Науково-практичний коментар до ст. 570 Цивільного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 570 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 570 Цивільного кодексу України

Стаття 570. Поняття завдатку
 
1. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов\’язання і на забезпечення його виконання.
2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
 
Коментар:
 
Частина 1 коментованої статті надає легальне визначення завдатку як грошової суми або рухомого майна, що видається кредитору боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов\’язання і на забезпечення його виконання. Аналіз цього визначення дозволяє виділити наступні ознаки завдатку:
а) як завдаток може передаватися грошова сума або рухоме майно. А враховуючи те, що відповідно до ст. 190 ЦК України майном є речі, а також майнові права та обов\’язки, закон допускає передачу в якості завдатку рухомих речей та майнових прав (важко уявити собі передачу в якості завдатку обов\’язків).
На практиці завдаток найчастіше передається у вигляді грошової суми. Майновий завдаток майже не зустрічається. Сума завдатку (вартість рухомого майна, що передається як завдаток) може бути будь-якою, однак вона обов\’язково має бути меншою, ніж загальна сума зобов\’язання (вартість рухомого майна, що передається за зобов\’язанням). В противному випадку така передача буде не передачею завдатку, а виконанням зобов\’язання;
б) завдатком може бути забезпечено лише зобов\’язання, що випливає з договору. Інакше кажучи, позадоговірні зобов\’язання (Підрозділ 2 Книги 5 ЦК) завдатком не забезпечуються;
в) завдаток виконує три основні функції:
– платіжну (завдаток видається в рахунок належних за договором платежів);
– підтверджувальну (передачею завдатку боржник підтверджує наявність основного зобов\’язання);
– забезпечувальну (встановлення негативних наслідків невиконання зобов\’язання, забезпеченого завдатком (див. ст. 571 та коментар до неї), гарантує виконання такого зобов\’язання).
Виділення платіжної функції завдатку викликало на практиці гостре питання про можливість забезпечення завдатком попередніх договорів (ст. 635 ЦК України), зокрема попередніх договорів, що укладаються з наміром укласти в майбутньому договір купівлі-продажу об\’єкту нерухомості. Оскільки попередній договір не передбачає оплати, часто виникає сумнів у можливості забезпечення його виконання завдатком (завдаток передається в рахунок належних за договором платежів). Судова практика на сьогодні йде по шляху визнання завдатком виключно суми, яка була сплачена після укладення договору з обов\’язковим дотриманням його форми. \”У тих випадках, коли сторони домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансовими і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися\” (Ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 26.02.2004 р.// \”Вісник Верховного Суду України\”, N 3, 2005 р.; Ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 21.06.2006 р.// \”Вісник Верховного Суду України\”, N 12, 2006 р.).
Разом з тим, таке забезпечення видається можливим за дотримання однієї з таких умов:
А) Визначаючи певну грошову суму, що передається для забезпечення виконання попереднього договору, не називати це завдатком (назвати, наприклад, просто \”забезпечення\” або \”забезпечувальні кошти\”. Цивільне право дозволяє застосування так званих непоіменованих конструкцій, які хоча і не передбачені законодавством, але не суперечать йому. Більш того, ч. 2 ст. 546 ЦК прямо встановлює, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов\’язання, крім врегульованих ЦК України. Отже, грошова сума, що передається за попереднім договором, по суті буде виконувати такі функції завдатку, як підтверджувальна та забезпечувальна, але не буде мати платіжної функції. Правда для цього в попередньому договорі необхідно буде передбачити і наслідки його невиконання з метою визначення долі такої грошової суми, оскільки напряму норми коментованої статті застосувати буде не можна.
Б) В попередньому договорі передбачити оплату суми завдатку (наприклад, в якості попередньої оплати за майбутнім договором купівлі-продажу) та встановити, що передана сума є завдатком.
Угода про завдаток має бути укладена в письмовій формі (див. ст. 547 та коментар до неї). В такій угоді повинно бути чітко визначено, що сума, яка передається в рахунок належних за договором платежів, є саме завдатком. В разі, якщо це не буде встановлено, сплачена сума буде вважатися авансом, тобто звичайною сумою попередньої оплати за договором, яка не виконує забезпечувальної функції, властивої завдатку. В разі невиконання зобов\’язання, по якому передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.
 
