Науково-практичний коментар до ст. 611 Цивільного кодексу України

 

1. У разі порушення зобов\’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов\’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов\’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов\’язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

 

Коментар:

 

Законодавець прагне уникнути відповіді на питання про зміст поняття відповідальності за порушення зобов\’язання. Тому у назві глави 51 ЦК він зазначає і на правові наслідки порушення зобов\’язання, і на відповідальність за порушення зобов\’язання. В ст. 611 ЦК використовується поняття \”правові наслідки порушення зобов\’язання\”. Таким чином, залишається без відповіді питання про те, які ж із цих наслідків належать до категорії відповідальності. Господарський кодекс всі правові наслідки порушення зобов\’язання відносить до відповідальності, називає їх господарськими санкціями (ст. 216, 217). Із ст. 554 ЦК випливає розуміння відповідальності як обов\’язків боржника. Нарешті, щодо визначення майна, на яке може бути звернене стягнення на підставі виконавчого документа, також вживається формулювання \”особа відповідає\” (наприклад, ч. 2 ст. 96 ЦК).

У випадках, передбачених договором або законом, порушення боржником зобов\’язання дає кредиторові право наодносторонню відмову від зобов\’язання. В цьому формулюванні зачіпається складний комплекс проблем, що детально аналізується в коментарі до ст. 615 і 651 ЦК.

Наслідком порушення зобов\’язання може бути зміна умов останнього. Як раз так належить тлумачити п. 2 ст.611 ЦК. Але ж наведене формулювання охоплює лише частину випадків зміни зобов\’язання: коли порушення боржником зобов\’язання тягне за собою зміну цього ж зобов\’язання. Значно частіше зустрічаються такі ситуації, коли порушення боржником зобов\’язання безпосередньо чи опосередковано тягне за собою зміну іншого (зустрічного) зобов\’язання, що грунтується на тому ж договорі. Зміна умов зобов\’язання може здійснюватись шляхом внесення зміндо договору. Див. про це коментар до ст. 651, 652 ЦК. Можлива і безпосередня зміна зобов\’язання внаслідок порушення цього зобов\’язання чи пов\’язаного з ним зобов\’язання, яке входить до змісту одних і тих же зобов\’язальних правовідносин.

Прострочення кредитора є не що інше як порушення боржником зобов\’язання, що впливає на інше зобов\’язання, яке є частиною тих же зобов\’язальних правовідносин. В силу ч. 2 ст. 613 ЦК прострочення боржником виконання зобов\’язання породжує право на відстрочення виконання на користь цього боржника в іншому зобов\’язанні, що входить до складу одних і тих же зобов\’язальних правовідносин, на час прострочення виконання в першому зобов\’язанні.

Якщо покупець як боржник порушив своє зобов\’язання — не оплатив раніше передану йому партію товару, продавцеві як боржникові у зобов\’язанні, що складає єдині зобов\’язальні правовідносини з першим зобов\’язанням, надається право зупинити передання нової партії товару, передбаченої договором (ч. 5 ст. 692 ЦК). В цьому випадку порушення покупцем зобов\’язання породжує зміни в іншому зобов\’язанні, в якому боржником є продавець.

Суттєвим є те, що ст. 611 ЦК передбачає відшкодування моральної шкоди у випадках, встановлених законом або договором. Це дає відповідь на запитання, чи завжди при порушенні зобов\’язання можливе відшкодування моральної шкоди. Із ст. 611 ЦК випливає така відповідь: не завжди, а тільки у випадках, коли таке передбачено законом або договором. При цьому ст. 611 ЦК не слід тлумачити так, що вона відсилає до ст. 16 ЦК, яка серед способів захисту права називає відшкодування моральної (немайно-вої) шкоди. Слід погодитись з тим, що спеціальна норма п. 4 ст. 611 ЦК не може відсилати до норми загальної (п. 9 ч. 1 ст. 16 ЦК). В іншому випадку не виключається створення зачарованого кола, коли одна правова норма відсилає до іншої, а інша формулює зворотне відсилання.

Що стосується ст. 1167 ЦК, то вона не може поширюватись на випадки, коли моральна шкода завдається порушенням зобов\’язання.

Відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, невідчужуваними і не можуть бути предметом зобов\’язання. Отже, порушенням зобов\’язань безпосередньо особисті немайнові права не зачіпаються. Але можливе опосередковане заподіяння моральної шкоди, яка повинна відшкодовуватися при її наявності завжди, якщо це передбачено правовими нормами, що поширюються на відповідний вид зобов\’язань. Під такими правовими нормами треба розуміти саме положення спеціальних законів, що і відображено в постанові Пленуму Верховного Суду України \”Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди\” [373] і в роз\’ясненні Вищого арбітражного суду \”Про деякі питання практики вирішення спорів, пов\’язаних з відшкодуванням моральної шкоди\” [381]. Однак у науковій літературі вказівка Верховного Суду про допустимість стягнення моральної шкоди при порушенні зобов\’язань лише у випадках, передбачених спеціальними законами, піддана необгрунтованій критиці (див. Цивільне право України. Підручник. У двох книгах. Книга друга. — К.: Юрінком Інтер, 2002, с. 561).

