Науково-практичний коментар до ст. 651 Цивільного кодексу України

 

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Коментар:

1. Зміст ч. 1 коментованої статті передбачає загальне правило, що договір може бути розірвано за загальним правилом за згодою його сторін. Про зміну та розірвання договору сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд незалежно від наявності підставі порушення договору. Сторони можуть бути позбавлені права на розірвання договору на свій розсуд у випадках передбачених законом. Так, відповідно до ч. 5 ст. 183 ГК виконавець державного замовлення звільняється від обов\’язку укладення державного контракту, а отже і його виконання, на умовах визначених державним замовленням, у разі визнання у судовому порядку державного замовлення недійним. Частиною 5 ст. 2 ЗУ \”Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати\” від 19.06.2003 р. передбачена заборона вносити зміни до умов договору про іпотечний кредит, включений до консолідованого іпотечного боргу.

Хоча ч. 1 коментованої статті вказує на підстави зміни та розірвання договору, наявність яких логічно і дає можливість для здійснення зміни або розірвання договору, варто зазначити, що відсутність підстав для розірвання та зміни договору, не може обмежувати свободу сторін на власний розсуд домовитися про розірвання або зміну договору, якщо звичайно законом не заборонено змінювати або розривати той чи інший врегульований ним договір. Якщо заборони щодо розірвання та зміни договору, що врегульований законом (поіменованого договору), не існує, єдиною підставою для розірвання та зміни договору є факт згоди обох сторін про його зміну та розірвання. Домовленість вимагає вільного волевиявлення сторони щодо внесення тих чи інших змін до договору або його розірвання. Згода обох сторін є підставою для зміни та розірвання договору, а домовленість сторін, що об\’єктивується через здійснення двостороннього правочину є шляхом (або способом) розірвання або зміни договору. Тому необхідно відмежовувати поняття \”підстава\” розірвання або зміни договору від поняття \”спосіб\” розірвання та зміни договору. Наявність самої підстави для зміни або розірвання договору не може тягнути за собою правові наслідки, що пов\’язані із припиненням або зміною договору у зв\’язку з його розірванням або зміною. Настання названих наслідків може мати місце після вчинення сторонами договору, або лише однією із сторін договору, визначених законом правових дій: домовитись про розірвання або зміну та надати згоду на розірвання або зміну договору, відмовитися від договору на свій розсуд шляхом вчинення одностороннього правочину, змінити договір шляхом вчинення одностороннього правочину, заявити вимогу до суду про розірвання договору за наявності передбачених договором або законом підстав для зміни та розірвання. Загалом можна визначити три способи розірвання договору: 1) за згодою сторін; 2) за рішенням суду; 3) у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі чи частково, якщо таке право встановлено договором або законом. Аналогічні способи існують і щодо зміни договору.

Договір може бути розірвано у повному обсязі або частково, у тому числі за згодою сторін. У разі коли розірвання договору відбувається у повному обсязі можна використовувати родове, по відношенню до поняття \”розірвання договору\”, а саме поняття \”припинення договору\”. Існує багато випадків коли законодавець вживає поняття припинення договору. Так, називаючи статтю 755 ЦК – Припинення договору довічного утримання (догляду), законодавець у її положеннях визначає, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірвано за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов\’язків; б) на вимогу набувача. Відповідно до ч. 4 ст. 823 ЦК у разі дострокового припинення договору найму житла одночасно з ним припиняється договір піднайму. Частиною 1 ст. 1008 ЦК визначено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору у разі відмови довірителя або повіреного від договору. Поняття припинення договору вживається і у інших положеннях ЦК: ст. 1044, 1126, 1141.

