Науково-практичний коментар до ст. 598 Цивільного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 598 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 598 Цивільного кодексу України

Стаття 598. Підстави припинення зобов\’язання
 
1. Зобов\’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
2. Припинення зобов\’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
 
Коментар:
 
Припинення зобов\’язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов\’язання розуміють припинення правового зв\’язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов\’язків, що становлять зміст зобов\’язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов\’язанні дій, а боржник звільняється від обов\’язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.
Припинення зобов\’язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов\’язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов\’язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов\’язань можна поділити на договірні та законні. Договірні підстави визначаються добровільно суб\’єктами цивільних правовідносин в договорах. Сторони є вільними у виборі будь-яких підстав припинення їх зобов\’язань, в тому числі домовитися про можливість припинення зобов\’язання в односторонньому порядку за бажанням будь-якої сторони.
Законні підстави припинення зобов\’язань в свою чергу можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні підстави припинення зобов\’язань визначені у Главі 50 ЦКУ, до них відносяться виконання, передання відступного, зарахування, новація, неможливість виконання, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін. Загальні підстави припинення зобов\’язань стосуються будь-яких цивільно-правових зобов\’язань, якщо дотримуються умови їх настання.
Спеціальні умови припинення зобов\’язань містяться у главах ЦК, присвячених регулюванню окремих видів зобов\’язань. Так ст. 559 ЦКУ встановлює спеціальні випадки припинення поруки. Частина 3 ст. 1126 ЦКУ передбачає підстави припинення договору комерційної концесії, а стаття 1149 ЦКУ – підстави припинення зобов\’язання у зв\’язку з публічною обіцянкою винагороди тощо.
Частина 2 коментованої статті встановлює, що зобов\’язання може припинятися також на вимогу однієї із його сторін, але виключно у випадках, встановлених договором або законом. Законодавчі норми, які надають право стороні зобов\’язання в односторонньому порядку вимагати його припинення, містяться в Цивільному кодексі, а також в інших актах цивільного законодавства. В якості прикладу можна навести ст. 773 ЦК, яка надає наймодавцеві право вимагати розірвання договору найму та відшкодування збитків в разі, якщо наймач користується річчю не за призначенням або з порушенням умов договору найму.
Крім того, сторони вправі визначити додаткові умови одностороннього припинення зобов\’язання в договорі. Порядок одностороннього припинення господарського зобов\’язання визначається у статті 188 Господарського кодексу України.
 
Додатково слід зауважити таке.
 
Стаття, що коментується, як і інші норми гл. 50 ЦК, поширюється на усі види зобов\’язань, незалежно від підстав їхнього виникнення, тобто норми цієї глави є загальними стосовно зобов\’язань з договорів, унаслідок заподіяння шкоди та ін. позадоговірних зобов\’язань. Слід зазначити, що додаткові підстави для припинення зобов\’язань містяться в главах про окремі види зобов\’язань, у тому числі договорів. Ці ж питання регулюються і за межами ЦК — іншими законами й правовими актами.
Припинення — остання стадія існування зобов\’язання, із завершенням якої первісний юридичний зв\’язок між сторонами, виражений у конкретному зобов\’язанні, утрачається. Це поняття яке охоплює, як випадки, коли припинення здійснюється за волею сторін (наприклад, за домовленістю сторін — ст. 604 ЦК), так і підстави, які не залежать від волі сторін (припинення зобов\’язання смертю фізичної особи — ст. 608 ЦК). Припинення зобов\’язання не виключає того, що в прямому зв\’язку з ним між сторонами виникає нове зобов\’язання, ціль якого за загальним правилом — усунути виниклий дисбаланс у взаєминах сторін (див. Главу 83 ЦК).
Стаття, що коментується, розрізняє два види припинення зобов\’язань: повне і часткове. Перше може мати місце при будь-якому зобов\’язанні, у той час як часткове — лише в окремих випадках. Наприклад, у договорі постачання передбачена доставка товарів на склад покупця транспортом постачальника. Тим самим у наявності два зобов\’язання постачальника: по-перше, передати, по-друге, доставити. Якщо сторони прийдуть до згоди, згідно якої умова про доставку буде замінено передачею товару безпосередньо на складі постачальника («самовивозом»), з первісного зобов\’язання збережеться тільки це зобов\’язання. Частина 2 статті, що коментується, передбачає можливість припинення зобов\’язань на вимогу однієї із сторін. Однак необхідною умовою для цього є визначеність в законі підстав для однобічного припинення зобов\’язання. Згідно зі ст. 615 ЦК у разі порушення зобов\’язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов\’язання, якщо це встановлено договором або законом (наприклад, п. 4 ч.І ст. 708 ЦК — у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов\’язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми). Внаслідок односторонньої відмови від зобов\’язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов\’язання або воно припиняється. Право сторін стосовно до припинення повністю або частково договірних зобов\’язань виражається в принципі «воля договорів» (див. ст. 627 ЦК і коментар до неї), що не виключає можливості встановлення в законі заборони припиняти визначені зобов\’язання за згодою сторін. Отже, ця заборона відноситься і до його часткового припинення (наприклад, у відношенні припинення виплати відсотків).
Стаття, що коментується, містить відкритий перелік підстав припинення зобов\’язання. Зокрема, такі додаткові підстави виділяються в главах, присвячених окремим видам договорів. Наприклад, ст. 1008 ЦК передбачене припинення договору доручення, крім іншого, у випадку, визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім. Крім того, і сторонам надана можливість у момент укладення договору доповнити зазначений перелік підстав для однобічного розірвання. Частина друга статті, що коментується, охоплює дві ситуації припинення договору з волі однієї зі сторін. При першій воля сторони має потребу в санкції з боку суду. Друга ситуація зв\’язана з визнанням за стороною права відмовитися від виконання зобов\’язання і тим самим самостійно припинити зобов\’язання. Розходження між зазначеними ситуаціями виявляються, крім іншого, у визначенні часу, з якого зобов\’язання визнається припиненим: з моменту винесення рішення — при першій ситуації і з моменту, коли контрагенту стало відомо про відмовлення сторони від виконання, — при другій.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code