Науково-практичний коментар до ст. 563 Цивільного кодексу України

 

1. У разі порушення боржником зобов\’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов\’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

2. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред\’являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

3. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов\’язання, забезпеченого гарантією.

4. Кредитор може пред\’явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

5. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

 

Коментар:

 

1. Виконання гарантом зобов\’язання сплатити визначену в гарантії суму пов\’язано із моментом порушення основного договору принципалом, тобто з моментом невиконання або неналежного його виконання по закінченні строку за основним зобов\’язанням.

Підставою заявлення вимог до гаранта є настання гарантійного випадку, під яким розуміється факт порушення принципалом зобов\’язання, забезпеченого гарантією, у зв\’язку із настанням якого бенефіціар має право протягом строку дії гарантії звернутися з вимогою до гаранта про сплату коштів відповідно до її умов.

Як випливає із ч. 1 ст. 563 ЦКУ для виникнення зобов\’язання гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії достатньо лише самого факту порушення боржником основного зобов\’язання. Не звільняють гаранта від вказаного обов\’язку обставини, що виключають цивільно-правову відповідальність принципала, а саме: відсутність вини чи причинного зв\’язку. Навіть за наявності обставин, за яких боржник звільняється від виконання (у випадку, наприклад, неможливості виконання), внаслідок чого зобов\’язання в силу ст. 607 ЦК України припиняється, гарант зобов\’язаний сплатити гарантійну суму, якщо всі інші умови заявлення вимоги дотримано. Таке положення узгоджується також з принципом незалежності гарантії від основного зобов\’язання (див. ст. 562 ЦКУ з коментарем).

Із змісту коментованої норми випливає ще одне дуже важливе положення. Йдеться про те, що зобов\’язання гаранта згідно із ЦКУ не є субсидіарним, як було раніше закріплено ЦК УРСР. Тому бенефіціар має право безпосередньо після порушення основного зобов\’язання боржником заявляти вимогу до гаранта. Останній позбавлений права висувати проти цієї вимоги заперечення про те, що бенефіціар попередньо не звертався за виконанням до принципала із посиланням на ст. 619 ЦКУ.

2. Право бенефіціара на отримання грошової суми, визначеної в гарантії, може бути реалізоване шляхом подання вимоги, яка повинна відповідати умовам, передбаченим у самій гарантії. Така вимога має бути письмовою. Аналогічне положення міститься також у ч. 2 ст. 200 ГКУ, згідно з якою зобов\’язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Лист або повідомлення з вимогою до гаранта сплатити кошти за гарантією складається в довільній письмовій формі за підписом бенефіціара та скріплюється печаткою (для юридичних осіб) та може бути подано особисто, із залученням технічних засобів зв\’язку або в електронній формі з дотриманням вимог ЗУ \”Про електронні документи та електронний документообіг\” та ЗУ \”Про електронний цифровий підпис\”.

Порядок заявлення вимоги до гаранта є спрощеним в порівнянні з іншими способами забезпечення зобов\’язань, що робить гарантію більш зручною для учасників цивільного обігу. Законодавець не передбачає обов\’язку бенефіціара звертатися з позовом до суду. Водночас, у випадку невиконання гарантом обов\’язку щодо сплати гарантійних сум, бенефіціар має право заявити позов про виконання зобов\’язання в межах загального строку позовної давності.

3. До письмової вимоги бенефіціар зобов\’язаний додати документи, перелік яких передбачається в гарантії. Це може бути висновок незалежного експерта, спільний акт, підписаний кредитором і боржником, письмова згода принципала з претензією і з сумою, що підлягає виплаті (безумовне визнання претензії принципалом), рішення суду про задоволення позову, винесене за результатами розгляду спору між бенефіціаром і принципалом тощо. Зазначена документація за формою та за змістом повинна дозволяти гаранту самостійно перевірити, відповідає вона вимогам, передбаченим в гарантії чи ні.