2. Поширеним способом розірвання договору є його розірвання за рішенням суду. Частина 2 коментованої статті визначає підставу для зміни або розірвання договору – \”істотне порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом\”. Практично частина 2 коментованої статті визначає одну підставу для розірвання та зміну договору, а саме \”істотне порушення договору другою стороною\”. Водночас частиною 2 ст. 651 ЦК визначено, що названа підстава не є єдиною. Апелюючи до інших підстав розірвання та зміни договору, законодавець не виключає їх існування у передбачених положеннях договору або закону. \”Істотність порушення договору\” є загальною підставою, яка може бути встановлена лише шляхом оцінки \”істотності\” у порушенні договору. У разі існування загальної підстави у вигляді \”істотності порушення договору\” суб\’єктом оцінки, відповідно до положень ч. 2 коментованої статті, має бути лише суд. Відповідно визначається, що договір, у разі істотності його порушення може бути розірвано лише за рішенням суду. Висновок про те хто має бути суб\’єктом оцінки можна зробити із того який спосіб розірвання або зміни договору передбачених законодавцем. У спеціальних нормах у разі істотності порушень договору може передбачатися інший спосіб розірвання договору, а саме одностороння відмова від договору (ч. 2 ст. 678 ЦК). Визначаючи такий спосіб розірвання договору як одностороння відмова від договору, законодавець опосередковано визначає і суб\’єкта оцінки \”істотності порушення\” – особу, що здійснює відмову від договору. Проте, у названому прикладі, така оцінка у будь-якому випадку може бути переглянута судом у разі виникнення спору щодо законності відмови від договору. Відповідно до ч. 3 ст. 858 ЦК якщо відступи у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунуті, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків. Положеннями ст. 858 ЦК також визначено, що суб\’єктом оцінки є особа яка вчиняє односторонню відмову від договору.

Визначення \”істотності порушення договору\” у ч. 2 коментованої статті надано через іншу оціночну категорію \”значна міра\” позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору. Значна міра позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору має визначатися посилаючись на об\’єктивні обставини. Так зміст договору може допомогти визначити очікування особи на які вона розраховувала при укладенні договору і які вона визначила об\’єктивно погоджуючи його умови. Ч. 2 коментованої передбачає лише загальну підставу – \”істотність порушення договору\” без можливості вказівки на об\’єктивні ознаки такого порушення. Можливість зазначення об\’єктивних ознак істотності порушення договору може існувати лише у поіменованих договорах, коли у абстрактній формі можна визначити його зміст та правову мету. Так ч. 2 ст. 678 ЦК істотність порушення щодо якості у договорі купівлі-продажу визначає через ознаки: \”виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов\’язано із непропорційними витратами або затратами часу, недоліків які виявилися неодноразово чи з\’явилися знову після їх усунення\”. Стаття 858 ЦК істотність недоліків у роботі визначає через ознаки: \”такі, що не можуть бути усунені, або не були усуненні у встановлений замовником розумний строк\”. Як вбачається, можливість вказівки на об\’єктивні ознаки істотності порушення договору, існування яких може вказувати на значну міру позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору, дозволяє суб\’єкту оцінки застосувати інший спосіб розірвання договору – односторонню відмову від договору, а не його розірвання за рішенням суду. Названі об\’єктивні ознаки істотності порушення договору можуть бути зазначені сторонами у договорі, які дозволять у разі порушення договору вирішити питання \”кваліфікації\” порушення договору з метою встановлення чи можна його віднести до \”істотних порушень\”.

З огляду на те, що істотність порушення договору визначається за об\’єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору, вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення договору в межах питання визначення його істотності та відповідно розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК.

Частина 2 коментованої статті також, у питанні розірвання або зміни договору, визначає можливість розірвання договору за рішення суду, на вимогу однієї із його сторін, у разі коли підстави такого розірвання передбачені у договорі та законі. Законодавець не вказує у ч. 2 коментованої статті, що інші підстави розірвання та зміни договору, мають обов\’язкового ґрунтуватися на істотності порушення договору. Навпаки, за змістом ч. 2 ст. 651, можна зробити висновок, що у визначенні інших договірних підстав розірвання або зміни договору, сторони можуть відійти від \”істотності порушення договору\”, як загальної підстави його розірвання у судовому порядку, і передбачати ознаки \”неістотного порушення договору\”, що за волею сторін, будуть підставою для розірвання або зміни договору. Якщо ж спеціальним законом або договором сторін не визначено інше, порушення договору, що не є істотним, не може бути підставою для розірвання договору у судовому порядку. Спеціальні норми про розірвання того чи іншого, врегульованого положеннями ЦК України договору, можуть передбачати випадки, коли договір може бути розірваний без факту \”істотності його порушення\”, вказуючи на інші обставини розірвання та зміни договорів. Названі положення, що не передбачаючи \”істотність порушення договору\” у якості підстави зміни та розірвання, виключать застосування ч. 2 ст. 651 ЦК, так як \”істотність порушення договору\” у них не передбачена (ст. 727, ч. 3 ст. 730, ст. 739, 740, 755 ЦК). У інших спеціальних нормах підстава розірвання може бути визначена, такого змісту, що не виключає можливість встановлення істотності порушення договору та відповідно розірвання договору або його зміни. Такі норми не виключать застосування ч. 2 ст. 651 ЦК. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 726 ЦК у разі порушення обдарованим обов\’язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, – відшкодування його вартості. Іншим прикладом можуть бути положення п. 4 ч. 2 ст. 768 ЦК України, які визначають, що якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому завдані.

