Науково-практичний коментар до ст. 551 Цивільного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 551 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 551 Цивільного кодексу України

Стаття 551. Предмет неустойки
 
1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
3. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
 
Коментар:
 
Як вже вказувалося в коментарі до ст. 549 ЦК, новелою цивільного законодавства є можливість встановлення неустойки у вигляді не тільки традиційної грошової суми, але й рухомого та нерухомого майна.
Механізм встановлення та сплати неустойки у вигляді майна не знайшов відображення у ЦК. Уявляється, що це самостійний вид неустойки (який можна назвати «майнова неустойка»), адже він не може бути обчисленим у відсотках, а тому не підпадає ні під штраф, ні під пеню, передбачені ст. 549 ЦК. Вказівка на майнову неустойку у правочині (цивільно-правовими актами вона поки що не передбачається) може бути зроблена шляхом стислого опису її предмета. У випадку, коли неустойкою стає рухоме майно, це можуть бути як індивідуально-визначені речі, так і речі, що мають родинні ознаки.
Разом з тим, майнова неустойка стає дуже привабливою, оскільки є набагато спрощеною
порівняно із заставою, яка зазвичайно опосередковувала забезпечення виконання зобов\’язання певним, заздалегідь визначеним майном, бо не потребує реєстрації чи нотаріальної форми, навіть якщо предметом неустойки є нерухоме майно, має спрощену процедуру стягнення, адже воно проводиться шляхом простої передачі майна кредиторові і не потребує реалізації предмета, як це передбачено ст. 591 ЦК для застави.
У законодавстві та судовій практиці зазвичайно виділяють так звані договірну та законну неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, і, як правило, її розмір, умови застосування і т.п. визначається виключно за їх розсудом.
Разом з тим у цивільному законодавстві України існують випадки, які певною мірою обмежують сторони при встановленні договірної неустойки. Так, згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\’язань» від 22 листопада 1996 р. за прострочку грошових зобов\’язань, суб\’єктами яких є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи — суб\’єкти підприємницької діяльності, боржники сплачують кредиторам пеню в розмірі, що встановлюється за договором, та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Законом України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за послуги зв\’язку» від 4 лютого 1999 р. тимчасово забороняється нараховувати та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення плати за послуги зв\’язку.
Що стосується законної неустойки, то вона підлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачений цей обов\’язок угодою сторін. Поняття законної неустойки є досить умовним, оскільки відповідно до частини другої статті, що коментується, неустойка може встановлюватися не тільки законом, а й іншим актом цивільного законодавства, передбаченим ст. 4 ЦК. Це положення є винятком із загального правила, встановленого ст. 548 ЦК, згідно якого забезпечення виконання зобов\’язання може мати місце тільки тоді, коли це встановлено законом (чи договором).
Разом з тим, актом цивільного законодавства може встановлюватися лише неустойка, предметом якої є грошова сума. Тобто законна майнова неустойка може мати місце тільки, якщо це відповідно до змісту ст. 548 ЦК передбачено законом.
Доля та сфера застосування законної неустойки залежить від того, в якій правовій нормі вона міститься. Якщо неустойка передбачена імперативною нормою, вона підлягає безумовному застосуванню. У випадках, коли положення про неустойку міститься в диспозитивній нормі, вона застосовується лише остільки, оскільки сторони своєю угодою не передбачили інший розмір неустойки.
Прикладом законної неустойки, що міститься в диспозитивній нормі, може бути ст. 625 ЦК, згідно якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов\’язання, на вимогу кредитора зобов\’язаний сплатити пеню в розмірі три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Закону неустойку в цивільному праві не слід змішувати з неустойкою, яка хоча й встановлена законом та передбачена за порушення зобов\’язань, у тому числі грошових, але має іншу юридичну природу.
Так, у відповідності із ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р., порушення резидентами строків таких розрахунків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 % суми недоотриманої виручки. Однак стягнення такої пені провадиться не на користь кредитора, як це має місце у цивільному праві, а на користь держави та здійснюється державними податковими інспекціями, які стороною по зовнішньоекономічному контракті взагалі не виступають. Звичайно, при стягненні такої пені норми ЦК щодо неустойки не застосовуються.
По відношенню до неустойки, встановленої законом, у ЦК передбачено правило, згідно якого її розмір може бути змінений за домовленістю сторін лише в сторону збільшення. Розмір законної неустойки, встановленої іншим актом цивільного законодавства, сторони можуть зменшити, крім випадків, передбачених законом. Залишається не зрозумілим, з яких причин законодавець не надав сторонам повноваження щодо збільшення розміру останнього виду неустойки.
Відповідно до частини третьої ст. 551 ЦК суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, наприклад, істотного погіршення майнового стану боржника. Це правило зазнало подальшого розвитку у ст. 616 ЦК, відповідно до якої суд має право зменшити розмір неустойки, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов\’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.
Як ми бачимо, зменшення розміру неустойки — це право суду. Поряд з тим та ж ст. 616 ЦК містить норму, яка зобов\’язує суд (суддю) зменшити неустойку, якщо порушення зобов\’язання сталося з вини кредитора.
Оскільки норма щодо можливості зменшення розміру неустойки в судовому порядку не є новою для цивільного права України (ст. 205 ЦК 1963 р.), існує певна практика її застосування. Вона свідчить, що право судів, які розглядають спори про стягнення неустойки, трактується як їх обов\’язок зменшувати неустойки, розмір яких перевищує середні величини. Більш привабливим та таким, що повністю відповідає законодавству, було б оцінювати вимоги кредитора про стягнення неустойки в частині, що перевищує можливі збитки у зв\’язку із порушенням зобов\’язання, як зловживання правом (див. ст. 13 ЦК та коментар до неї), що й служитиме підставою для відхилення позовних вимог в певній частині: а) якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов\’язання збитків; б) за наявності інших обставин, що мають істотне значення. ЦК не містить переліку таких обставин. Це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації. Судова практика виходить з того, що істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов\’язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов\’язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо (роз\’яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. N 02-5/293 \”Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов\’язань\” із змінами та доповненнями). Господарський кодекс України (ст. 233) визначає в якості обставин, які беруться до уваги у випадку зменшення неустойки, ступінь виконання зобов\’язання боржником, майновий стан сторін, які беруть учать у зобов\’язанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторони. В останньому випадку сторона, що звертається з клопотанням, повинна доводити наявність підстав для зменшення неустойки.
 
