Науково-практичний коментар до ст. 716 Цивільного кодексу України
Стаття 716. Правове регулювання міни
1. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов\’язання.
Коментар:
Застосування до договору міни загальних положень про купівлю-продаж, поставку, контрактацію чи інші договори, які передбачають оплатне передання майна у власність, обумовлене тим, що договір міни за родовими ознаками належить до цієї ж групи договорів. Не застосовуються до договору міни ті положення, які суперечать міновому зобов\’язанню. Наприклад, отримувач товарів не несе обов\’язку сплатити їх ціну. В той же час, положення про виконання грошових зобов\’язань можуть застосовуватись і до бартерних відносин, наприклад, в частині виконання зобов\’язань з доплати за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (ч. 3 ст. 715 ЦК України).
Відповідно до ст. 715 ЦК, кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з відносин сторін. Поширення на відносини міни більшості норм ЦК, що регулюють купівлю-продаж, свідчить про подібну правову природу цих договорів. Однак, слід враховувати, що правила ЦК, які стосуються договору купівлі-продажу, застосовні до договору міни тільки в частині загальних положень (тобто § 1 глави 54).
Разом з тим статтею, що коментується, сторонам договору міни надається можливість врегулювати правові відносини, що виникли між ними, на підставі й будь-яких інших договорів, що опосередковують передачу права власності на товари, адже це — головна мета договору відповідно до пункту першого ст. 715 ЦК. Тому цілком законним буде застосування до договору міни також деяких правил договору поставки, договору контрактації і т.д.
Із ст. 715 ЦК випливає також, що договір міни може опосередковувати не тільки обмін товарами, а тому існує можливість укладання його відносно обміну майна на роботи (послуги) (докладніше див. коментар до ст. 715 ЦК).
Виходячи з цього, не викликає сумнівів законність застосування до міни правил договору підряду, договору на виконання послуг і т.п.
Певні особливості правового врегулювання міни можуть бути встановлені не тільки даним Кодексом, але й іншими законами.
Так, правове регулювання бартерних правовідносин у зовнішньоекономічній діяльності має визначені особливості, передбачені Законом України «Про врегулювання товарообмінних (бартерних) операцій в області зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. із подальшими змінами і доповненнями. Цей Закон встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операцій в області зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення його норм і визначає повноваження і функції державних органів при здійсненні контролю за проведенням товарообмінних (бартерних) операцій. У відповідності зі статтею 1 цього Закону товарообмінна (бартерна) операція в галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором чи договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) постачань передбачена в натуральній формі, між суб\’єктом зовнішньоекономічної діяльності України й іноземним суб\’єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований по вартості обмін товарами, роботами, послугами в будь-якім сполученні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. Таким чином, бартерна операція припускає обмін визначеної кількості одного чи декількох видів товарів на еквівалентну по вартості кількість іншого товару чи видів товарів. Відмінною рисою товарообмінної операції є невикористання грошової форми розрахунків. Слід приділити увагу тому, що бартерні операції у зовнішньоекономічній діяльності ґрунтуються, як ми бачимо із ст. 1 Закону, не тільки на підставі бартерних договорів, але й на підставі договорів із змішаною формою оплати. Тобто законодавець, фактично не давши легальної дефініції бартерного договору, все ж таки припускає у зовнішньоекономічній діяльності у такого роду операціях доплату однією стороною визначеної грошової суми, але залишивши це у сфері дії не бартерних договорів, а договорів із змішаною формою оплати. Таке положення відрізняється від правила, встановленого ст. 715 ЦК.
Leave a Reply