Науково-практичний коментар до ст. 536 Цивільного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 536 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 536 Цивільного кодексу України

Стаття 536. Проценти
 
1. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов\’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
2. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
 
Коментар:
 
Коментована стаття встановлює дуже важливе правило виконання зобов\’язань, пов\’язаних із користуванням чужими грошовими коштами, а саме оплатний характер таких зобов\’язань. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов\’язаний сплачувати проценти. Це положення абсолютно відрізняється від норми ст. 179 ЦК УРСР 1963 р., якою було прямо заборонено стягувати проценти за грошовими зобов\’язаннями, за винятком операцій кредитних установ, зобов\’язань у зовнішній торгівлі та інших випадках, прямо визначених у законі. На сьогодні сплата процентів за користування чужими грошовими коштами не тільки не є незаконною, але є прямим обов\’язком боржника на підставі положень коментованої статті. Подібне, хоча і більш розпливчате правило міститься і у ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України.
\”Користування чужими грошовими коштами\” для цілей даної статті, на наш погляд, слід розуміти широко. Тобто це не тільки зобов\’язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов\’язаннями. Виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами. Буквальне тлумачення даного положення коментованої статті дозволяє зробити висновок, що юридичні особи не можуть бути звільнені від цього обов\’язку.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами може бути визначений:
А) Договором. Так проценти є істотною умовою кредитного договору (ст. 1054) та обов\’язково узгоджуються сторонами у самому договорі.
Б) Законом, зокрема Цивільним кодексом. Так, наприклад, відповідно до ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Облікова ставка Національного банку України визначається як виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші (ст. 1 Закону України \”Про Національний банк України\”).
Стаття 625 ЦК надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов\’язання, стягувати з нього три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, тощо.
В) Іншими актами цивільного законодавства.
 
Цивільний кодекс України на відміну від ЦК 1963 р. (ст. 170) передбачає сплачування процентів за користування чужими грошима у розмірі, що встановлюється договором або актом цивільного законодавства. До набрання чинності даним нормативно-правовим актом отримувати прибуток (у вигляді процентів) за грошовими операціями могли тільки банки, кредитні спілки та інші фінансові установи при наявності відповідної ліцензії Національного банку України.
Норма щодо обов\’язковості сплати процентів за користування чужими грошима носить диспозитивний характер тільки для відносин між фізичними особами, які можуть змінити її положення шляхом включення відповідних пунктів у договір, на підставі якого виникло грошове зобов\’язання. Інші суб\’єкти цивільного права змінить правила частини першої статті, що коментується, не в змозі, навіть якщо вони вступають у договірні стосунки із фізичними особами.
Редакція ст. 536 ЦК представляє інтерес з точки зору правової природи процентів, які розглядає як борг, а не відповідальність. Та обставина, що проценти за цією статтею є боргом, виражається, зокрема у відсутності зв\’язку між можливістю їх стягнення та наявністю підстав юридичної відповідальності, а також в неприпустимості їх зменшення за вимогою боржника.
Поряд з тим ст. 625 ЦК передбачає проценти у якості санкції за порушення боржником грошового зобов\’язання (за прострочення боржника) і встановлює їх у розмірі трьох процентів річних, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший процент.
На практиці питання віднесення процентів до боргу чи до особливого виду майнової, цивільно-правової відповідальності набуває великого значення, адже несплата (прострочення сплати) боргу тягне за собою можливість стягнення з боржника неустойки (штрафу, пені) за порушення зобов\’язання, тоді як штрафні санкції (у їх широкому розумінні) за несплату (прострочення сплати) майнових санкцій не застосовуються.
Певні труднощі можуть викликати правила ст. 534 ЦК у зв\’язку з питанням, до якої черги погашення вимог кредитора відносяться проценти — до другої чи третьої? Як розуміються проценти у підпункті другому частини першої згаданої статті: як майнова санкція чи як борг?
Уявляється, що проценти за ст. 536 ЦК застосовуються все ж таки у розумінні боргу. Тому у договорі, на підставі якого виникає грошове зобов\’язання, необхідно встановлювати розмір процентів за користування грошима, бо, якщо такий процент не буде вказаний актом цивільного законодавства, то на підставі частини першої статті, що коментується, розмір процентів за користування грошима можна вважати істотною умовою договору (таке правило з причин, що вказувались в коментарі, не стосується договорів між фізичними особами). За несплату цього проценту кредитор вправі стягнути з боржника неустойку як за порушення зобов\’язання.
Крім цього у договорі сторони вправі вказати розмір процента як майнової санкції за прострочення виконання грошового зобов\’язання. Причому, такий процент буде вважатися неустойкою (штрафом або пенею), оскільки як окремий несприятливий наслідок порушення зобов\’язання проценти ст. 611 ЦК не передбачені (передбачена тільки неустойка), а дефініція неустойки, закріплена у § 2 глави 49 Кодексу, якраз дає нам змогу віднести до неї проценти (правильніше їх буде називати у такому разі «відсотки», хоча переклад цих термінів на російську мову буде ідентичним) як грошову суму, що сплачується боржником кредиторові у разі порушення зобов\’язання. Відповідно до ст. 625 ЦК проценти як санкція будуть нараховуватись на всю прострочену суму боргу, тобто й включаючи суму, що склалася як проценти за користування грошима. У разі не закріплення розміру процентів як майнової санкції у договорі, боржник на вимогу кредитора повинен сплатити йому три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не передбачений іншим актом цивільного законодавства. Проценти на неустойку відповідно до ст. 550 ЦК не нараховуються.
Що ж до ст. 534 ЦК, то проценти необхідно включати до другої черги погашення вимог кредитора, незалежно від того, чи є ці проценти боргом, чи санкцією.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code