Науково-практичний коментар до ст. 530 Цивільного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 530 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 530 Цивільного кодексу України

Стаття 530. Строк (термін) виконання зобов\’язання
 
1. Якщо у зобов\’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов\’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов\’язку не встановлений або визначений моментом пред\’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов\’язок у семиденний строк від дня пред\’явлення вимоги, якщо обов\’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
 
Коментар:
 
Коментована стаття визначає важливу умову виконання зобов\’язання – строк (термін) виконання. Зазначена умова відповідно до положень ЦК не є істотною, оскільки зобов\’язання і без визначеного строку (терміну) виконання будуть дійсними, але є важливою для визначення того часу, коли боржник має виконати свій обов\’язок, а кредитор – прийняти запропоноване виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов\’язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов\’язання (ст. ст. 610, 612 ЦК).
У коментованій статті законодавець застосовує поняття \”строк\” та \”термін\” виконання, визначення яких надається у ст. 251 ЦК (див. коментар до цієї статті). Строк в розумінні коментованої статті є періодом часу, зі спливом якого має бути здійснене виконання зобов\’язання. Тобто, наприклад, в договорі зазначається, що \”товар має бути переданий покупцеві через десять днів після отримання грошових коштів продавцем\”. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого має бути здійснене виконання зобов\’язання, наприклад \”товар має бути переданий продавцем десятого червня 2008 року\”. Часто в договорах зазначається, що виконання зобов\’язання має відбутися протягом певного періоду у часі, тобто, наприклад, \”до десятого червня 2008 року\”. Це означає, що боржник може виконати зобов\’язання в будь-який день до встановленої дати. і це виконання буде вважатися належним. Неприйняття кредитором належного за іншими параметрами виконання буде вважатися його простроченням (ст. 613 ЦК).
Строк (термін) виконання зобов\’язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. За правилами Господарського кодексу (ч. 3 ст. 180) строк зобов\’язання відноситься до істотних умов господарського договору та обов\’язково має бути зазначений в договорі під загрозою визнання його неукладеним. ЦК в даному випадку містить більш ліберальні положення, встановлюючи правила виконання зобов\’язання в разі не визначення його строку сторонами (частина 2 коментованої статті).
Строк (термін) виконання зобов\’язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов\’язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане (наприклад, початок судноплавства на річці або відкриття сезону полювання на тварин тощо). Якщо в договорі вказується подія, яка може настати, а може і ні, ми маємо справу із зобов\’язанням під умовою, і настання такої події буде не стільки терміном виконання, скільки умовою виникнення зобов\’язання в цілому (наприклад, виникнення зобов\’язання страховика виплатити страхове відшкодування в разі настання страхового випадку).
Строк (термін) виконання зобов\’язання може бути визначений і актами цивільного законодавства. Наприклад, відповідно до п. 20 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою КМУ від 26.07.99 р. N 1357, плата за спожиту протягом розрахункового періоду (одного календарного місяця) електричну енергію вноситься не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Цивільно-правові зобов\’язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред\’явлення вимоги (наприклад, \”боржник зобов\’язаний повернути суму позики на вимогу кредитора\”). В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов\’язання, а боржник відповідно виконати зобов\’язання в будь-який час. Загальним правилом виконання такого зобов\’язання є правило, що боржник має виконати свій обов\’язок у семиденний строк від дня пред\’явлення кредитором вимоги. Тобто пред\’явлення кредитором вимоги є тільки початком строку виконання, і виконання боржником обов\’язку в будь-який день семиденного строку буде вважатися належним виконанням. Це правило є важливим, оскільки боржник буде вважатися таким, що порушив умову про строк виконання, а кредитор відповідно отримує право звертатися за захистом свого порушеного права до суду тільки на восьмий день після пред\’явлення вимоги. Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред\’явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків (ст. 253 ЦК).
Договором або актами цивільного законодавства може бути передбачений обов\’язок боржника виконати зобов\’язання негайно після пред\’явлення вимоги кредитором (див., наприклад, ч. 3 ст. 703, ч. 1 ст. 882 ЦК тощо). Договором сторони можуть також передбачити певний строк виконання зобов\’язання, який починається з моменту пред\’явлення вимоги (за аналогією із строками, встановленими вексельним законодавством – ст. 33 Віденської Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі).
 
