Науково-практичний коментар до ст. 1134 Цивільного кодексу України

 

1. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

2. Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників.

3. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди – у порядку, що встановлюється за рішенням суду.

4. Обов\’язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов\’язаних із виконанням цих обов\’язків, встановлюються договором простого товариства.

Коментар:

 

Спільну власність учасників договору простого товариства складають не тільки їх внески, але й майно, створене або придбане в результаті їх сумісної діяльності. Відповідно до ч. 4 ст. 355 ЦК спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена сумісна власність на майно. Стаття, що коментується, передбачає встановлення режиму спільної часткової власності на внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблену у результаті спільної діяльності продукцію та одержані від такої діяльності плоди і доходи. Правовий режим цих складових частин спільної власності однаковий, учасники договору володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою (про здійснення права спільної часткової власності див. ст. 358 ЦК та коментар до неї). Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються договором.

Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору. Якщо під час виконання договору придбавається яке-небудь майно (наприклад, засоби виробництва), отримуються плоди, продукція та доходи від використання майна, то частка кожного учасника в ньому визначається відповідно до співвідношення вкладів учасників, зазначених у договорі (див. ст. 359 ЦК та коментар до неї).

Ведення бухгалтерського обліку майна учасників, як правило, покладається на ту ж саму особу, яка уповноважена вести спільні справи учасників договору простого товариства. У процесі ведення бухгалтерського обліку учасник, на якого покладений цей обов\’язок, керується Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 p., «Національним положенням (стандартом бухгалтерського обліку» та ін.

Крім того, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затвердженого Міністерством фінансів України від 26 квітня 2000 p., кожний учасник спільної діяльності без створення юридичної особи відображає в своїх облікових регістрах (на окремих рахунках аналітичного обліку) і у фінансовій звітності відповідні активи, задіяні (внесені) у спільній діяльності, які він контролює.

Стаття 365 ЦК передбачає, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Кожний вправі розпорядитися своєю часткою, як власник (наприклад, вимагати її виділу у разі виходу із простого товариства). Це означає, що сторони при укладенні договору можуть прийняти на себе додаткові зобов\’язання, у тому числі у виді подібної заборони на відчуження. Адже учасники простого товариства зв\’язані не тільки відносинами загальної часткової власності, але і договірними. Слід зазначити, що з метою досягнення результатів спільної діяльності, право розпорядження спільним майном, в тому числі шляхом його відчуження, може мати особа, на яку покладено ведення справ простого товариства, за умови, що це передбачено договором та дорученням.

Обов\’язок та порядок утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов\’язаних із виконанням здійснення цього обов\’язку, передбачений статтею, встановлюється договором простого товариства (додатково див. ст. 1137 ЦК та коментар до неї).

Крім цього, додамо наступне.

1. Укладення договору простого товариства є підставою виникнення спільної часткової власності на майно, виділене для спільної діяльності, а також створене в результаті її здійснення. Оскільки ЦК України не встановлює порядку визначення розміру часток учасників простого товариства у спільній власності, такий розмір має встановлюватись за домовленістю сторін, а у разі спору – з урахуванням розміру вкладу кожного з учасників у спільну діяльність1. При цьому, частка у спільній власності, яка виникла на підставі договору простого товариства (в тому числі, у створеному майні), належить усім сторонам незалежно від того, цінності майнового або немайнового характеру вносились окремими учасниками в якості вкладу.

Виняток із правила, закріпленого у частині першій коментованої статті, може бути встановлено договором простого товариства, зокрема, в частині непоширення режиму спільної часткової власності на вклади учасників3. Необхідно враховувати, що умова договору про набуття права власності на створене в результаті здійснення спільної діяльністю лише одним із її учасників не відповідає вимогам чинного законодавства4.

2. За взаємною згодою сторін договору простого товариства ведення бухгалтерського обліку результатів спільної діяльності може бути доручено одному з учасників. Натомість, чинними в Україні правилами бухгалтерського обліку не вимагається ведення окремого балансу для результатів спільної діяльності, оскільки кожний її учасник окремо відображає у своїх облікових регістрах (на окремих рахунках аналітичного обліку) та у фінансовій звітності задіяні в спільній діяльності активи, які він контролює, або свою частку у спільно контрольованих активах, зобов\’язання, які він узяв на себе для здійснення цієї діяльності, свою частку в будь-яких зобов\’язаннях, узятих разом з іншими учасниками щодо цієї діяльності, дохід або витрати, накопичені в процесі спільної діяльності5. При цьому, активи, задіяні в спільній діяльності, не відображаються фінансовими інвестиціями її учасників6.

3. В договорі простого товариства сторонам доцільно передбачити порядок користування спільним майном учасників з метою уникнення вирішення можливих спорів із цього питання в судовому порядку, а також обов\’язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування пов\’язаних із виконанням цих обов\’язків витрат. На зазначені відносини, поширюються положення ст. ст. 358, 360 ЦК України, що регламентує здійснення права спільної часткової власності та утримання майна, що є у спільній частковій власності7.

4. При розподілі обов\’язків щодо утримання спільного майна необхідно враховувати імперативні приписи чинного законодавства України. Так, зокрема, договором простого товариства не може бути покладено обов\’язок сплати податків, зборів, обов\’язкових платежів, пов\’язаних із утримання окремих видів спільного майна, на особу, не уповноважену на те законом (наприклад, обов\’язку щодо сплати рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат – на учасника, що не має спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами, податку з власників транспортних засобів – на учасника, на ім\’я якого такий транспортний засіб не зареєстрований9, тощо). В такому випадку, можливе лише покладення на інших сторін договору обов\’язку відшкодовувати суми відповідного податку, збору, обов\’язкового платежу учаснику, який є його платником.