Науково-практичний коментар до ст. 610 Цивільного кодексу України | Адвокат Прокопенко Вадим, г. Киев

Науково-практичний коментар до ст. 610 Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 610 Цивільного кодексу України

Стаття 610. Порушення зобов\’язання
 
1. Порушенням зобов\’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов\’язання (неналежне виконання).
 
Коментар:
Порушення зобов\’язання в кінцевому рахунку завжди є правопорушенням, порушенням об\’єктивного права. Порушення боржником обов\’язків, що випливають із законодавства, є прямим правопорушенням. Порушення боржником умов, погоджених сторонами в договорі, є цивільним правопорушенням у кінцевому підсумку, оскільки ст. 629 ЦК встановлює, що договір є обов\’язковим для виконання його сторонами. Непрямо порушує право і недотримання звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться оскільки вони є обов\’язковими в силу вказівки закону (ст. 526 ЦК).
Правопорушення — це дія чи бездіяльність, що прямо або в кінцевому підсумку суперечить законодавству. Вказівка при цьому на законодавство не повинне розцінюватися як невиправданий ухил в сторону позитивізму, оскільки \”людський вигляд\” актам законодавства надається положеннями Конституції про права людини, відповідними міжнародно-правовими актами, що є обов\’язковими для України. Крім того, принципи добросовісності, справедливості та розумності закріплюються і як загальні принципи цивільного права, і як принципи, на яких мають грунтуватись зобов\’язання (п. 6 ст. 3; ч. З ст. 509 ЦК).
Правопорушення як дія чи бездіяльність має одну-єдину ознаку, якою є протиправність. Проте в теорії одностайно стверджується, що правопорушенню притаманні ознаки наявності вини, заподіяння шкоди. Вказується і на те, що правопорушення тягне юридичну відповідальність. В одній з новітніх робіт найвизначніший теоретик права на пострадянському просторі С.С. Алексєєв уточнює, що така сукупність ознак притаманна правопорушенню як підставі відповідальності. Але ж правопорушення не завжди є підставою відповідальності. Тому йому не обов\’язково повинні бути притаманні ознаки вини і заподіяння шкідливих наслідків. Таким чином, при першому наближенні завжди повинен фіксуватися тільки факт цивільного правопорушення. Потім визначаються його шкідливі наслідки. Якщо вони є, встановлюється наявність причинного зв\’язку між цивільним правопорушенням і шкідливими наслідками, що виникли. Якщо такі обставини встановлені, можливе пред\’явлення відповідної вимоги до боржника, у тому числі в суді. При розгляді справи в суді боржнику надається можливість доказувати, що його вина в допущеному порушенні зобов\’язання і шкідливих наслідках, які виникли, відсутня. Доведеність відсутності вини виключає, за загальним правилом, відповідальність боржника, хоча об\’єктивно він припустився порушення.
Порушення зобов\’язання виявляється в його невиконанні чи неналежному виконанні. Невиконання зобов\’язання належить визначити як такі дії чи бездіяльність сторони зобов\’язання, внаслідок яких зобов\’язання не виконане ні повністю, ні в частині. При виконанні зобов\’язання в частині, якщо це допускається в силу законодавства, договору чи вимог, що звичайно ставляться, або якщо кредитор прийняв виконання, належно посвідчив його і не пред\’явив до боржника вимоги з приводу неналежного виконання, має місце часткове невиконання. Неналежне виконання може проявлятися в недотриманні боржником інших численних вимог до виконання зобов\’язання, що встановлюються актами цивільного законодавства або договором.
Чинне цивільне законодавство, за загальним правилом, не передбачає чіткого розмежування понять невиконання і неналежного виконання і не надає такому розмежуванню істотного значення. Спроба чітко розмежувати поняття, що розглядаються, і наслідки невиконання зобов\’язання, з одного боку, і неналежного виконання зобов\’язання, — з іншого, була здійснена в проекті нового Цивільного кодексу, але вона виявилася невдалою і не була відображена в Цивільному кодексі, прийнятому Верховною Радою.
Факт неналежного виконання повинен бути посвідчений відповідно до встановлених законодавством вимог. Порушення цих вимог, хоча б вони і були чисто формальними, може означати, що документи, що засвідчують факт неналежного виконання, втрачають доказову силу. Спеціальними нормами на кредитора покладається обов\’язок вчинити й інші дії у випадку неналежного виконання зобов\’язання. 
 