Оціночна категорія \”істотність\”, що міститься у ч. 2 коментованої статті, має функцію отримання таких оціночних результатів як \”істотність порушення\” або навпаки \”неістотність порушення\”. У свою чергу оціночні результати \”істотність порушення\” або \”неістотність порушення\” має функцію встановлення наявності або відсутності підстави для зміни або розірвання договору. Через поміщення у ч. 2 ст. 651 оціночної категорії \”істотність порушення договору\”, суб\’єкту правозастосування надається можливість у спосіб оцінки визначитися з наявністю або відсутністю оціночного факту – факту порушення договору, наявність якого і є підставою для розірвання договору. Виходячи із об\’єкту оцінки суб\’єкт оцінки має визначити \”міру позбавлення того, на що розраховувала сторона договору при укладенні договору\”. У даному випадку результат оцінки, зокрема \”істотність порушення\” не є об\’єктивно існуючим даним, як наприклад юридичний факт, а залежить від оцінки міри позбавлення можливості отримання очікуваних результатів виконання договору. Оціночний факт на відміну від інших підстав розірвання договору необхідно отримувати шляхом оцінки та не встановлюється шляхом доказування. Шляхом доказування встановлюються факти (обставини), що на момент їх встановлення є існуючими. Оціночний факт доказуванню не підлягає так як його виникнення залежить лише від оцінки та об\’єктивації його існування, зокрема у спосіб встановлення його рішенням суду. При об\’єктивації оціночного факту, зокрема істотності порушення договору звичайно необхідно визначати, у спосіб оцінки, ті об\’єктивні ознаки, що слугують свідченням його існування. Першої об\’єктивною ознакою, що має бути встановлена у спосіб оцінки і яка свідчить про \”істотність порушення договору\” є \”значна міра позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору.

3. Розірвання або зміни договору може відбутися у зв\’язку із односторонньою відмови від договору однієї із його сторін, що тягне правові наслідки його розірвання або зміни. У даному випадку зміст поняття \”підстава\” розірвання або зміни договору є дещо іншою. Поняттям підстава розірвання або зміни договору у даному разі охоплюється: по-перше, підстава для односторонньої відмови від договору, а по-друге, сам правочин щодо односторонньої відмови від договору. Іншими словами коли констатується, що договором або законом передбачена можливість односторонньої відмови від договору, завжди мається на увазі підстава, що передбачена договором або законом, для вчинення односторонньої відмови від договору, що у свою чергу, як юридичний факт та правочин, є підставою для настання правових наслідків розірвання або зміни договору.

4. Односторонню відмову від договору, як безпосередню підставу його розірвання та його зміни, слід відмежовувати від пред\’явлення вимоги про розірвання договору на розсуд однієї із його сторін. Одностороння відмова від договору, відповідно до змісту ч. 3 ст. 651 ЦК, безпосередньо тягне правові наслідки розірвання або зміни договору. Пред\’явлення вимоги про розірвання безпосередньо таких наслідків не передбачають. В останньому випадку розірвання договору може відбутися або за домовленістю між сторонами або, у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу про розірвання договору, за рішенням суду. Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 834 ЦК особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички. Як вбачається із наведеного прикладу вимогу про розірвання договору не слід ототожнювати із односторонньою відмовою від договору. Ч. 3 ст. 651 ЦК не застосовується у разі застосування ч. 3 ст. 834 ЦК. Навпаки регулювання, у спосіб законодавчого передбачення підстав для розірвання договору позички, у виключному порядку, передбачає обставини за яких договір позички може бути розірваний. Таке детальне регулювання розірвання договору позички у ст. 834 ЦК виключає розірвання названого договору у випадку пред\’явлення такої вимоги за підставами передбаченими у ст. 651 ЦК. Пред\’явлення вимоги про розірвання договору, можливість пред\’явлення якої передбачається у положеннях того чи іншого поіменованого договору, може відбуватися виключно за розсудом сторони, включаючи випадки, коли названим розсудом охоплюється вирішення питання наявності або відсутності певної обставини, або названа обставина, що передбачена у положеннях про можливість розірвання договору породжує розсуд сторони у вирішенні питання про розірвання договору. Наприклад відповідно до ч. 1 ст. 834 ЦК користувач, за договором позички, має право повернути річ, передану його у користування у будь-який час до спливу строку договору. У даному випадку єдиною підставою пред\’явлення вимоги про розірвання договору позички з боку користувача є його розсуд. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 834 ЦК позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення йому речі у разі, якщо у зв\’язку із непередбачуваними обставинами річ стала потрібною йому самому. У даному випадку розсуд сторони породжений непередбачуваними обставинами, можливість виникнення яких передбачена у положення про розірвання договору позички.

