Науково-практичний коментар до ст. 916 Цивільного кодексу України

1. За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

2. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

3. Робота та послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін.

4. Перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов\’язання.

Коментар:

1. Під провізною платою слід розуміти винагороду за послуги по доставці вантажу до пункту призначення та видачі його уповноваженій на його одержання особі, а також за перевезення пасажира та доставку багажу до пункту призначення і видачі останнього уповноваженій особі на його одержання. В ч. 1 ст. 916 ЦК України закріплено загальне правило визначення розміру провізної плати. Так Кодекс передбачає договірний порядок визначення розміру провізної плати. Однак законодавець встановлює застереження щодо застосування даного правила наступного змісту: \” провізна плата визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами\”. Тобто в Україні продовжує застосовуватися нормативне регулювання цін на окремі види перевезення. Крім того законодавець пішов далі у врегулюванні питання визначення розміру провізної плати, закріпивши правило згідно якого, якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. А розумна плата може визначатися згідно зі звичайними цінами, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (див. коментар до ст. 632 ЦК України).

2. Аналогічний порядок визначення розміру провізної плати встановлено в ч. 2 коментованої статті для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування. Так, провізна плата у даному випадку визначається за домовленістю сторін. Дане правило застосовується за умови, якщо плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Тарифи, про які йде мова, це систематизовані ставки провізної плати, що диференціюються залежно від таких показників, як вид вантажу, обсяг відправки, вік пасажира, дальність перевезення, тип транспортного засобу та інші.

Тарифи можуть бути як нормативні, так і договірні. Порядок затвердження перших визначається підзаконними нормативними актами, а інші погоджуються сторонами договору перевезення, а інколи – договору про організацію перевезення. Однак договірні тарифи на послуги транспорту загального користування фактично встановлюються самими перевізниками. Так як такі перевізники діють на підставі публічного договору, що є до того ж договором приєднання, відправник і пасажир практично позбавлені можливості впливати на розмір провізної плати.

Правове регулювання тарифної політики в сфері здійснення перевезення здійснюється постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року \”Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)\”. Крім того, Міністерством транспорту України затверджуються тарифи на перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти різними видами транспорту. Так, наказом Міністерства транспорту України від 3 грудня 1997 року було затверджено тарифи для перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні. Ці тарифи застосовуються для обчислення вартості проїзду пасажирів і перевезення багажу по території України при поїздках у країни СНД, а також Латвію, Литву, Естонію по лініях залізниць, включених у постійну експлуатацію. При цьому, тарифи на перевезення пасажирів диференційовані в залежності від відстані поїздки, категорії поїзда і типу вагона. Вони затверджені в тарифній валюті (швейцарський франк).

Щодо тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, то 15 листопада 1999 року наказом Міністерства транспорту України було затверджено Збірник тарифів. Він застосовується на всіх лініях залізниць широкої й вузької колії загальної мережі залізниць України, що включені в постійну експлуатацію, для всіх відправників і одержувачів вантажів. При цьому, плата за перевезення вантажів справляється залежно від відстані перевезення, яка визначається згідно з планом формування поїздів.

На послуги, пов\’язані з придбанням, зберіганням, обліком, перевезенням вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, вибухових матеріалів, а також щодо предметів, на які поширюється дозвільна система затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1993 року Єдиний тариф.

7 травня 2002 року наказом Держкомстату України було затверджено Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами тарифів на вантажні перевезення залізничним транспортом. Вони містять пряму вказівку, що тарифи на вантажні перевезення залізничним транспортом єдині для всієї мережі залізниць і встановлюються Міністерством транспорту України, структурним підрозділом якого є Укрзалізниця, за погодженням з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. Тобто, Укрзалізниця є монополістом, що акумулює дані усіх відділень залізниці: Донецької, Львівської, Одеської, Придніпровської, Південно-Західної, Південної, і буде надавати інформацію щодо тарифів на вантажні перевезення залізничним транспортом.

Також, організацією, підприємством транспорту можуть встановлюватися пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування. При цьому, вони можуть встановлюватися за рахунок організації, підприємства транспорту або відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами. Наприклад, в Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України зазначається, що Державна адміністрація залізничного транспорту України встановлює й затверджує відповідно до економічної ефективності та собівартості перевезень пільгові тарифи зі знижкою не більше 25 % всіх загальних тарифів (п. 3).