Також, можна додати наступне.
 
Завдаток відповідно до ст. 546 ЦК визнається одним з традиційних видів забезпечення виконання зобов\’язань. Із визначення завдатку, закріпленого в статті, що коментується, можна вивести його характерні риси:
по-перше, завдатком можуть забезпечуватися тільки зобов\’язання, що виникають із договорів. Відповідно він не може використовуватися для забезпечення деліктних зобов\’язань, зобов\’язань, що виникають внаслідок безпідставного збагачення, та деяких інших;
по-друге, завдатком може бути забезпечене тільки виконання грошового зобов\’язання. Цей висновок випливає із положення, що завдаток видається відповідній стороні в договірному зобов\’язанні в рахунок належних з неї платежів.
Новелою цивілістичної доктрини України є визнання завдатком не тільки грошової суми, але й рухомого майна. Статтею 195 ЦК 1963 року передбачалось, що завдатком могла бути тільки грошова сума, адже таке положення було традиційним ще з доби дореволюційного права.
В залежності від предмета (форми) завдатку нині можна виділити два види завдатку: грошовий та майновий.
Згідно змісту частини першої ст. 570 ЦК нерухоме майно виступати в якості завдатку не може.
ЦК прямо закріплює три основні функції завдатку, а саме:
платіжна, оскільки видається в рахунок належних платежів. Наприклад, якщо покупець при придбанні телевізора вартістю 500 гривень передав продавцю 100 гривень завдатку, то йому належить доплатити в майбутньому ще 400 гривень;
доказова, оскільки підтверджує факт укладення договору (факт виникнення договірного зобов\’язання). Це позначає, що, якщо сторонами не заперечується факт видачі (отримання) завдатку, а також якщо це і заперечується, але даний факт підтверджується доказами, договір вважається укладеним. З іншого боку, якщо договором передбачена сплата однією з сторін завдатку, то він вважається укладеним лише після виконання відповідним контрагентом свого обов\’язку;
забезпечувальна, полягає в тому, що сторони додатково пов\’язані гарантією. Якщо сторона, яка передає завдаток, ухиляється від виконання договору, вона втрачає завдаток; а при порушенні зобов\’язання стороною, яка отримала завдаток, вона зобов\’язана повернути його іншій стороні в подвійному розмірі (докладніше щодо цієї функції див. ст. 571 ЦК та коментар до неї.)
Угода про завдаток згідно норм ст. 547 ЦК повинна вчинятися у письмовій формі під страхом визнання її нікчемною (докладніше див. коментар до вказаної статті ЦК.)
Завдаток за своєю суттю є двостороннім у тому розумінні, що він опосередковує відносини тільки боржника та кредитора. Можливість надання завдатку третьою особою, яка не приймає участі в основному зобов\’язанні, законодавче не передбачена. Такі дії третьої особи слід кваліфікувати як заклад, а саму цю особу — вважати майновим поручителем (ст. 583 ЦК).
Новим положенням цивільного законодавства (порівняно із ЦК 1963 р.) є доповнення правового регулювання завдатку положенням, яке визначає долю грошової суми, яка передана боржником кредитору, коли є сумніви відносно того, чи є сплачена сума завдатком (зокрема, внаслідок недотримання правил про просту письмову форму угоди про завдаток). У цьому випадку внесена грошова сума визнається авансом.
Аванс — це певна грошова сума або інші цінності, які боржник передає кредитору у рахунок майбутніх платежів (ч.2 ст. 570 ЦК). Аванс, як і завдаток, є доказом, який посвідчує факт наявності зобов\’язання (доказова функція), а також зараховується в рахунок майбутніх платежів (платіжна функція), але не може бути визнаним одним із способів забезпечення виконання зобов\’язання. Сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення практично у всіх випадках невиконання договору, а сторона, яка отримала аванс, ні за яких умов не може бути зобов\’язана до його повернення у більшому розмірі.
Для того, щоб сплачена сума визнавалася завдатком, необхідно прямо вказувати про це в договорі. В протилежному випадку отримана кредитором від боржника сума вважається авансом.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code