни, на підставі подій чи дій, які тягнуть правонаступництво, а також на інших підставах, передбачених законом або договором.
2. Разом з тим із ст. 520 — 523 ЦК, що присвячені заміні боржника в зобов\’язанні, не всі поширюються на будь-яку заміну боржника в зобов\’язанні (переведення боргу). Стаття 520 ЦК не поширюється на відносини, що регулюються ст. 1231 ЦК (заміна боржника у зв\’язку із смертю боржника, коли допускається спадкування обов\’язку). Стаття 521 ЦК поширюється тільки на заміну боржника в зобов\’язанні (переведення  боргу) на підставі правочину. Такий висновок ґрунтується на аналізі ст. 513 ЦК, на яку дається посилання в ст. 521 ЦК. Статті 522 — 523 ЦК поширюються на всі види за­міни боржника в зобов\’язанні (переведення боргу) незалежно від їх підстав.
3. Заміна боржника в зобов\’язанні (переведення боргу) — це така правова конструк­ція, що передбачає перехід від первісного боржника до нового боржника зобов\’язання (обов\’язків, що складають його зміст) і відповідальності за його виконання. Цим заміна боржника (переведення боргу) відрізняється від покладення виконання зобов\’язання на третю особу (ст. 528 ЦК): при покладенні виконання зобов\’язання на третю осо­бу відповідальним перед кредитором залишається боржник. Особа, на яку покладене виконання відповідно до ст. 528 ЦК, обов\’язків перед кредитором не несе і перед ним не відповідає. Вона відповідає лише перед суб\’єктом, що поклав на нього виконання, відповідно до зобов\’язання (інших правовідносин) між особою, яка поклала виконання на іншу особу, та цією особою.
4. Цивільний кодекс не містить визначення боргу. Найближче до нього поняття борж­ника в частині першій ст. 509 ЦК розуміється як особа, зобов\’язана вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від дій. Таке визначення поняття боржника дає підставу стверджувати, що борг у законодавстві розуміється як обов\’язок, який несе суб\’єкт у зобов\’язанні на всіх стадіях розвитку останнього, тобто з моменту виникнен­ня зобов\’язання, у період, коли строк виконання зобов\’язання настав, але не минув, у період, коли строк виконання минув, до моменту припинення зобов\’язання.
5. Слід враховувати, що ст. 520 — 523 ЦК не виключають чинності спеціальних правил, що встановлені законом та передбачають заміну боржника в зобов\’язанні. Зокрема, підставою заміни боржника у зобов\’язанні може бути правонаступництво. Так, кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припи­нення або дострокового виконання зобов\’язання (ч. 1 ст. 107 ЦК). Але ж кредитор
може не слідкувати за оголошеннями про припинення юридичних осіб,  не знати про припинення юридичної особи або з інших міркувань не пред\’являти вимогу про дострокове виконання чи припинення зобов\’язання в зв\’язку з припиненням юри­дичної особи —боржника з правонаступництвом. Якщо в такому випадку юридична особа —боржник припиняється з правонаступництвом, має місце заміна боржника
в зобов\’язанні.  Вона наступає незалежно від згоди кредитора.  Заміна боржника в зобов\’язанні в зв\’язку з універсальним правонаступництвом має місце при спад­куванні (ст. 1231 ЦК) за умови пред\’явлення вимоги до спадкоємців в строки, що встановлені ст. 1281 ЦК.
6. Заміна боржника в зобов\’язанні відбувається у випадках сингулярного правонаступництва. У разі зміни власника речі, що передана в найм, до нового власника переходять не тільки права, а й обов\’язки наймодавця (ч. 1 ст. 770 ЦК). Таке ж пра­вило встановлено ст. 814 ЦК стосовно житла, переданого у найм.
7. Стосовно заміни боржника в зобов\’язанні іншою особою (новим боржником) на підставі правочину ст. 520 ЦК забороняє робити це без згоди кредитора. Згода може бути дана окремо шляхом заяви боржника на адресу кредитора в зобов\’язанні. Така заява має бути підписана кредитором (якщо кредитором є юридична особа, заява має бути підписана органом юридичної особи і засвідчена печаткою, як це передбачено ч. 2 ст. 207 ЦК). Згода кредитора не є частиною правочину щодо заміни боржника в зобов\’язанні. Такий висновок випливає із ст. 520 ЦК. Проте у випадках, коли правочин підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, доцільно було б включити згоду кредитора до змісту правочину та надати кредиторові можливість підписати правочин. Тоді правочин не буде викликати будь-яких заперечень, оскільки він став трьохстороннім, волевиявлення всіх трьох сторін підтверджені підписами і за­свідчені нотаріусом. Вищий господарський суд кваліфікував як переведення боргу, що вимагає згоди кредитора (Фонду державного майна), укладення суб\’єктом, що при­
дбав об\’єкт у процесі приватизації на підставі договору купівлі-продажу, договору про відчуження цього об\’єкта, оскільки відчужувач за даним договором купівлі-продажу мав обов\’язки перед органом приватизації за раніше укладеним в процесі приватиза­ції договором щодо внесення інвестицій в об\’єкт приватизації та його реконструкції. Оскільки договір про відчуження об\’єкта, раніше придбаного в процесі приватизації, був укладений без згоди Фонду державного майна, цей договір був визнаний недійсним (Оглядовий лист Вищого арбітражного суду «Про деякі питання вирішення спорів, пов\’язаних з функціонуванням ринку цінних паперів» [397]).
8.  Можна поставити під сумнів доцільність правила ч. 1 ст. 752 ЦК, відповідно до якого передання набувачем обов\’язків за договором довічного утримання за згодою відчужувача члену сім\’ї набувача або іншій особі за їх згодою можливе лише за умов, що встановлені цієї статтею (неможливість подальшого виконання фізичною особою обов\’язків набувача з підстав, що мають істотне значення). Але ж закону належить дотримуватись. Тому за відсутності зазначених умов не слід укладати правочин щодо заміни боржника (набувача), а треба розірвати раніше укладений договір довічного утримання та укласти новий договір з участю нового боржника (набувача). Відмова відчужувача від передання обов\’язків набувача за договором довічного утримання може бути оскаржена до суду. Це — унікальна для вітчизняного цивільного права конструкція. Скаргу належить подавати до суду у формі позовної заяви про визнан­ня права на передання обов\’язків набувача особі, яка має бути зазначена в позовній заяві як третя особа на стороні позивача без самостійних вимог. Суд при вирішенні справи бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Але за загальним правилом, що випливає із цивільного законодавства, кредитор на свій розсуд вирішує питання про надання згоди на переведення боргу. Тому відмова кредитора дати таку згоду може бути оскаржена в суді, але такий позов не може бути задоволено. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу виключає вчинення правочину щодо переведення боргу, а укладений щодо цього правочин підлягає ви­знанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК.
9.  Оскільки заміна боржника (переведення боргу) допускається лише за наявності згоди кредитора, у ст. 520 — 523 ЦК не формулюються обмеження на заміну борж­ника (переведення боргу).
10. Якщо укладення угоди про переведення боргу зачіпає активи платника податків, що перебувають у податковій заставі, це допускається лише за згоди відповідного орга­ну державної податкової служби (підпункт «б» п. 8.6.1 частини 8.6 ст. 8 Закону «Про порядок погашення зобов\’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]). За відсутності такої згоди правочин щодо переведення боргу має визнаватись недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК. При цьому наведене положення Закону «Про порядок погашення зобов\’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» має кваліфікуватись як таке, що формулює одночасно і норму податкового права, і норму цивільного права.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code