Науково-практичний коментар до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України

 

Судовий збір покладається:

у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, – на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов\’язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову – на відповідача;

при відмові в позові – на позивача;

при частковому задоволенні позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

 

Коментар:

Судові витрати розподіляються за принципом — витрати покладаються на сторону, з вини якої виник спір.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову у повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов\’язані зі сплатою державного мита, покладається на відповідача; у разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судових витрат застосовуються як у майнових спорах, так і у спорах немайнового характеру.

Державне мито зі спорів, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття обгрунтованих пропозицій другої сторони.

Якщо розбіжності між сторонами вирішені частково на користь однієї зі сторін і частково на користь другої сторони, витрати, пов\’язані зі сплатою державного мита, розподіляються між обома сторонами з урахуванням кількості та змісту прийнятих господарським судом пропозицій кожної зі сторін.

У разі винесення господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди між сторонами (п. 7 ч. 1 ст. 80 цього Кодексу), в якій сторони дійшли згоди, у тому числі і щодо розподілу судових витрат, суд має право затвердити цю угоду, якщо вона не суперечить законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. У таких випадках суд у своєму рішенні повинен навести зміст цієї угоди.

Якщо господарський суд на підставі п. З ст. 83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов\’язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем, а не пропорційно задоволеним вимогам, оскільки в цьому випадку визначальним для вирішення спору є обгрунтованість вимог позивача та обов\’язок другої сторони задовольнити обгрунтовані вимоги заявника.

При скасуванні рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку або перегляд його за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, господарський суд на загальних підставах відшкодовує витрати, пов\’язані зі сплатою державного мита за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

Приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора або його заступника, а також у випадках, коли позивач звільнений від сплати державного мита, господарський суд діє таким чином:

якщо позов залишено без задоволення, державне мито не стягується;

у разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до Державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

У разі надання позивачеві у встановленому порядку відстрочки у сплаті державного мита питання щодо стягнення (відшкодування) мита після закінчення терміну такої відстрочки вирішується на загальних підставах, визначених коментованою статтею.

У тих випадках, коли господарський суд не прийняв рішення щодо розподілу судових витрат чи повернення державного мита з державного бюджету, то за заявою сторони або прокурора, який брав участь у судовому процесі, а також з власної ініціативи на підставі ст. 88 ГПК України господарський суд приймає додаткове рішення чи ухвалу зі справи.