Згідно із Законом України \”Про автомобільний транспорт\”, перевізники, незалежно від форми власності та підпорядкування, самостійно забезпечують свою життєдіяльність за рахунок основної діяльності. Ця діяльність передбачає одержання доходів від оплати пасажирами своєї поїздки та оплати поїздки пільгових категорій пасажирів, яку мають компенсувати замовники транспортних послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів. Як роз\’яснює Міністерство траснопрту України, автопідприємствам втрати доходів від перевезень пільгових пасажирів до 2002 р. практично не відшкодовували, оскільки в державному бюджеті не передбачалося покриття витрат від надання пільгового проїзду, а місцевими бюджетами покривалися витрати до 15 – 20 %. На міжміських автобусних маршрутах усі пільги надаються за рахунок автопідприємств. Отже, як випливає з викладеного, більшість установлених державою пільг на користування транспортом фактично реалізується за рахунок підприємств транспорту. Через скрутний стан місцевих бюджетів витрати компенсують несвоєчасно, та й не можна повністю забезпечити процес перевезень, оновлення рухомого складу, розвиток виробництва та соціальний розвиток підприємств. Наслідком є погіршення рівня транспортного обслуговування населення, що призводить також до скорочення надання пільг.

Законодавчі акти про бюджет України на відповідний рік містять норму про компенсацію витрат на надання пільгового проїзду лише деяким категоріям громадян, яким надано це правочинним законодавством, як правило це: ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ та громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Таким чином, усі пільгові категорії населення перебуватимуть в однакових умовах щодо можливості користування транспортом, зможуть користуватись послугами всіх перевізників незалежно від форм власності. При цьому не порушується передбачене ст. 46 Конституції України право на соціальний захист, а лише змінюється механізм реалізації цього права.

Законодавець встановлює відповідальність перевізника за безпідставну відмову від пільгового перевезення. Наприклад, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до суб\’єкта підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція за безпідставну відмову від пільгового перевезення – у розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (ст. 60 ЗУ \”Про автомобільний транспорт\”).

3. Провізна плата включає не лише витрати, пов\’язані безпосередньо з перевезенням вантажу, пасажирів, багажу, пошти, але й ряд інших, пов\’язаний з перевезенням робіт, послуг, що надаються транспортними організаціями, підприємствами власнику вантажу. Наприклад, до комплексу допоміжних операцій, пов\’язаних із внтуршніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги (ст. 55 ЗУ \”Про автомобільний транспорт\”). В ч. 3 коментованої статті мова йде про ті роботи і послуги, які: а) транспортні організації, підприємства здійснюють на вимогу власника (володільця) вантажу; б) не передбачені тарифами. Такі роботи і послуги за змістом цієї статті повинні оплачуватися додатково за домовленістю сторін.

4. Відповідно до ч. 4 коментованої статті, перевізник, послуги якого з будь-яких причин не було оплачено, має право скористатися можливостями, наданими кредитору в ст. 594 ЦК України (див. коментар до неї), тобто притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів. Однак дане правило може бути змінено законом, іншими нормативно-правовими актами, а також домовленістю сторін, тобто є диспозитивним. Наприклад, згідно ст. 163 КТМ України, перевізник може не видавати вантаж до сплати сум або надання забезпечення, передбаченого договором морського перевезення вантажу. При цьому, право притримання перевізник зберігає у випадку здачі його на склад, що не належить одержувачу, за умови повідомлення власника складу про таке право. Відповідно після видачі вантажу одержувачу перевізник втрачає право вимоги від відправника платежів, не внесених одержувачем. Однак, законодавець передбачає винятки із загального правила. Так, за договором морського перевезення вантажу за перевізником зберігається право вимоги до відправника платежів, не внесених одержувачем, коли перевізник не зміг здійснити право притримання вантажу з незалежних від нього причин.

До способів забезпечення виконання обов\’язку одержувача про внесення платежів при одержані вантажу від перевізника транспортні кодекси (статути) відносять й заставу (ст. 164 КТМ України).

Перевізник має право, також, задовольнити свої вимоги про оплату за перевезення вантажу із вартості вантажу в порядку, передбаченому для задоволення вимог, забезпечених заставою. Тобто, перевізник має право продати вантаж, попередньо повідомивши про це відправника або фрахтувальника, а також одержувача. Із сум, виручених від реалізації вантажу, вимоги перевізника щодо оплати за перевезення вантажу, задовольняються після оплати суднових витрат, витрат, пов\’язаних із збереженням, реалізацією вантажу. Якщо суми, вирученої від реалізації вантажу, недостатньо для задоволення зазначених потреб, а також відсотків і збитків, заподіяних простроченням оплати, перевізник вправі вимагати від відправника або фрахтувальника суму, якої не вистачає (ст. 164 КТМ України).