Виконання зобов\’язання в належний строк (термін) — це поряд з іншими один з елементів належного виконання зобов\’язання, що припиняє його існування.
Безумовним досягненням цивільного законодавства є введення дихотомії «строк виконання зобов\’язання» та «термін виконання зобов\’язання». Відповідно до ст. 251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов\’язана дія чи подія, що має юридичне значення, а термін — це певний момент у часі, із настанням якого пов\’язана дія чи подія, що має юридичне значення (докладніше див. коментар до ст. 251 ЦК).
Таким чином, визначення у зобов\’язанні періоду, на протязі якого воно підлягає виконанню, — це строк виконання. Належне виконання може здійснитися у будь-який момент в межах цього періоду. Згідно ст. 252 ЦК строк може бути визначеним роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
У свою чергу вказівка на конкретну дату, із настанням якої пов\’язано виконання зобов\’язанні, — це термін виконання зобов\’язання.
Частиною першою статті, що коментується, передбачено, що строк (термін) виконання зобов\’язання може бути вказаний певною подією, яка неминуче має настати. Виходячи з положень ст.ст. 251, 252 ЦК, уявляється, що встановлення такої умови виконання зобов\’язання стосується лише терміну виконання зобов\’язання, а не його строку.
Новим для цивільного права України є положення, згідно якого виникнення прав та обов\’язків сторін у зобов\’язанні можуть бути пов\’язані із настанням події, яка неминуче має настати. Пригадаємо, що в ст. 212 ЦК закріплені правила відносно правочинів, щодо яких правові наслідки пов\’язуються із настанням певної обставини. Таке ж саме правило існувало і в ЦК 1963 р. (ст. 61). Але ж на відміну від ст. 530 ЦК, у статті 212 ЦК йде мова про обставини, щодо яких невідомо настануть вони, чи ні.
На жаль, цивільний кодекс не має чіткого визначення що ж таке «подія». У російському перекладі цей термін може мати два значення, що несуть юридичну вагу: «случай» та «событие». Аналіз статей ЦК, показує: у ньому використовуються обидва значення. У науці цивільного права і перше, і друге розуміння події зводяться до явищ реальної дійсності, що відбуваються незалежно від волі сторін, які учасники цивільних правовідносин не спроможні передбачити у зв\’язку із раптовістю наставання (тобто подія за своїм значеннєвим навантаженням є поняттям близьким до випадку та непереборної сили, будучи між тим більш широким за об\’ємом). У зв\’язку з цим пов\’язання терміну виконання зобов\’язання із подією, яка неминуче (за оцінкою сторін) має настати, є не зрозумілим, адже єдина подія, яку можна охарактеризувати таким чином з певною мірою впевненості, це — смерть фізичної особи, яка, одначе, за загальним правилом припиняє зобов\’язання як таке, тому не може тягнути його виконання (докладніше див. коментар до ст.ст. 527, 608 Кодексу).
Строк та терміни виконання зобов\’язання згідно із частиною 3 ст. 251 ЦК можуть бути встановленими актами цивільного законодавства, правочинами чи рішенням суду. Раніше ст. 63 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 травня 1991 р. передбачалось, що строк виконання зобов\’язання («термін виконання» ще не вживався) визначався законодавством або договором, а при неможливості визначити його таким способом зобов\’язання підлягало виконанню в розумний строк після його виникнення. При цьому розумний строк визначався сутністю зобов\’язання та звичаями комерційного обігу. Невключення «розумного строку виконання» в текст нормативного акта, що коментується, та введення рішення суду до переліку джерел, що можуть встановлювати строки (терміни) виконання, є досить привабливим, оскільки виключає можливість виникнення непорозумінь щодо тлумачення розумності строків.
Частина третя ст. 530 ЦК передбачає можливість існування зобов\’язань, в яких строк (термін) виконання не встановлений чи визначений моментом пред\’явлення вимоги (ст. 165 ЦК 1963 р.). Здається, що в обох цих видах зобов\’язань у широкому розумінні все ж таки існує строк (а не термін) виконання зобов\’язання, який починає спливати з моменту зажадання. Кредитор при цьому вправі вимагати виконання у будь-який час після виникнення зобов\’язання.
Зобов\’язання підлягає виконанню у такі строки (терміни):
якщо у зобов\’язанні встановлений строк (термін) — у цей строк (термін);
якщо термін визначений вказівкою на подію, яка неминуче настане, — з настанням цієї події;
якщо строк не вказаний, чи визначений моментом пред\’явлення вимоги — боржнику надається пільговий семиденний термін для виконання зобов\’язання від дня пред\’явлення вимоги, якщо обов\’язок негайного виконання не випливає із договору чи актів цивільного законодавства. Звертаємо увагу, що негайне виконання при визначенні його строку за рішенням суду не передбачено, і якщо воно не стосується процесуальних питань виконання самого рішення, то діють правила щодо пільгового строку виконання зобов\’язання.
Прострочення у виконанні зобов\’язання може з\’явитися як за провиною боржника (ст. 612 ЦК), так і за провиною кредитора (ст.ст. 545, 613 ЦК). Слід відмітити, що відповідальність за порушення зобов\’язання у зв\’язку з простроченням виконання настає для боржника за умови невиконання його в строк (а не «термін»), встановлений договором або законом (відсутні односторонні правочини, інші, крім закону, акти цивільного законодавства та рішення суду) (докладніше див. коментар до глави 51 ЦК).

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code