Науково-практичний коментар до ст. 1037 Цивільного кодексу України

 

1. Управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.

2. Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління, відповідно до статті 396 цього Кодексу.

Коментар:

1. Положення про права та обов\’язки управителя регулюються ст. 1037 ЦК України.

ЦК України містить правило, згідно з яким управитель управляє майном відповідно до умов договору. При цьому управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління (ч. 1 ст. 1037 ЦК).

Управитель здійснює повноваження володіння, користування та розпорядження майном без переходу до останнього права власності на майно, яке знаходиться в управлінні. Подібним чином управитель здійснює права та обов\’язки у разі переходу до нього майна на праві довірчої власності.

При створенні управління управитель наділяється настільки ж широкими повноваженнями, наскільки і невизначеними (володіння, інвестування, управління). Згідно з ч. 2 ст. 1038 ЦК України управитель здійснює управління майном шляхом вчинення юридичних і фактичних дій, пов\’язаних з управлінням. Діями, пов\’язаними з управлінням, слід розуміти юридичні та фактичні дії, направлені на зберігання, примноження вартості майна шляхом інвестування або здійснення права власності іншим способом, з урахуванням особливостей об\’єкта і цілей управління, визначених договором.

У встановлених законом і договором межах управитель самостійно визначає характер і види тих юридичних і фактичних дій, які необхідно вчинити для досягнення мети управління. Установник управління не вправі втручатися у діяльність з управління майном і не може давати управителю обов\’язкові вказівки у випадках, не передбачених договором.

Законом або договором можуть бути встановлені обмеження щодо вчинення управителем окремих дій з управління майном. Згідно з ч. 1 ст. 1037 ЦК України управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління. Якщо він порушить це правило, то укладені ним правочини з відчуження майна будуть недійсними. Інших обмежень прав управителя ЦК не містить.

Управитель здійснює діяльність з управління майном не в своїх інтересах, а в інтересах установника та вигодонабувача. Їх інтерес полягає в досягненні визначеного результату, який залежить від цілей управління, встановлених договором.

Залежно від цілей виділяють два види управління: звичайне (\”охоронне\”) управління і повне управління (\”підприємницького\” характеру). У першому випадку вигодонабувач заінтересований у схоронності майна і підтриманні його в нормальному працездатному стані. Повне управління передбачається отримання визначених договором доходів від грамотного і професійного використання майна. У процесі своєї діяльності управитель зобов\’язаний досягнути зазначених вище результатів, які визначають характер і види вчинюваних управителем юридичних та види вчинюваних управителем юридичних та фактичних дій щодо майна, переданого в управління. Тому у випадку відсутності в договорі управління обмежень щодо здійснення повноважень або невизначеності їх переліку управитель має право вчиняти будь-які угоди щодо майна, що знаходиться в управлінні, з урахуванням особливостей об\’єкта, мети управління та обмежень, встановлених ч. 1 ст. 1037 ЦК.

2. На управителя покладено ряд обов\’язків, які він має виконувати переважно перед своїми власними інтересами. Головний з них полягає у ставленні до довіреного йому майна і передбачає, що управитель має діяти так, як би він ставився до свого власного, що вимагає від нього діяти розсудливо, проявляти необхідну турботу і дбайливість до інтересів установника і вигодонабувача, своєчасно надавати їм звіт про свою діяльність.

В країнах англо-американського права наведений обов\’язок управителя закріплено у вигляді \”правила розсудливої людини\” (prudent man rule), виробленого світовою практикою шляхом узагальнення досвіду і судової практики управління довірчою власністю. Зміст цього правила полягає у вимозі до управителя \”управляти так, як може розсудлива людина в даних історичних і об\’єктивних ринкових умовах управляти власним капіталом у своїх інтересах\”. Загальновизнаним елементом цього правила є фідуціарне зобов\’язання турботи або піклування (the duty of care) та вірності (the duty of loyality). Для визначення того, чи діє управитель з належною турботою (піклуванням) та вірністю, використовується вироблене практикою розуміння такого обов\’язку: діяти як передбачлива особа, здійснювати управління майном з тим же ступенем обережності, як і при веденні своїх особистих справ.

Управитель зобов\’язаний: представляти інтереси установника стосовно його майна у відносинах з третіми особами, включаючи представництво в суді, вести належний облік довірчих операцій в порядку, встановленому законодавством, подавати установнику та вигодонабувачу звіт про результати управління, виплачувати установникові та вигодонабувачеві доходи, передавати інші вигоди від довіреного майна в порядку, розмірах і в строки, визначені законодавством і договором, повідомляти установника про будь-які події, що не залежать від управителя, які можуть негативно вплинути на результати управління або вартість майна, а також пропонувати методи поліпшення ситуації.

У випадках, передбачених договором, управитель зобов\’язаний внести заставу з метою забезпечення виконання своїх зобов\’язань щодо установника управління або вигодонабувачів. Управитель може нести й інші обов\’язки, передбачені договором або які покладені на нього законом.

3. Управитель є законним (титульним) володільцем майна, отриманого за договором управління. Тому він має право вимагати від усіх і кожного, включаючи установника та вигодонабувача, усунення будь-яких порушень свого права. У разі необхідності він вправі використовувати для захисту власних інтересів і інтересів установника та вигодонабувача зобов\’язальні і речово-правові способи захисту стосовно права власності (глава 29 ЦК \”Захист права власності\”). Зокрема, він може пред\’явити позови про визнання свого права на майно; про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); про усунення будь-яких порушень свого права, хоча ці порушення і не були пов\’язані з втратою володіння (негаторний позов). Управитель для захисту своїх прав використовує і зобов\’язально-правові способи.