Науково-практичний коментар до ст. 524 Цивільного кодексу України
Стаття 524. Валюта зобов\’язання
1. Зобов\’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.
2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов\’язання в іноземній валюті.
Коментар:
Коментована стаття містить важливе для цивільного обороту правило щодо валюти вираження грошових зобов\’язань. Загальне правило коментованої статті передбачає, що зобов\’язання має бути виражене в грошовій одиниці України – гривні. Це правило кореспондує загальним положенням ст. 192 ЦК, відповідно до якої законним платіжним засобом, обов\’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Отже вираження ціни договору в гривнях є звичайним та вірним в разі укладення договорів між фізичними та юридичними особами – резидентами України.
Частина 2 коментованої статті дозволяє сторонам зобов\’язання визначити грошовий еквівалент зобов\’язання в іноземній валюті. Тобто фактично зафіксувати ціну договору (зобов\’язання) в доларах США, ЄВРО та іншій іноземній валюті. Незалежно від фіксації грошового еквіваленту зобов\’язання в іноземній валюті, виконання такого зобов\’язання є можливим виключно в гривнях за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлений сторонами в договорі або не закріплений нормативно-правовими актами (ст. 533 ЦК).
Судова практика на сьогодні розповсюджує правило коментованої статті і на господарські зобов\’язання, незважаючи на те, що ст. 198 ГК України передбачає, що грошові зобов\’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Суди посилаються на положення ст. 179 ГК України, відповідно до якої господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (див., напр., постанову Вищого господарського суду України від 16.08.2006 р. N 6-19/236-05-8034 та постанову Вищого господарського суду України від 15.02.2007 р. N 4/644-12/105).
Приписуючи виражати зобов\’язання в грошовій одиниці України, тобто в гривнях, ст. 524 ЦК допускає визначення грошового еквівалента зобов\’язання в іноземній валюті. В останньому випадку сума, що підлягає сплаті, визначається відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК.
Однак у сфері чинності Господарського кодексу [42] загальні правила ст. 524 і 533 ЦК, що допускають можливість вираження зобов\’язання в іноземній валюті та встановлюють механізм визначення суми зобов\’язання у валюті України, не діють. Чинними тут є правила ч. 2 ст. 198 ГК, відповідно до яких грошові зобов\’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені в гривнях, а вираження грошових зобов\’язань в іноземній валюті допускається лише у випадках, якщо суб\’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою відповідно до законодавства в іноземній валюті.
У тексті ст. 198 ГК як у краплі води проявились недоліки всього Господарського кодексу, пов\’язані з невизначеністю термінології, яка в ньому використовується. Вживаються терміни «грошові зобов\’язання, що виникають в господарських відносинах» та «грошові зобов\’язання учасників господарських відносин». Ці два терміни викликають схвалення, оскільки чітко виокремлюють грошові зобов\’язання як частину господарських правовідносин, що зазвичай складаються із двох зустрічних зобов\’язань. Але з урахуванням ст. 1 та 2 ГК наведені два терміни мають занадто широкий зміст, оскільки охоплюють собою всі види грошових зобов\’язань, в яких хоча б з однієї сторони бере участь суб\’єкт господарювання. Далі в ч. 2 ст. 198 ГК йдеться про те, що грошові зобов\’язання учасників господарських відносин можуть бути виражені в іноземній валюті, якщо розраховуватись в такій валюті між собою мають право не всі учасники господарських відносин (це — ширше, ніж учасники господарських зобов\’язань), а лише суб\’єкти господарювання (це — вужче, ніж учасники господарських зобов\’язань). За наявності очевидної нелогічності в другому реченні ч. 2 ст. 198 ГК [42] слід зробити висновок, що сфера дії ч. 2 ст. 198 ГК визначається з урахуванням ст. 175 ГК, тобто ці правила стосуються господарських зобов\’язань і не поширюються на відносини, що не є предметом Господарського кодексу.
Leave a Reply