Науково-практичний коментар до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України

 

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви.

У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п\’ятнадцять днів.

 

Коментар:

Господарсько-процесуальне законодавство України надало юридичним особам широкі процесуальні гарантії щодо здійснення ними суб\’єктивних прав під час розгляду спорів господарськими судами. Згідно із Законом України \”Про судоустрій України\” основним завданням суду є захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Досягнення такої мети можливе лише за умови суворого дотримання господарськими судами і учасниками господарського процесу вимог господарсько-процесуального законодавства.

Однією з характеристик господарської процесуальної форми є її строковість, тобто законодавче визначення часових меж здійснення процесуальних дій у процесі розгляду справи. Це має суттєве значення для правозастосовної практики, оскільки спрямовано на забезпечення своєчасного розгляду та вирішення господарських справ.

Сплив строків розгляду господарських спорів починається з моменту винесення суддею господарського суду ухвали про порушення провадження у справі і закінчується ухваленням судового рішення.

Коментована стаття регламентує питання щодо визначення строків вирішення спору господарським судом, при цьому окремо передбачаючи строки вирішення спору: 1) як загальне правило для усіх господарських справ, у тому числі окремо щодо стягнення заборгованості за опротестованим векселем (частини 1, 2 коментованої статті); 2) як виняток з цього правила (частини 3, 4 коментованої статті).

Частина 1 коментованої статті закріплює правило, відповідно до якого господарський суд зобов\’язаний вирішити справу у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У цьому випадку господарський суд обмежений чітко визначеним максимальним строком для вирішення спору — два місяці, при цьому господарський суд впродовж двомісячного строку має право вчиняти певні процесуальні дії, передбачені законом (наприклад, відкласти розгляд справи, оголосити перерву у судовому засіданні, зобов\’язати сторін надати певні докази тощо), після чого має прийняти відповідне рішення згідно з вимогами статей 82—88 цього Кодексу.

Коментована стаття у ч. 2 визначає, що для вирішення господарського спору про стягнення заборгованості за опротестованим векселем встановлюється скорочений строк для прийняття рішення — не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви, після чого господарський суд зобов\’язаний прийняти відповідне рішення згідно з вимогами статей 82—88 цього Кодексу (див. коментар до цих статей).

Якщо після спливу строку, встановленого частинами 1, 2 коментованої статті, господарський суд не має достатніх підстав для прийняття рішення по суті спору внаслідок певних обставин (наприклад, особлива складність справи, нез\’ясування усіх обставин справи, ненадання відповідних доказів сторонами чи іншими причетними тощо), які чітко не зазначені законом (йдеться лише при виключні випадки), голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць. Суддя, у провадженні якого знаходиться справа, продовжити такий строк самостійно не може, оскільки не наділений такими повноваженнями.

Продовження строку розгляду справи на підставі ч. З коментованої статті не позбавляє можливості сторін звернутися до господарського суду з клопотанням за правилами ч. 4 коментованої статті.

Відповідно до коментованої статті спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено ч. 1 (більше двох місяців), за наявності клопотання або обох сторін, або однієї з них з погодженням на це другої сторони. Відсутність згоди на продовження строку вирішення господарської справи виключає можливість застосування ч. 4 коментованої статті, адже погодитися з клопотанням однієї зі сторін є правом іншої сторони, а не її обов\’язком (ст. 22 цього Кодексу).

Отже, порядок визначення строку, необхідного для вирішення спору, що знаходиться у провадженні господарського суду, передбачає такі ситуації: 1) суддя господарського суду, у провадженні якого знаходиться справа, має змогу вирішити спір у строк, встановлений законом як загальне правило (частини 1, 2); 2) збільшення строку для вирішення спору за ініціативою господарського суду (голови чи його заступника — ч. 3); 3) збільшення строку для вирішення спору за клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною (ч. 4).

Закон у певних випадках (частини 1—3 коментованої статті) чітко визначає максимальний строк (від місяця до трьох), впродовж якого господарський суд повинен вирішити спір, про що постановити відповідне рішення. У зв\’язку з цим господарський суд (голова чи заступник) не має права збільшувати такий строк з власної ініціативи, крім випадків, встановлених ч. 4. Зокрема, строк для вирішення господарського спору може бути збільшено лише за наявності клопотання однієї сторони спору, яке погоджено іншою стороною у справі. Йдеться про випадки, коли внаслідок складності спору на збільшення розгляду справи згодні обидві сторони — і позивач, і відповідач (ст. 21 цього Кодексу), а не лише один з них, в іншому випадку — спір вирішується у визначені коментованою статтею строки.

Відповідно до ч. 5 коментованої статті господарський суд зобов\’язаний у разі застосування частин 2—4 оформити процесуальну дію (продовження строку вирішення спору) відповідним документом — ухвалою, що виноситься господарським судом згідно з вимогами ст. 86 цього Кодексу.