Науково-практичний коментар до ст. 1239 Цивільного кодексу України
Стаття 1239. Втрата чинності заповідальним відказом
1. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.
Коментар:
1. Розпорядження заповідача, відповідно до якого на спадкоємця покладається обов\’язок здійснити будь-яку дію на користь однієї чи кількох осіб (відказоодержувачів), називається заповідальним відказом. Заповідальний відказ відноситься до числа заповідальних розпоряджень заповідача. Його сенс полягає в тому, щоб зі всієї сукупності відносин, що складають спадщину, надати відказоодержувачам яке-небудь одне чи декілька прав. При цьому, отримуючи право на певне майно, відказоодержувач не несе в цій частині відповідальності за боргами спадкодавця.
Зі змісту ст. 1237 ЦК випливає, що суб\’єктами виконання заповідального відказу можуть бути як спадкоємці за заповітом, так і спадкоємці за законом. До кола відказоодержувачів можуть входити як спадкоємці за законом, так і сторонні особи, будь-які учасники цивільних правовідносин.
2. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім\’ї, якщо у заповіті не зазначено інше.
Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов\’язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з врахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.
Відказоодержувач має право вимоги спадкоємця з часу відкриття спадщини.
Предметом заповідального відказу може бути яке-небудь певне право спадкодавця. Заповідач може зобов\’язати спадкоємця до передачі третій особі також декількох окремих прав, або зобов\’язати останнього передати частину своїх спадкових прав певним особам. Крім того, заповідач може зобов\’язати спадкоємця не тільки до передачі майна, але і до придбання для відказоодержувача будь-яких предметів та надання їх останньому. Зміст заповіту може вичерпуватися заповідальним відказом.
Особливим видом заповідального відказу є надання права довічного користування. Таке розпорядження може бути надане тільки тому спадкоємцю, до якого за спадщиною переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно. Відказоодержувачем може виступати будь-яка особа. Наприклад, заповідач може заповідати житловий будинок синові, визначивши при цьому в заповіті, що син зобов\’язаний надати право довічного користування будинком братові спадкодавця.
У випадку наступного переходу права власності на це майно до інших осіб право користування ним зберігає чинність.
Оскільки право користування є особистим, не-відчужуваним, то члени сім\’ї відказоодержува-ча не отримують цього права одночасно з ним, якщо інше не передбачено самим заповітом. Якщо, наприклад, за життя відказоодержувача члени його сім\’ї користувалися житловим приміщенням, то після його смерті право на мешкання цих осіб в ньому вирішується на загальних підставах.
Відказоодержувач отримує не право власності на зазначене майно, а лише право користування ним, тому він позбавлений можливості розпоряджатися ним, передавати іншим особам.
Спадкоємець, на якого покладений заповідальний відказ, виконує його лише у межах реальної вартості майна, що перейшло до нього у спадщину. Якщо при цьому спадкодавець був обтяжений боргами, то борги оплачуються у першу чергу та вираховуються з вартості отриманого в спадщину майна. Оскільки при виконанні заповіту охороняються інтереси спадкоємців, які мають право на обов\’язкову частку, то і ця частка враховується за даних обставин. Отже, заповідальний відказ виконується у тій частині майна, яка залишилася після відрахування обов\’язкової частки, виплати боргів, тобто може бути виконаний і не повністю, як передбачалося заповітом.
Відказоодержувач стає кредитором спадкоємця, що прийняв спадщину, оскільки отримує право вимагати виконання покладеного на нього зобов\’язання. Спадкоємець, що прийняв спадщину, не має права ухилятися від виконання відказу або за своїм розсудом змінювати розмір чи предмет відказу. Право вимоги до спадкоємця щодо виконання заповідального відказу Відказоодержувач отримує з часу відкриття спадщини та може пред\’явити його в межах загального строку позовної давності.
3. Права відказоодержувача мають особистий характер, тому з його смертю до відкриття спадщини, заповідальний відказ втрачає свою чинність. Можливості під призначення відказоодержувача законом не передбачено.
Крім цього, додамо наступне.
Оскільки заповідальний відказ є нерозривно пов\’язаним з особою, на користь якої він встановлений, смерть такої особи тягне за собою припинення юридичної сили відказу. Причому ст. 1239 ЦК передбачає лише один випадок втрати чинності відказом – якщо смерть відказоодержувача настала до відкриття спадщини. Проте смерть відказоодержувача, яка настала після відкриття спадщини, також має тягнути за собою припинення відказу з огляду на його особистий характер. Незважаючи на відсутність прямої вказівки про це у законі, висновок про припинення чинності легату внаслідок смерті відказоодержувача є очевидним, адже право вимоги до спадкоємця щодо виконання легату не може бути об\’єктом правонаступництва. В даному випадку за аналогією може бути застосована норма абзацу другого ч. 2 ст. 1238 ЦК, за якою право користування майном, одержане за відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Ця норма яскраво засвідчує неможливість переходу до спадкоємців відказоодержувача права, що складає зміст відказу.
Таким чином, якщо відказоодержувач помер хоча і після відкриття спадщини, проте до реалізації права на відказ, належне йому право вимоги до спадкоємця втрачає чинність.
Leave a Reply