Загальні положення про зобов\’язання не містять правила про те, що юридична особа чи фізична особа-суб\’єкт підприємницької діяльності вважається такою, що порушила зобов\’язання, якщо порушення допустили його працівники. Якщо юридична особа визнається суб\’єктом цивільного права, якщо вона може набувати цивільних прав і приймати на себе цивільні обов\’язки, якщо, за загальним правилом, будь-який боржник вправі не тільки доручити виконання робіт, що випливають з договору, третій особі, але і взагалі покласти виконання зобов\’язання на третю особу (ст. 628 ЦК), він (боржник) має право наймати працівників для виконання робіт з метою виконання зобов\’язання, залишаючись відповідальним перед кредитором за належне виконання зобов\’язання. Тому покладення на боржника відповідальності за неналежне виконання відповідних робіт працівниками, фізичними особами, що уклали з боржником договори підряду, юридичними особами, яким були доручені відповідні обов\’язки, логічно випливає з прийняття юридичною особою цивільно-правових обов\’язків на підставі договору і не вимагає застосування за аналогією ст. 1172 ЦК.
Загальні положення про зобов\’язання не використовують категорії необхідної оборони та крайньої необхідності. Тому боржник, який не виконав зобов\’язання, що звичайно визначається як договірне, або виконав його неналежним чином, не може посилатися на відсутність ознаки протиправності в його поведінці, оскільки він діяв у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності. Застосування за аналогією в таких випадках ст. 1171 ЦК, а тим більше — ст, 36 чи 39 КК, було б зовсім невиправданим. Крайня необхідність взагалі не виключає цивільно-правове порушення. Що стосується необхідної оборони, то вона допускає заподіяння шкоди тільки правопорушнику, а не третім особам (ст. 36 КК). Тому категорії необхідної оборони та крайньої необхідності до існуючого договірного зобов\’язання не можуть застосовуватися. Якщо навіть боржник заподіяв збитки кредитору в стані необхідної оборони, такі дії виходять за межі існуючого між ними зобов\’язання. Частина п\’ята ст. 55 Конституції (\”кожний має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань\”) також не може бути підставою для звільнення громадян від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов\’язання, оскільки вона надає право на захист не забороненими законом способами, а одностороння відмова від виконання зобов\’язання, як правило, заборонена (ст. 525 ЦК).
Правильне встановлення цивільно-правового обов\’язку, який порушений, дозволяє у відповідних випадках кваліфікувати охоронні правовідносини, що виникли із факту порушення. Якщо порушений обов\’язок, що входить до змісту існуючого між сторонами зобов\’язання, то й охоронні правовідносини не виходять за межі цього зобов\’язання. До них застосовуються норми про відповідальність, що встановлені відповідним інститутом цивільного права, а також ст. 610-625 ЦК. Якщо ж за наявності між сторонами зобов\’язання одна з його сторін вчинила порушення, що виходить за межі зобов\’язання, виникають охоронні правовідносини, що регулюються нормами глави 82 ЦК \”Відшкодування шкоди\”. Покажемо це на прикладах.
Відповідно до ст: 841 ЦК на підрядника покладається обов\’язок вжити всіх заходів до забезпечення збереження ввіреного йому замовником майна. Цей обов\’язок перед замовником підрядник несе й у тому випадку, коли він залучив до виконання роботи субпідрядників. Якщо, наприклад, субпідрядник припустився порушення правил пожежної безпеки, у результаті якого майно, передане замовником підряднику для виконання передбаченої договором роботи, згоріло (було знищене), то наступають такі правові наслідки. Якби на підрядника зазначений обов\’язок не покладався ні законодавством, ні договором, замовник за викладених обставин повинен був би пред\’явити претензію і позов безпосередньо до субпідрядника на підставі ст. 1166 ЦК. За наявності вказівки в ст. 841 ЦК на обов\’язок підрядника вжити усіх заходів до забезпечення збереження ввіреного йому замовником майна, застосування ст. 1166 ЦК є неможливим. Це — істотно, оскільки один відповідач може бути здатним нести цивільно-правову відповідальність у вигляді відшкодування збитків, а другий — ні (через відсутність майна).
В інших випадках за наявності між сторонами зобов\’язання одна з його сторін може вчинити порушення, що виходить за його межі і тому підпадає під дію норм інституту зобов\’язань, що виникають унаслідок заподіяння шкоди. Так, відносини щодо відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженням майна відправника вантажу (не вантажу, аіншого майна) внаслідок порушення водієм правил дорожнього руху, виходять за межі зобов\’язання щодо автомобільного перевезення (зобов\’язання щодо організації перевезень; зобов\’язання, що випливає з плану перевезень) і регулюються правовими нормами інституту зобов\’язань, щовиникають унаслідок заподіяння шкоди.
