Науково-практичний коментар до ст. 609 Цивільного кодексу України

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК учасники юридичної особи або орган юридичної особи, уповноважений на це установчими документами, не обмежені законом в прийнятті рішення про ліквідацію юридичної особи. Рішення про ліквідацію юридичної особи може прийняти також суд відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК. Наявність зобов\’язань у юридичної особи не є перешкодою для прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи.

Ліквідація юридичної особи припиняє всі зобов\’язання з участю цієї особи: як ті, де вона є кредитором/так і ті,де вона є боржником. Іноді в актах законодавства спеціально зазначається на те, що зобов\’язання відповідного виду припиняються у разі ліквідації юридичної особи. Стосовно, наприклад, договору найму необхідність в формулюванні такого спеціального правила (ч. 2 ст. 781 ЦК) виникла у зв\’язку з тим, що в цьому правовому інституті встановлено правонаступництво при зміні власника речі, переданої в найм (ст. 770 ЦК).

На виняток із наведеного загального правила правонаступництво при ліквідації юридичної особи може передбачатись будь-якими нормативно-правовими актами, що названі у ст. 4 ЦК, за умови, що вони видані в межах повноважень, які надані відповідному державному органові. Лише індивідуальними правовими актами правонаступництво при ліквідації юридичної особи встановлюватись не може(наприклад, актом про ліквідацію даної юридичної особи).Труднощі виникають при кваліфікації статутів юридичних осіб, що затверджуються державними органами, яким надане повноваження видавати нормативно-правові акти. За логікою речей, статути, затверджені такими органами, є індивідуальними актами. Однак у разі, коли вони затверджуються Президентом України, Кабінетом Міністрів, центральними органами виконавчої влади, вони вносяться до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, ау відповідних випадках — підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції. Очевидно, у судовій практиці це і буде вирішальним аргументом на користь визнання статутів юридичних осіб, що затверджуються державними органами, яким надано повноваження видавати нормативні акти-цивільного права, нормативно-правовими актами.

Отже, рішенням про ліквідацію юридичної особи не може бути призначено юридичну особу-правонаступника. Але, виходячи із визнання України правовою державою (ст. 1 Конституції України) та принципів справедливості, добросовісності і розумності, слід визнати неприпустимою ліквідацію юридичної особи, що є органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, без призначення правонаступника у частині зобов\’язань, що виникають з приводу видання правових актів, що порушують права громадян і юридичних осіб, незаконних дій або бездіяльності таких органів або їх посадових осіб. Якщо актом про ліквідацію такої юридичної особи правонаступника не призначено, він має бути визначений відповідно до повноважень, які належали юридичної особі, що ліквідована, та віднесені до компетенції правонаступника.

Правонаступництво при ліквідації юридичної особи передбачено ч. 2 ст. 758 ЦК: якщо у результаті ліквідації юридичної особи-набувача за договором довічного утримання (догляду) майно перейшло до засновника (учасника) цієї юридичної особи, до останнього переходять права та обов\’язки набувача за таким договором.

Правонаступництво при ліквідації юридичної особи повинне наступати у разі, якщо ліквідується юридична особа,що є боржником у зобов\’язанні відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров\’я або смертю(ст. 1205 ЦК). Правонаступництво в цих зобов\’язаннях здійснюється шляхом капіталізації коштів боржника, що ліквідується, з метою здійснення періодичних платежів на користь потерпілого (кредитора). Але порядок здійснення капіталізації не встановлено ні законом, ні іншими нормативно-правовими актами. А покладення рішенням суду запозовом потерпілого на ліквідаційну комісію обов\’язку здійснити капіталізацію коштів за відсутності таких коштіву юридичної особи, що ліквідується (абзац другий ч. 2 ст.1205 ЦК), є юридично некоректним правилом, таким, щоне може бути виконане. Тлумачити його як таке, що встановлює цивільно-правовий обов\’язок членів ліквідаційної комісії за рахунок власного майна здійснити капіталізацію, підстав немає. Іншого майна (за відсутності майна у юридичної особи, що ліквідується), яким ліквідаційна комісія має право розпоряджатися, немає.

На підставі ст. 609 ЦК зобов\’язання припиняються вмомент ліквідації юридичної особи. Таким є момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення юридичної особи (ч. 2 ст. 104 ЦК). Цей запис вноситься відповідно до ст. 36 Закону \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців\”).

Права юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про її ліквідацію, здійснюються в процедурі ліквідації. При цьому можливі такі варіанти здійснення прав кредиторів у цивільно-правових зобов\’язаннях: 1) відступлення права вимоги третім особам за плату (безоплатне передання таких прав може тягти негативні наслідки у податкових правовідносинах юридичної особи, що ліквідується); 2) пред\’явлення вимог до боржників. Якщо рішення про ліквідацію приймається засновниками юридичної особи, то вони можуть встановити такий строк ліквідації юридичної особи,який буде достатнім для примусового здійснення прав. Якщо ж рішення про ліквідацію приймає суд, то він і встановлює строк і порядок роботи ліквідаційної комісії (ч. 5 ст. 38 Закону \”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців\”), що може утруднити примусову реалізацію майнових прав юридичної особи, що ліквідується.

В зв\’язку з ліквідацією юридичної особи її кредитори,що отримали відомості про прийняте рішення щодо ліквідації із публікації про ліквідацію або із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців чи інших джерел, мають право на свій вибір вимагати припинення або дострокового виконання зобов\’язання (ч. ст. 107 ЦК). Вимога про припинення зобов\’язання може бути пред\’явлена в суді. Але пред\’явлення лише такої вимоги позбавлене сенсу, оскільки припинення юридичної особи-боржника тягне за собою припинення і зобов\’язання. Сенс у такому позові з\’являється, якщо він доповнюється вимогою про застосування наслідків припинення зобов\’язання. Ця вимога може випливати не тільки із зобов\’язання, що припиняється, а і з пов\’язаного з ним зустрічного зобов\’язання,якщо воно було виконане повністю або частково. Застосовувати при цьому за аналогією ст. 653 ЦК, що встановлює правові наслідки розірвання договору, було б неправильним.

Вимога про дострокове виконання зобов\’язання має бути виконана юридичною особою, що ліквідується, за наявності такої можливості. Якщо ж при належній дбайливості, яку виявила юридична особа, що ліквідується, з метою дострокового виконання зобов\’язання, воно не було виконане у зв\’язку з відсутністю можливості, ця особа не може відповідати за невиконання вимоги про дострокове виконання зобов\’язання.