Як вже зазначалось, частина 1 коментованої статті містить новелу, що стосується об\’єктів, які можуть визначатися в якості неустойки. Мова йдеться про грошові кошти, рухоме та нерухоме майно (так звана майнова неустойка). Слід зазначити, що відповідно до ст. 190 ЦКУ майном визнаються речі та майнові права. Тобто якщо тлумачити положення коментованої статті буквально, в якості неустойки договірні сторони можуть встановити не тільки речі, але і певні речові (майнові права).
Треба зазначити, що предметом неустойки, за загальним правилом, можуть бути тільки повністю оборотоздатні речі (див. коментар до ст. 179 ЦКУ). Обмежено оборотоздатні речі, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, можуть встановлюватися в якості неустойки тільки у відносинах між суб\’єктами, які наділені правом мати такі об\’єкти або мають відповідні дозволи на використання таких об\’єктів.
Оскільки штраф, як різновид неустойки, визначається або у відсотковому відношенні до суми зобов\’язання, або у твердій сумі, а відтак його розмір, як правило, відомий в момент виникнення забезпеченого штрафом зобов\’язання, неустойка в виді штрафу може бути встановлена у вигляді речі, визначеної родовими ознаками (ч. 2 ст. 185 ЦКУ), так і у вигляді індивідуально визначеної речі (ч. 1 ст. 185 ЦКУ), в тому числі у вигляді нерухомого майна, а також у виді майнового права. Водночас пеня – це триваюча, зростаюча неустойка, загальний кінцевий розмір якої заздалегідь невідомий, тому в якості пені можна застосовувати лише родові речі, кількість яких до передачі також буде змінюватися в залежності від часу прострочення. Визначаючи неустойку у вигляді майнової цінності, сторони мають встановити грошову оцінку такої неустойки.
Загальновідомим в доктрині цивільного права є поділ неустойки на законну (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються договірними сторонами в самому договорі).
Виходячи із змісту частини 2 коментованої статті, тільки договірна неустойка може визначатися як у вигляді грошової суми, так і у виді іншої майнової цінності. Законна неустойка може бути встановлена виключно в грошовій формі.
Відповідно до норм статті, що коментується, законна неустойка може бути встановлена не тільки законом, як відповідним нормативно-правовим актом, що приймається Верховною радою України, але і іншими актами цивільного законодавства. Таке положення ЦК відповідає ситуації, що склалася на сьогодні в українському законодавстві, коли законні неустойки визначаються не тільки законами України, але і нормативними актами, які не мають статусу закону (наприклад, Статут залізниць України від 06.04.98 р., Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР від 15.10.55 р. тощо).
Для того, щоб неустойка вважалася законною та застосовувалася незалежно від домовленості про неї сторін договору, необхідно, щоб законом або іншим актом цивільного законодавства було визначено її конкретний розмір, а також підстави стягнення (вид порушення, за яке неустойка встановлюється). Тому не можна вважати визначенням законної неустойки положення Закону України \”Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов\’язань\” від 22.11.96 р., яким визначено граничний розмір саме договірної неустойки.
Ряд законних неустойок встановлено Господарським кодексом України, зокрема, у ч. 2 та ч. 6 ст. 231.
ЦК України дозволяє сторонам договірних відносин змінювати розмір законної неустойки. При цьому якщо збільшення законної неустойки допускається в будь-якому випадку, то її зменшення можливе тільки якщо це не заборонено законом. На правочин сторін про зміну розміру законної неустойки поширюється правило ст. 549 про обов\’язковість письмової форми такого правочину під загрозою його недійсності.
Частина 3 статті, що коментується, дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за наявності кількох умов:
а) якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов\’язання збитків;
б) за наявності інших обставин, що мають істотне значення. ЦК не містить переліку таких обставин. Це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації. Судова практика виходить з того, що істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов\’язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов\’язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо (роз\’яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. N 02-5/293 \”Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов\’язань\” із змінами та доповненнями). Господарський кодекс України (ст. 233) визначає в якості обставин, які беруться до уваги у випадку зменшення неустойки, ступінь виконання зобов\’язання боржником, майновий стан сторін, які беруть учать у зобов\’язанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторони. В останньому випадку сторона, що звертається з клопотанням, повинна доводити наявність підстав для зменшення неустойки.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code