Зустрічаються випадки, коли розмежування охоронних правовідносин у рамках існуючого зобов\’язання і зобов\’язань, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, викликає більш істотну складність. Так, в обґрунтування позовних вимог про відшкодування шкоди, які пред\’явив замовник книжкової продукції до друкарні, було зазначено на ту обставину,що підрядник складаючи розрахунок потреби в папері, який повинен був поставити замовник, умисно значно завищив потребу в папері, а згодом привласнив зайву кількість паперу, подавши звіт, відповідно до якого весь папір був нібито витрачений на виконання замовлення. В даному випадку підрядник вчинив умисні дії, спрямовані на присвоєння декількох тонн паперу (склав неправильний розрахунок, вніс завідомо неправдиві відомості в звіт про витрату паперу, наданого замовником, привласнив папір). Ці дії виходять замежі підрядного зобов\’язання. Тому друкарня повинна нести відповідальність за вчинені правопорушення на підставі ст.1166 ЦК. Було б неправильним застосовувати до відносин,що виникли, ст. 840 ЦК, відповідно до якої на підрядника покладається обов\’язок повернути залишок матеріалів, наданих замовником. Застосування цього правила не дає можливості кваліфікувати дії підрядника як правопорушення та стягнути з нього не тільки вартість паперу, але й іншу заподіяну цим порушенням шкоду. Неправильна кваліфікація правовідносин і юридичних фактів і взагалі є недопустимою, хоча б вона і не впливала на зміст і обсяг прав, обов\’язків і відповідальності суб\’єктів.
У силу спеціальної норми ст. 17 Закону \”Про захист прав споживачів\” у разі продажу товару, що містить конструктивні, виробничі, рецептурні та інші недоліки, наступне заподіяння шкоди цим товаром тягне виникнення зобов\’язання, на яке поширюється дія глави 82 Цивільного кодексу. Законодавець виходить з того, що при цьому шкідливі наслідки настають унаслідок порушення, що виходить за межі зобов\’язання купівлі-продажу. Разом з тим інші вимоги, право на які виникає у покупця в зв\’язку з продажем товарів неналежної якості (ст. 234 ЦК), покупець вправі пред\’явити в рамках зобов\’язання купівлі-продажу. При цьому в межах досить тривалих строків (ст. 680 ЦК) покупцю надається можливість виявити недоліки в проданому товарі, довести,  що виконання, спочатку прийнятеним як належне, є неналежним, і висунути вимоги, що випливають з факту неналежного виконання зобов\’язання купівлі-продажу.
Закон \”Про електроенергетику\” та підзаконні акти, що регулюють відносини з приводу постачання електроенергією, не розмежовують протиправних дій споживачів, що кваліфікуються як порушення зобов\’язання про постачання електроенергії (користування електроенергією), і як порушення, що є підставою зобов\’язань, які виникають із заподіяння шкоди. Тим часом, таке розмежування доцільно було б проводити. П. 42 Правил користування електричною енергією для населення, п. 11 Типового договору на користування електричною енергією, п. 4.6 Правил користування електричною енергією покладають на споживача електроенергії надзвичайно широке коло обов\’язків. Усяке порушення споживачем, який перебуває в цивільно-правовому зобов\’язанні з енергопостачальною організацією, правил користування електроенергією, в тому числі розкрадання електроенергії, відповідно до названих нормативно-правових актів слід кваліфікувати як порушення цього зобов\’язання. І лише розкрадання електроенергії особою, яка не перебуває в зобов\’язанні зенергопостачальною організацією, тягне виникнення зобов\’язання із заподіяння шкоди.
Цивільному праву України відома правова конструкція відшкодування збитків при відсутності правопорушення. Ст. 32 Закону \”Про оренду землі\”  надає орендарям право на розірвання договору за певних умов. Якщо причиною цього не є порушення орендодавцем зобов\’язання, на орендаря покладається обов\’язок відшкодувати орендодавцю упущену вигоду в розмірі суми орендної плати за 6 місяців (у відповідних випадках — за 12 місяців) з моменту укладення договору. Міліції надане право безперешкодно використовувати транспортні засоби, що належать юридичним і фізичним особам (за встановленими винятками) для передбачених законом цілей, але при цьому громадянам повинні бути відшкодовані збитки (ч. 26 ст. 11 Закону \”Про міліцію\”). Подібне право надане Службі безпеки, але з обов\’язком (у разі використання права) відшкодувати збитки юридичним і фізичним особам — власникам транспортних засобів (ч. 6 ст. 25 Закону \”Про Службу безпеки України\”). 
Підсумовуючи зазначимо, що коментована стаття надає визначення порушення зобов\’язання, яке буває двох видів. По-перше, це невиконання зобов\’язання. Про невиконання зобов\’язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов\’язання. Тобто не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо, або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов\’язання мають утримуватися (наприклад, боржник відмовляється сплатити вартість речі кредиторові або використовує річ, передану кредитором в оренду не за її призначенням, тощо). Другим випадком порушення зобов\’язання є його неналежне виконання. Неналежне виконання визначається коментованою статтею як порушення умов, визначених змістом зобов\’язання. Поняття належного виконання зобов\’язання надається ст. 526 ЦК. В разі невідповідності виконання зобов\’язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов\’язання.
 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code