Відмежовуючи односторонню відмову від договору від пред\’явлення вимоги про розірвання договору на розсуд однієї із сторін, коли пред\’явлення такої вимоги передбачене положеннями цивільного законодавства, слід зазначити, що названий розсуд є у свою чергу підставою для виникнення права на розірвання договору, яке може захищатися у суді. Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 755 ЦК договір довічного утримання може бути розірваним за рішенням суду на вимогу набувача. Єдиною підставою для пред\’явлення такої вимоги для набувача є його власний розсуд. Більш того названою статтею передбачена реалізація та захист названого права на розірвання договору за пред\’явленою вимогою, лише у суді, так як договір довічного утримання відповідно до положень ч. 1 ст. 755 ЦК може бути розірвано лише у суді.

5. Ч. 3 ст. 651 ЦК не визначаючи підстави одностороннього відмови від договору дають можливість зробити висновок, що така одностороння відмова у своїй підставі може охоплювати порушення, яких припустився контрагент за договором або навпаки визначати підстави для односторонньої відмови від договору, що не пов\’язані із порушенням договору. Говорячи безпосередньо про підставу односторонньої відмови від договору слід зазначити, що вони мають, кожна окремо, свою специфіку, що обумовлюється тим чи передбачена дана підстава у загальній або спеціальній нормі, видом договору, врегулюванню якого слугують положення цивільного законодавства, що містять названі підстави, чи, як було зазначено вище, пов\’язані чи навпаки не пов\’язані дана підстава із фактом порушення зобов\’язання контрагентом особи, що здійснює односторонню відмову від договору.

Численні правила, що конкретизують ч. 3 ст. 651 ЦК в положеннях актів законодавства, передбачають можливість розірвання цивільно-правового договору на розсуд сторони шляхом односторонньої відмови від договору у зв\’язку з його порушенням з боку контрагента. Так, відповідно до ч. 2 ст. 119 Кодексу торгового мореплавства від 23.05.95 р., якщо договір морського агентування укладено на невизначений термін, то кожна із сторін вправі розірвати договір за наявності серйозних причин, які підтверджують його невиконання, сповістивши другу сторону про це не пізніше ніж за три місяці з часу, коли їй стало відомо про такі причини. Положеннями ст. 171 (Забезпечення оплати фрахту) Кодексу торгового мореплавства передбачено, що якщо вартість навантаженого вантажу не покриває фрахту та інших витрат перевізника щодо вантажу, а відправник не вніс повністю фрахт перед відходом судна і не надав додаткового забезпечення, перевізник має право до відходу судна розірвати договір і вимагати сплати йому половини обумовленого фрахту, плати за простій, якщо він мав місце, а також відшкодування інших понесених перевізником витрат щодо вантажу. Відповідно до ст. 237 (Розірвання договору буксировласником) у разі неготовності об\’єкта до буксирування в обумовлені договором строки після прибуття буксира в пункт відправлення власник буксирую чого судна має право розірвати договір з покладенням на власника об\’єкта, що підлягає буксируванню, всіх понесених буксировласником витрат. У статтях 119, 171 та 237 Кодексу торгового мореплавства відмова однієї із сторін від договору у зв\’язку з його порушенням іншої стороною відбувається у формі такої дій, відповідно до букви закону, як одностороннє розірвання договору. Хоча у названих статтях не вживається поняття одностороння відмова від договору із їх змісту можна зробити висновок, що поняття \”вправі розірвати договір\”, \”має право розірвати договір\”, передбачають односторонню відмову від договору.

