Науково-практичний коментар до ст. 1222 Цивільного кодексу України

1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Коментар:

1. Основними суб\’єктами спадкових правовідносин виступають спадкоємці. За змістом коментованої статті спадкоємцями можуть бути усі учасники цивільних відносин, визначені у ст. 2 ЦК України. Однак при цьому фізичні особи можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом, а юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб\’єкти публічного права – лише як спадкоємці за заповітом, оскільки до черг спадкоємців за законом, а також до кола осіб, які спадкують за правом представлення, визначених у ст. ст. 1261 – 1266 ЦК України, входять лише фізичні особи, пов\’язані зі спадкодавцем кровною спорідненістю або іншими зв\’язками – подружніми, сімейними або перебування на утриманні.

2. Особливістю правового положення територіальних громад у правовідносинах, що виникають у зв\’язку із смертю спадкодавця, є те, що крім права бути спадкоємцями за заповітом, згідно ст. 1277 ЦК України вони можуть стати правонаступницями спадкового майна, щодо якого не виявилося спадкоємців і яке у встановленому порядку було визнане відумерлим. В такому випадку територіальні громади не вважаються спадкоємцями. Відповідно, незважаючи на те, до громади переходить спадкове майно, її правовий статус є відмінним від правового положення спадкоємців. Зокрема, територіальні громади позбавлені права на прийняття спадщини або відмову від її прийняття і виступають в якості \”необхідних\” правонаступників спадщини, до яких спадщина переходить незалежно від їх волі. На них не покладається зобов\’язання перед відказоодержувачами, оскільки за змістом ч. 4 ст. 1275 ЦК України обов\’язок по виконанню заповідального відказу у разі відпадіння спадкоємця за заповітом може перейти лише до інших спадкоємців за заповітом, а громада не є спадкоємцем ні за заповітом, ні за законом. Не відповідає громада і перед особами, на користь яких зроблено покладання (зобов\’язання спадкоємця щодо виконання дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети – ч. 2 ст. 1240 ЦК України).

Спадщина, що переходить у власність територіальної громади у порядку відумерлості, обтяжується лише зобов\’язаннями спадкодавця щодо відшкодування майнових збитків та моральної шкоди, а також щодо сплати неустойки (ч. 4 ст. 1277, ст. 1231 ЦК України). Тому громада не є зобов\’язаною щодо відшкодування витрат, що їх зазнали спадкоємці або треті особи на лікування, утримання спадкодавця, у зв\’язку з організацією та проведенням його поховання (ст. 1232 ЦК України). Незважаючи на те, що до визнання спадщини відумелою її охорона здійснюється саме в інтересах територіальної громади (ч. 5 ст. 1277, абзац перший пункту 186 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), остання не несе зобов\’язань щодо відшкодування витрат по охороні спадкового майна, які покладаються лише на спадкоємців (ч. 4 ст. 1283 ЦК України).

3. Поняття \”спадкоємець\”, яке вживається в дані статті, має на увазі універсального правонаступника, до якого переходять усі права та обов\’язки зі складу спадщини (див. коментар до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України). Даний термін застосовується як до осіб, які безпосередньо закликаються до спадкування за заповітом або законом, так і до осіб, право спадкування яких залежить від певних обставин, передусім, від неприйняття спадщини іншими спадкоємцями (спадкоємці за законом наступних черг за наявності спадкоємців попередніх черг, спадкоємці за правом представлення, підпризначені спадкоємці).Водночас спадкоємцем у власному розумінні можна вважати лише особу, яка реалізувала належне їй право спадкування, а у необхідних випадках (ч. 2 ст. 1299 ЦК) – також зареєструвала своє право.

4. Ч. 1 цієї статті встановлює засади спадкової правоздатності фізичних осіб, вказуючи, що вони закликаються до спадкування, якщо є живими на час відкриття спадщини, тобто на день смерті спадкодавця (ч. 2 ст. 1220 ЦК України). Враховуючи норму ч. 3 ст. 1220 ЦК України, яка забороняє спадкування між комморієнтами, наведене правило слід уточнити твердженням про те, що фізична особа набуває право на спадкування лише тоді, коли доживе до кінця тієї календарної доби, коли сталася смерть спадкодавця.

Норму ч. 1 ст. 1222 ЦК України за аналогією доцільно застосовувати і до юридичних осіб.

5. Потенційним суб\’єктом спадкових прав законодавець визнає також особу, зачату за життя спадкодавця і народжену живою після відкриття спадщини, тобто принаймні на наступний день після настання смерті спадкодавця. Слід підкреслити певну невідповідність цієї норми з загальновизнаним принципом про те, що здатність мати цивільні права та обов\’язки (цивільна правоздатність) виникає з моменту народження (ч. 1 ст. 25 ЦК України). Крім того, варто зауважити, що дана норма не пов\’язує виникнення спадкової правоздатності у дитини спадкодавця з моментом її зачаття, оскільки в разі народження дитини мертвою частка, яка належала б їй, перейде не до її власних спадкоємців, а до спадкоємців її померлого батька (матері). Це підтверджується і нормою абзацу другого ч. 2 ст. 25 ЦК України, згідно якої \”у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини\”.

Дитина набуває права спадкування і у випадку, якщо вона прожила після свого народження усього кілька годин, хвилин чи секунд. З метою охорони спадкових прав дитини спадкодавця, народженої живою після його смерті, закон не дозволяє нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину, а спадкоємцям здійснювати розподіл спадкового майна до народження дитини (ч. 2 ст. 1298 ЦК України).

Якщо дитина була народжена після смерті особи, яка перебувала із матір\’ю новонародженого у зареєстрованому шлюбі, померла особа визнається батьком дитини лише якщо остання народилася до спливу десяти місяців після його смерті (ч. 2, 3 ст. 122 СК України). Виняток передбачений у разі, якщо дитина народилася хоча і до спливу десяти місяців від дня смерті чоловіка її матері, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою. В даному випадку вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі (ч. 1 ст. 124 СК України). Аналогічний десятимісячний строк передбачений для встановлення батьківства дитини при визнанні шлюбу недійсним або встановленні режиму окремого проживання подружжя (п. 2 ч. 2 ст. 120, ч. 2 ст. 122 СК України).