Можливість поширення ст. 1167 ЦК на договірні зобов\’язання обґрунтовується тим, що заподіянням моральної шкоди порушуються абсолютні права, адекватний захист яких здійснюється в рамках недоговірних зобов\’язань. Проте ж і відшкодування збитків у рамках договірних зобов\’язань на підставі ст. 22 та 623 ЦК покликане, зокрема, охороняти абсолютні (речові) права, що виявилися в кінцевому підсумку порушеними внаслідок порушення заснованого на договорі зобов\’язання. Виходячи зі структури чинного Цивільного кодексу, положення його глави 82 \”Відшкодування шкоди\” не можуть застосовуватися до відносин, що виникли з порушення договірного зобов\’язання, і у випадках, коли порушення договірного зобов\’язання в кінцевому підсумку тягне порушення абсолютних (майнових або немайнових) прав.

Спеціальні норми, що встановлюють цивільно-правову відповідальність у вигляді відшкодування моральної(немайнової) шкоди, є численними. Це — ст. 39, 200, 225,226, 230-233, 276, 298, 332, 386, 393, 700, 1076, 1167 ЦК.Правила про відшкодування моральної шкоди, які поширюються на відповідні види зобов\’язань, встановлені п. \”а\”ч. 2 ст. 52 Закону \”Про авторське право та суміжні права\”[128], ст. 49 Закону \”Про інформацію\” [50] п. \”у\” ч. 4 ст.53 Закону \”Про охорону прав на сорти рослин\” [137]. Невиключається повністю поширення на зобов\’язання ст. 280ЦК. Водночас немає підстав поширювати на зобов\’язання положення про відшкодування моральної шкоди, встановлені ст. 47 Закону \”Про телебачення і радіомовлення\” [60],ст. 33 Закону \”Про інформаційні агентства\” [67].

Належить також враховувати, що судова практика визнає за можливе відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням зобов\’язань, що підпадають під дію Закону \”Про захист прав споживачів\” [57] (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду \”Про судову практику в справах провідшкодування моральної (немайнової) шкоди\” [373]), а також законів \”Про телекомунікації\” [154] і \”Про поштовийзв\’язок\” [131]. При цьому суди не визнають можливим застосування до таких зобов\’язань ст. 1167 ЦК, оскільки вона на договірні зобов\’язання не поширюється, а вважають, що право на відшкодування моральної шкоди \”випливає\” з наступних положень законів: 1) \”При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди\” (частина друга ст. 24 Закону \”Про захист прав споживачів\”); 2) \”Питання відшкодування завданих споживачеві фактичних збитків, моральної шкоди, втраченої вигоди через неналежне виконання оператором, провайдером комунікацій обов\’язків за договором про надання телекомунікаційних послуг вирішується в судовому порядку\” (ч. З ст. 40 Закону \”Про телекомунікації\”; 3) \”В разі незгоди споживача послуг зв\’язку з визначеним цією статтею розміром відшкодування питання відшкодування завданих йому фактичних збитків, моральної шкоди, втраченої вигоди через неналежне виконання операторами зв\’язку своїх зобов\’язань, а також інші спори…розглядаються судом…\” (частина п\’ята ст. 18 Закону \”Про поштовий зв\’язок\”).

Практика тлумачення та застосування наведених положень законів є суттєвою для пошуку відповіді на загальне питання про те, в яких межах із тексту нормативного акту можна виводити норму певної галузі права, стверджуючи, що відповідний висновок \”випливає\” із такого тексту. Положення, що сформульоване в ст. 24 Закону \”Про захист прав споживачів\”, близьке за змістом до багатьох положень законів, що надають суду певне право та тлумачаться як такі, що одночасно формулюють норми цивільного процесуального і матеріального (цивільного) права. У ст. 40 Закону \”Про телекомунікації\” встановлюється судовий порядок вирішення питань відшкодування фактичних збитків, втраченої вигоди і моральної шкоди, тобто встановлюється норма про підвідомчість відповідних справ. Будь-якої потреби у такому доповненні частини другої ст. 124 Конституції України, що поширює юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають в державі, та відповідних актів процесуального законодавства, не було. Тому ст. 40 Закону \”Про телекомунікації\” є свідченням невисокого юридико-технічного рівня цього Закону. Цей рівень взагалі є фактором, що не може ігноруватись при тлумаченні нормативно-правових актів. І все ж невисокий юридико-технічний рівень названого Закону не є підставою для таких висновків із його тексту, які не грунтуються на його тексті, а зроблені асоціативно. Отже, є підстави стверджувати, що ст. 40 Закону \”Про телекомунікації\” [154] не може тлумачитись як така, що формулює матеріально-правову норму, що покладає на оператора чи провайдера комунікацій зв\’язку обов\’язок відшкодувати споживачеві моральну шкоду.

В такий же спосіб треба тлумачити і ст. 18 Закону \”Про поштовий зв\’язок\” [131].

Стосовно збитків із ст. 611 ЦК також випливає, що вони відшкодовуються, якщо це встановлено законом або договором. Поряд з цим ст. 623 ЦК формулює загальне правило, що покладає на боржника, який порушив зобов\’язання, обов\’язок відшкодувати збитки, що завдані кредиторові таким порушенням. Це правило поширюється на всі правовідносини, що кваліфікуються як зобов\’язання, а тому збитки, завдані порушенням зобов\’язання, підлягають відшкодуванню завжди, якщо обмеження щодо цього не встановлені спеціальними правилами. 

 

Підсумовуючи викладене зазначимо, що коментована стаття визначає перелік наслідків порушення зобов\’язання. Цей перелік не є вичерпним, оскільки інші наслідки можуть бути встановлені договором або законом.

Правовими наслідками порушення зобов\’язання, зокрема є:

1) Припинення зобов\’язання внаслідок односторонньої відмови кредитора від зобов\’язання. За загальним правилом, зобов\’язання є обов\’язковим для виконання сторонами (зокрема, ст. 629 ЦК) та одностороння відмова від його виконання з боку будь-якої сторони не допускається. Одностороння відмова за правилами коментованої статті є можливою у випадку, якщо це встановлене договором або законом. Так при укладенні договору сторони можуть передбачити випадки, коли можливою є відмова від подальшого виконання зобов\’язання. Договірні правила будуть обов\’язковими для виконання сторонами, а отже договір може припинитися в разі односторонньої відмови від нього (див., напр., ст. 651 ЦК). Можливість відмовитися від зобов\’язання може бути передбачена законодавством. Так, наприклад, відповідно до ст. 782 ЦК наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Відмова від зобов\’язання означає односторонню волю кредитора. Він повідомляє боржника про свою відмову і з цього моменту зобов\’язання вважається припиненим.

2) Припинення зобов\’язання внаслідок розірвання договору. Розірвання договору, також як відмова від виконання, є підставою для припинення зобов\’язання (ч. 3 ст. 651 ЦК). Розірвання договору також допускається, якщо це передбачене договором між сторонами або законом. В якості прикладу можна навести ст. 783 та ст. 784 ЦК. На відміну від відмови від договору, розірвання договору здійснюється за вимогою кредитора. Якщо боржник добровільно погоджується розірвати договір, він розривається з моменту висловлення погодження боржника. Якщо добровільної згоди боржника немає, має місце спір, та вимога кредитора передається до суду. Договір в такому випадку є розірваним з моменту набуття чинності відповідним рішенням суду. Підстави для розірвання договору за рішенням суду встановлюються ст. 651 ЦК. Див. детально також коментар до ст. 615 ЦК.

3) Зміна умов зобов\’язання. За загальним правилом, цивільно-правове зобов\’язання є обов\’язковим для виконання його сторонами. Сторони встановлюють обов\’язкові правила поведінки та не можуть їх змінювати в односторонньому порядку. Зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 651 ЦК). Тобто можливість зміни умов зобов\’язання має бути передбачена договором, наприклад, в кредитних договорах часто передбачається, що в разі несвоєчасної сплати боржником кредиту та відсотків, розмір відсотків за користування кредитом збільшується. Або можливість зміни умов зобов\’язання передбачається законом.

4) Сплата неустойки. Неустойка в цивільному праві виконує дві основні функції. Вона є способом забезпечення виконання зобов\’язання (ст. 549 ЦК) та наслідком його порушення. До моменту порушення зобов\’язання неустойка виконує функцію забезпечення, тобто стимулює боржника до належного виконання. Якщо зобов\’язання боржником порушене, стягнення неустойки є наслідком такого порушення. Тобто кредитор набуває право вимагати сплати неустойки.

5) Відшкодування збитків та моральної шкоди. Щодо сплати збитків див. детально коментар до ст. 22 та ст. 623 ЦК. Критерії наявності моральної шкоди містяться також у ст. 23 ЦК.