Одностороння відмова від договору, можливість якої передбачена у ч. 3 коментованої статті, може відбуватися шляхом вчинення одностороннього правочину, що не пов\’язаний із порушенням договору. Таке право вчинення одностороннього правочину щодо відмови від договору, може бути передбачене у положеннях договору та закону. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 702 ЦК (Продаж товару за зразками) покупець до передання товару має право відмовитися від договору за умови відшкодування продавцеві витрат, пов\’язаних із вчиненням дій щодо виконання договору. Як вбачається із змісту ч. 3 ст. 702 ЦК, що конкретизує положення ч. 3 ст. 651 ЦК, реалізація право на відмову від договору купівлі-продажу з боку покупця товару за зразками, не пов\’язана із порушенням договору. Відповідно до положень ч. 2 ст. 724 ЦК обдарований має право у будь-яки час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов\’язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього. У названому положенні право односторонню відмову від договору, що тягне його одностороннє розірвання з боку обдарованого, також не пов\’язується із його порушенням.

У ЦК Україні поряд із поняттям одностороння відмова від договору (ч. 3 ст. 651 ЦК), вживаються також поняття \”відмова від правочину\”, у тому числі двостороннього (ч. 2 ст. 214 ЦК), \”відмова від виконання зобов\’язання частково або у повному обсязі\” (ч. 3 ст. 538 ЦК), \”одностороння відмова від зобов\’язання частково або у повному обсязі (ч. 3 ст. 615 ЦК). Відмова від двостороннього правочину веде до його припинення та відповідно до припинення зобов\’язання сторін. Якщо мова йде про договір, то відмова від договору, у тому числі від договору в односторонньому порядку, коли така можливість передбачена у договорі або законі (ч. 3 ст. 651 ЦК), веде до припинення названого договору, припинення зобов\’язання, що ним породжене. Співвідношення між поняттями \”відмова від виконання зобов\’язання (ч. 3 ст. 538 ЦК), \”одностороння відмова від зобов\’язання\” (ч. 3 ст. 615 ЦК) та поняттям \”одностороння відмова від договору\” (ч. 3 ст. 651 ЦК) є співвідношення загальних норм та спеціальної норми, що передбачають можливість односторонньої відмови від зобов\’язання, у тому числі договірного, у випадках існування договірного зобов\’язання.

6. Внаслідок односторонньої часткової відмови від договору, якщо така часткова відмова передбачена у договорі або законі, названий договір може бути частково змінений. Випадки частково змінення договору внаслідок односторонньої часткової відмови від нього передбачені у положеннях ЦК. Підстави часткової відмови від договору передбачені у положеннях ЦК. Названі підстави, як правило, не пов\’язані із порушенням договірного зобов\’язання і ґрунтуються на вільному розсуду сторони, що здійснює односторонню часткову відмову від договору. Так, відповідно до ч. 1 ст. 878 ЦК замовник у односторонньому порядку має право вносити зміни до проектно-кошторисної документації до початку робіт або під час їх виконання за умови, що додаткові роботи, викликані такими змінами, за вартістю не перевищують десяти відсотків визначеної у кошторисі ціни і не змінюють характеру робіт, визначених договором. Названі зміни, що вносяться шляхом вчинення одностороннього правочину призводять і до зміни змісту договору. Встановлені у ч. 1 ст. 878 ЦК обмеження щодо вчинення одностороннього правочину, яким вносяться зміни до договору, і, водночас, є частковою відмовою від його попереднього змісту, цілком відповідають загальному правилу, встановленого у ч. 3 ст. 202 ЦК, відповідно до якого односторонній правочин може створювати обов\’язки лише для особи, яка його вчинила. Поняття \”зміна договору\”, зокрема односторонньої часткової відмови від нього, не є тотожним поняттю \”зміна зобов\’язання\”. Зміна договору може бути наявною і без припинення за ним прав та обов\’язків, що ним же породжені, і лише обмежитися зміною його змісту, наприклад зміною змісту істотних та неістотних умов договору, що призводить лише до зміни змісту існуючого права. Зміна зобов\’язання, як правило, існує у випадку припинення, у межах змісту зобов\’язання, певного кола старих прав та обов\’язків, із залишенням у цьому колі прав та обов\’язків частини прав та обов\’язків, та виникнення нових прав та обов\’язків, які також охоплюються змістом названого зобов\’язання. Призводить до зміни змісту договору односторонній правочин, який є одночасно і частковою відмовою від договору, що передбачений у ч. 2 ст. 1061 ЦК. Вчинення названого одностороннього правочину щодо односторонньої зміни змісту договору банківського вкладу, не призводить, одночасно, до зміни змісту зобов\’язання, що породжене названим договором. Відповідно до ч. 2 ст. 1061 банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу.