Науково-практичний коментар до ст. 107 Господарського процесуального кодексу України

Стаття 107. Право касаційного оскарження

 

Сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов\’язки, мають право подати касаційну скаргу на:

1) рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

 

Коментар:

1.Касація (від пізньолат. савзагіо — відміна, знищення) — це один з видів судового контролю. Судові рішення можуть відповідно до встановлених норм господарського процесу переглядатися у чотирьох формах, одна з яких — це касація, тобто перегляд судового рішення, яке вступило у законну силу.

При цьому забезпечення державного касаційного оскарження є одним із суттєвих конституційних принципів судочинства. При цьому тільки у випадках, передбачених законом, можливе відхилення від конституційного принципу. Отож законодавець допускає випадки обмеження права на касаційне оскарження, але такі випадки мають бути прямо передбачені у процесуальному законодавстві.

Оскільки одним із конституційних принципів, покладених в основу українського судочинства, є принцип диспозитивності, закріп­лений у ст. 129 Конституції України, то законодавець, визначаючи конструкцію касаційного оскарження, починає главу, яка визначає порядок касаційного провадження статтею і називається \”право касаційного оскарження\”. ГПК України надає стороні як суб\’єкту процесуального права суб\’єктивне право на подання касаційної скарги. Однак це лише право, а не обов\’язок суб\’єкта процесуаль­ного права. Суб\’єкт, якому це право надане, вправі використати це право та проявити активність, подавши касаційну скаргу після того, як рішення вступило в законну силу, але може і не реалізовувати своє конституційне право, саме в цьому відображається принцип диспозитивності процесу.

Не кожний суб\’єкт права може надати касаційну скаргу, а лише обмежене коло суб\’єктів, яке закріплене у ч. 1 ст. 107 цього Кодексу. Передусім право на подання касаційної скарги мають сторони. Під сторонами у ГПК України розуміють позивача та відповідача. Виз­начення цього терміна розкрито у ст. 21 цього Кодексу. Позивачем та відповідачем у господарському процесі виступають спеціальні суб\’єкти — підприємства та організації, визначені у ст. 1 ГПК України. Крім поняття \”сторони\”, господарський процес передбачає поняття \”учасники судового процесу\”. Це поняття розкривається у ст. 18 цього Кодексу. До складу учасників процесу належать крім сторін треті особи, прокурор та інші особи, які беруть участь у процесі, у випадках, передбачених ГПК України. Хоча у коментованій статті право на оскарження в касаційному порядку передбачено прямо лише для сторони, на нашу думку, це не зовсім вдале формулювання, тому що треті особи, які беруть участь у справі, мають такі самі права, як і сторони, про що прямо вказано у ч. 4 ст. 27 цього Кодексу. Права та обов\’язки сторін передбачаються ст. 22 цього Кодексу. Сторона, крім інших прав та обов\’язків, має право на оскарження судових рішень господарського суду у встановленому Кодексом порядку. При цьому ч. 4 ст. 27 цього Кодексу прямо не обмежує право третіх осіб на оскарження судових рішень. Враховуючи цю обставину, а також конституційний принцип забезпечення касаційного оскарження, за винятком випадків, передбачених законом, можна зробити висновок, що треті особи також мають право на касаційне оскарження. Реалізуючи своє право, сторони та треті особи мають право надати касаційну скаргу у порядку, у формі та в строки, передбачені розділом ХІІ-1 цього Кодексу.

Крім сторін, а також третіх осіб, які беруть участь у процесі, право на подання касації у господарському процесі має прокурор. При цьому касація подається останнім у формі касаційного подання, а не касаційної скарги. Крім того, закон визначає перелік обмежень для прокурора у процесі перегляду судових рішень у касаційному порядку. По-перше, прокурор має право подати касаційне подання у всіх випадках, коли він брав участь у розгляді справи. При цьому необхідно пам\’ятати, що прокурор вступає у господарський процес декількома способами: по-перше, він має право сам подати позов у порядку, передбаченому ст. 2 ГПК України, вступає у процес виключно в інтересах держави, повинен обгрунтувати захист інтересів

держави, вказати в чому саме вони порушені, а також державний орган, уповноважений від імені держави здійснювати відповідні функції; по-друге, він має право вступити у вже розпочатий процес в інтересах держави. Крім цих випадків, прокурор також має право надати касаційне подання на судове рішення господарського суду, яке вступило у законну силу, якщо вважає, що цим рішенням порушені інтереси держави. У цьому випадку прокурор повинен обґрунтувати своє подання відповідно до вимог, вказаних вище.

Оскільки цей Кодекс не має визначення поняття \”прокурор\”, то для встановлення того, хто саме з посадових осіб прокуратури має право звернутися до касаційного суду із касаційним поданням, звер­німося до ст. 37 Закону України \”Про прокуратуру\”, в якій прямо вказано, що правом на внесення касаційного подання наділяються прокурори, їх заступники у межах їх компетенції незалежно від участі у розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, про­курори управлінь та відділів мають право вносити касаційне подання лише у тих справах, у розгляді яких вони брали участь.

Коментована стаття має одну суттєву новелу, яку введено не так давно в ГПК України. На відміну від перегляду рішення в апеляційному порядку, право на надання касаційної скарги мають і особи, які були причетні до участі у справі, якщо суд прийняв рішення або постанову, що стосується їх прав чи обов\’язків. Це дуже важливе правило. В арбітражному процесі його не було, і це призводило до того, що суди приймали рішення, які зачіпали права та обов\’язки осіб, що не брали

участі у справі, і вони ніяким чином не могли запобігти прийняттю такого рішення. Позбавлення цих осіб участі в оскарженні судових рішень грубо порушує основні принципи судочинства в Україні: закон­ність, змагальність та диспозитивність процесу, його гласність, а також забезпечення права на судове оскарження. Крім того, порушується віра у справедливість судових рішень та їх розумність, що суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., до якої приєдналася й Україна, вступаючи до Ради Європи.

Необхідно пам\’ятати, що право касаційного оскарження отримує не кожна особа, просто відзначена у судовому рішенні. Недостатньо, щоб в тексті рішення були встановлені які-небудь факти, які стосуються прав та обов\’язків особи, яка не бере участі у справі. Мова йде лише про право осіб, які не беруть участі у справі, оскаржувати ті рішення господарських судів, в яких про права та обов\’язки цих осіб зазначається в резолю­тивній частині рішення. Оскільки рішення суду, яке набрало законної сили, виходячи з конституційних основ правосуддя, є обов\’язковим для виконання на всій території України, то справедливо робить держава, надаючи особам, яких не допустили до участі у процесі і щодо яких порушили принципи законності, справедливості та змагальності, право поновити свої порушені права у господарському процесі.