Науково-практичний коментар до ст. 806 Цивільного кодексу України

 

1. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов\’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

2. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов\’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

3. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Коментар:

Коментована стаття надає визначення договору лізингу, із якого можна встановити його особливості.

По-перше, договір лізингу віднесений ЦК до різновидів договору майнового найму. У зв\’язку з цим на відносини лізингу розповсюджуються всі положення параграфа 1 глави 58 ЦК, якщо спеціальні норми не будуть встановлені даним параграфом або спеціальним законодавством. Спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні є Закон України \”Про фінансовий лізинг\”. Крім того, Україна приєдналася до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, яка набула чинності для України 1 липня 2007 р.

По-друге, особливістю договору лізингу є його особливий суб\’єктний склад. ЦК не містить обмежень щодо суб\’єктів відносин лізингу. Але відповідно до ст. 4 Закону України \”Про фінансовий лізинг\” лізингодавцем може бути тільки юридична особа, а лізингоодержувачем – фізична або юридична особа.

По-третє, певні особливості має також об\’єкт договору лізингу. Так за даним договором передаватися в користування може тільки майно (див коментар до ст. 190 ЦК). Особливості предмета договору лізингу визначені у ст. 807 ЦК.

Коментована стаття передбачає два основні різновиди договору лізингу – прямий лізинг та непрямий лізинг. Критерієм їх розмежування є спосіб придбання об\’єкта лізингу лізингодавцем. Якщо лізингодавець придбав майно самостійно без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, мова йдеться про прямий лізинг. Якщо ж майно придбається лізингодавцем в рамках виконання договору лізингу спеціально для лізингоодержувача відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, такий договір отримав назву непрямий лізинг.

Як і будь-який договір майнового найму, договір лізингу може бути як реальним, так і консенсуальним. Зрозуміло, що, коли мова йдеться про непрямий лізинг, такий договір може бути виключно консенсуальним.

Договір лізингу завжди є оплатним. Плата (лізинговий платіж) узгоджується сторонами в договорі лізингу. Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України \”Про фінансовий лізинг\” лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов\’язані з виконанням договору лізингу.

І нарешті, договір лізингу є строковим. ЦК не передбачає спеціальних правил визначення строку договору лізингу. Разом з тим ст. 1 Закону \”Про фінансовий лізинг\” передбачає, що строк договору фінансового лізингу не може бути меншим ніж один рік.

Якщо договір лізингу передбачає придбання предмета лізингу лізингодавцем, його відносини з продавцем регулюються відповідними положеннями про договір купівлі-продажу, поставки тощо, якщо інше не передбачене законом. Закон \”Про фінансовий лізинг\” (ст. 4) відносить продавця предмета лізингу до суб\’єктів лізингу. Разом з тим, хоча продавця можна вважати учасником лізингових відносин, він не є стороною договору лізингу.

Частина 3 коментованої статті відсилає до інших законів для визначення особливостей окремих форм і видів лізингу. Так, наприклад, особливості лізингу морського судна встановлюються Кодексом торговельного мореплавства України (статті 215 – 221).