Науково-практичний коментар до ст. 525 Цивільного кодексу України
Стаття 525. Недопустимість односторонньої відмови від зобов\’язання
1. Одностороння відмова від зобов\’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Коментар:
Коментована стаття закріплює важливе правило зобов\’язальних відносин – недопустимість односторонньої відмови від зобов\’язання або односторонньої зміни його умов. Зобов\’язання є правовідношенням, сторони якого мають кореспондуючі одне одному права та обов\’язки та пов\’язані цими взаємними правами та обов\’язками. Зобов\’язання здебільшого виникають із добровільної домовленості сторін (договорів) або з підстав, передбачених законом (зокрема, ст. 509, ст. 11 ЦК). У зв\’язку з цим, правовий зв\’язок сторін зобов\’язання має існувати до моменту припинення зобов\’язання на передбачених законом або договором підставах. Припинення чинності зобов\’язання в цілому або в частині за ініціативою тільки однієї з його сторін, за загальним правилом не допускається.
Разом з тим, зазначене правило є диспозитивним, отже договором або законом може бути встановлене інше. Сторони в договорі можуть домовитися про можливість односторонньої відмови від зобов\’язання або зміни його умов в разі настання певних обставин. Так, в договорах кредиту часто передбачаються умови, що в разі прострочення сплати процентів або повернення суми кредиту, банк вправі підвищувати відсоткову ставку по кредиту для позичальника.
Щодо законної можливості, то одностороння відмова від зобов\’язання встановлюється, наприклад, як один з наслідків порушення зобов\’язання (див. коментар до ст. 611 ЦК). Внаслідок односторонньої відмови будь-якої сторони (довірителя або повіреного) допускається припинення договору доручення (ст. 1008 ЦК). Наймач за договором прокату має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час (ч. 1 ст. 790 ЦК) тощо.
Подібне правило щодо господарських зобов\’язань міститься у ст. 188 Господарського кодексу України.
1. Стаття 525 ЦК на відміну від ст. 162 раніше чинного Цивільного кодексу передбачає можливість відмови не від «виконання зобов\’язання», а від «зобов\’язання». Це — суттєво, оскільки відмовитись від «виконання зобов\’язання» може тільки боржник, а відмовитись від «зобов\’язання» може і боржник, і кредитор. Тлумачення положень законів та умов договорів про право сторони відмовитись від зобов\’язання
ускладнюється внаслідок того, що із деяких статей Цивільного кодексу (зокрема, із ч. З ст. 510) випливає, що законодавець не готовий послідовно проводити те розуміння зобов\’язання, яке закладене у визначенні зобов\’язання в ст. 509 ЦК, і допускає застосування позначення терміном «зобов\’язання» двосторонніх зобов\’язальних правовідносин, що складаються із двох зобов\’язань.
2. Відмова від зобов\’язання можлива повна або часткова. Вона може тягти припинення зобов\’язання або його перетворення. Той чи інший варіант наслідків відмови від зобов\’язання наступає в залежності від стану того зобов\’язання (умовно назвемо його другим), яке разом із зобов\’язанням, від якого сторона відмовляється (умовно назвемо його першим), складає єдині зобов\’язальні відносини. Відмова від першого зобов\’язання тягне його припинення. Якщо друге зобов\’язання не було виконане на момент відмови від першого зобов\’язання, друге зобов\’язання при цьому втрачає правову підставу (воно передбачало зустрічне виконання у відповідь на виконання першого зобов\’язання) і також припиняється.
Якщо друге зобов\’язання на момент відмови від першого уже було виконане, відмова від першого зобов\’язання тягне перетворення другого зобов\’язання у зобов\’язання щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. 1212 ЦК). Покажемо це на прикладах. Перший приклад. Договором про надання послуг були передбачені обов\’язок замовника сплатити їх вартість до початку їх надання і право замовника відмовитись від зобов\’язання про надання послуг у разі прострочення початку їх надання. Замовник здійснив попередню оплату, як це було передбачено договором, але надання послуг було затримано, в зв\’язку з чим замовник заявив про відмову від зобов\’язання, оскільки таке право було надане йому договором. Відмовою припинено зобов\’язання щодо надання послуг. Це означає, що припинився обов\’язок надати послуги, і припинилось право замовника вимагати надання послуг. Але припинення зобов\’язання стало юридичним фактом, що спричинив втрату правової підстави грошовим зобов\’язанням, яке замовник виконав на користь виконавця раніше. Втрата такої підстави приводить до виникнення зобов\’язання внаслідок безпідставного набуття майна (грошової суми, перерахованої замовником виконавцеві в порядку попередньої оплати послуг).
Другий приклад. Укладено договір такого ж змісту, як і в першому прикладі, але передбачена наступна оплата послуг (після підписання сторонами акта про надання послуг). Замовник відмовився від зобов\’язання про надання послуг. У зв\’язку з цим зазначене зобов\’язання припинилось. Припинення цього зобов\’язання прямо не спричинило пов\’язаного з ним грошового зобов\’язання, в якому замовник є боржником, а виконавець — кредитором, оскільки закон не передбачає прямо чи опосередковано такої підстави припинення зобов\’язання. Але і стягнення вартості послуг з замовника є неможливим, бо це призвело б до безпідставного набуття майна (грошової суми) виконавцем.
3. Забороняючи, як загальне правило, односторонню відмову від зобов\’язання, ст. 525 ЦК допускає це у випадках, передбачених законом. Частина 1 ст. 615 ЦК конкретизує це правило: вона допускає можливість відмови однієї сторони від зобов\’язання частково або в повному обсязі у разі порушення зобов\’язання іншою стороною, якщо це встановлено законом або договором. Але в подальшому стосовно окремих видів зобов\’язань у Цивільному кодексі взагалі не вживається термін «відмова від зобов\’язання», а вживаються терміни, що позначають схожі, але інші правові конструкції.
4. Термін «одностороння зміна умов зобов\’язання», що вживається в ст. 525 ЦК, також не застосовується стосовно окремих видів зобов\’язання. Зазвичай законодавець надає перевагу термінам «одностороння зміна умов договору», «право вимагати зміни договору». Див. про це коментар до ст. 651 — 654 ЦК.
Leave a Reply