Проте обов\’язок бенефіціара надати визначені документи існує не завжди. Відповідно до цього розрізняють два види гарантій: а) безумовна гарантія, за умовами якої гарант у разі порушення принципалом свого зобов\’язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов; б) умовна гарантія, за умовами якої гарант у разі порушення принципалом свого зобов\’язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару на підставі вимоги бенефіціара та в разі виконання ним відповідних умов або подання документів, зазначених у гарантії.

4. Як випливає із ч. 3 ст. 563 ЦКУ бенефіціар повинен зазначити про факт порушення принципалом умов основного зобов\’язання, забезпеченого гарантією, та в чому воно полягає. Про порушення може бути вказано у тексті вимоги або в документах, що додаються до неї. Зазначене законодавче положення пов\’язане з тим, що гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов\’язання боржником (див. ст. 560 ЦКУ з коментарем). А згідно із ч. 1 ст. 562 ЦКУ право вимоги кредитора до гаранта виникає лише у випадку невиконання або неналежного виконання зобов\’язання з боку принципала.

5. Бенефіціар повинен звернутися до гаранта з письмовою вимогою в межах строку дії гарантії (див. ст. 561 ЦКУ з коментарем). Протягом цього ж строку гаранту повинні бути надані всі документи, вказані в гарантії і необхідні для пред\’явлення платіжної вимоги. В протилежному випадку гарант має право відхилити вимогу бенефіціара, керуючись ч. 1 ст. 565 ЦКУ, а гарантія вважається припиненою (див. ст. 568 ЦКУ з коментарем). Виняток з цього правила складає повторна вимога, пред\’явлена бенефіціаром на підставі ч. 2 ст. 565 ЦКУ у разі припинення основного зобов\’язання або визнання його недійсним, яка може бути пред\’явлена і по закінченні строку дії гарантії (див. ст. 565 ЦКУ з коментарем).

Що ж стосується заявлення позову у разі неправомірної відмови гаранта від задоволення вимоги бенефіціара, то його можна пред\’явити в межах строку позовної давності, який в даному випадку є загальним та згідно із ст. 257 ЦКУ становить 3 роки.

6. Характерною особливістю гарантії згідно із чинним ЦК України є презумпція непередаваності права вимоги бенефіціара іншим особам, яка закріплена у ч. 5 ст. 563 ЦК України. Непередаваність прав за гарантією полягає у забороні бенефіціару передавати іншій особі свої права вимоги до гаранта без його згоди. Вказана норма є спеціальною у порівнянні із загальним правилом ст. 516 ЦКУ, за яким заміна кредитора у зобов\’язанні здійснюється без згоди боржника. Гарант за непередаваною гарантією має право відмовити новому кредитору у задоволенні його грошової вимоги.

Аналіз змісту вказаної норми дозволяє зробити висновок про те, що в ній іде мова саме про активні дії бенефіціара, тобто передачу права вимоги в порядку цесії шляхом вчинення правочину між попереднім та новим кредитором на підставі п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦКУ. На всі інші випадки заміни кредитора (бенефіціара) коментована норма не поширюється. Це означає, що у разі автоматичного переходу прав до нового кредитора у випадках правонаступництва (п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦКУ), виконання поручителем або майновим поручителем зобов\’язання боржника (п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦКУ) та виконання обов\’язку боржника третьою особою (п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦКУ та ч. 3 ст. 528 ЦКУ) гарант зобов\’язаний задовольнити вимоги нового кредитора.

Вказана норма є диспозитивною, тобто в самій гарантії може бути передбачено право гаранта передавати свої вимоги іншим особам. Це означає, що гарантія як самостійний фінансовий інструмент може функціонувати лише за згодою гаранта, вираженою у письмовій формі у гарантійному листі. Третя особа (новий бенефіціар), якій була передана гарантія в порядку відступлення права вимоги (цесії), також зобов\’язана надати гаранту докази порушення принципалом основного зобов\’язання та відповідні документи, якщо в гарантії не передбачено спеціального застереження про те, що така вимога може бути пред\’явлена без посилання на порушення, допущені принципалом. Якщо спеціальне застереження відсутнє, обов\’язки, передбачені ч. 2 та 3 ст. 563 ЦКУ, поширюються і на третю особу. Вимога нового бенефіціара повинна бути заявлена в межах строку, на який видана гарантія.