Науково-практичний коментар до ст. 567 Цивільного кодексу України
Стаття 567. Оплата послуг гаранта
1. Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.
Коментар:
1. Нова конструкція гарантійних зобов\’язань у ЦКУ передбачає оплатний характер гарантії та надає гаранту право на отримання винагороди від принципала за надані гарантійні послуги.
Питання розміру та порядку здійснення оплати доцільно оговорювати у договорі про надання гарантії, який укладається між гарантом і принципалом. Проте якщо сторони не включили подібну умову до договору, слід керуватися ч. 4 ст. 632 ЦКУ, згідно з якою, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена із врахуванням його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
2. При визначенні розміру, підстав та порядку оплати слід виходити з того, що ці питання повинні визначатися у договорі про надання гарантії за згодою сторін. Розмір плати може залежати від конкретної ситуації, умов видачі гарантії, наявних ризиків гаранта і т. д. Винагорода може складати фіксований процент від гарантійної суми (комісійна винагорода) або визначатися в твердому наперед встановленому розмірі.
Відповідно до статті, що коментується, відносини гаранта та принципала характеризуються за загальним правилом сплатною основою. Це пояснюється тим, що гарантія, виходячи з її суб\’єктного складу, стала своєрідним видом надання сплатних послуг (як на це слушно вказує дана стаття), який передбачає для гаранта резервування, тобто вилучення з обігу певної грошової суми з метою забезпечення можливої в майбутньому відповідальності за невиконання зобов\’язання третьою особою (боржником). За своєю економічною та юридичною суттю гарантії відносяться до кредитних операцій з високим рівнем ризику (див. відносно цього, наприклад, Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджену постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р.).
Редакція ст. 567 ЦК дає змогу припустити, що домовленістю між гарантом та принципалом може бути встановлене безоплатне надання першим послуг останньому, адже отримання оплати за надані послуги є лише право особи, яка виступила гарантом.
Із статті, що коментується, випливає правило, згідно якого оплаті гаранту підлягають саме послуги. Тобто принципал сплачує гаранту винагороду за видачу банківської гарантії з моменту настання її чинності (ст. 561 ЦК), не залежно від того, чи буде порушено основне зобов\’язання боржником, чи звернеться до гаранта бенефіціар з вимогою про сплату грошової суми, на яку видана гарантія, чи будуть задоволені вимоги кредитора.
У ЦК немає правил, які б дозволили встановити розмір такої винагороди та порядок її сплати. Уявляється, що ці питання повинні бути вирішеними в договорі про видачу гарантії, який укладається між гарантом та боржником. Необхідність такого договору підтверджується також нормами ст. 596 ЦК, яка регулює питання зворотної вимоги до боржника в межах сплаченої гарантом суми.
Невстановлення в договорі між гарантом та принципалом розміру та порядку виплати винагороди гаранту робить послуги, надані ним боржникові, безоплатними, не впливаючи при цьому на силу самих гарантійних зобов\’язань.
Leave a Reply